У Кіровоградському художньому музеї відбулося відкриття виставки «Володимир Федоров: людина, митець, епоха»

Автор: Кіровоградський обласний художній музей | 11 лютого 2020 14:20 |

7 лютого 2020 року в обласному художньому музеї відбулася непересічна в мистецькому сенсі подія – урочисте відкриття виставки «Володимир Федоров: людина, митець, епоха» з находи 100-річчя з дня народження митця, чиї життя і творчість стали невід’ємною і дуже яскравою складовою історії нашого міста,  внаслідок чого навіть з’явилось таке красномовне поняття як «епоха Володимира Федорова в образотворчому мистецтві».


Майбутній художник народився в Єлисаветграді 7 лютого 1920 року. Вже з дитинства проявив себе як творча, цілеспрямована і всебічно розвинена особистість, захоплюючись малюванням, ліпленням, грою на фортепіано. Вагомий внесок в його виховання та творче становлення зробила родина нашого славетного земляка, музиканта Генріха Нейгауза, в якій працювала економкою бабуся Володі. Саме Нейгаузи, під опікою яких фактично знаходився хлопчик, вчили його грати на фортепіано, заохочували до малювання. Як зазвичай буває, природна обдарованість створює певну проблему відносно того, на чому зупинити свій вибір? У випадку  з Володимиром Федоровим вибирати довелося між любов’ю до музики та живопису. Врешті решт переміг останній варіант, який привів Володю до Одеського державного художнього училища імені Грекова.

Після закінчення навчання він був направлений на військову службу,  а коли почалася війна, як і мільйони інших радянських людей, став на захист своєї батьківщини, отримавши перше бойове хрещення під Москвою.

Володимир рано втратив батька, тому самою рідною людиною для нього тоді залишалась матір, якій він за будь якої нагоди надсилає чергового листа. «Чи жива ти ще – пише він з фронту 23 січня 1944-го року, - адже пройшло  з того жахливого часу, коли німці зайняли наше місто, два з половиною роки.. Як далеко від рідних країв закинула нас доля, про все ти дізнаєшся пізніше, а зараз знати б тільки одне: чи жива ти, чи цілий наш дім..».    

З березня 1943-го року Федоров навчається у військовому училищі, потім знову участь у виснажливих боях на території Прибалтики та Німеччини, а після перемоги над останньою – на Далекому Сході проти самурайської Японії. Демобілізувався з армії він тільки у травні 1947 року, маючи у своєму активі орден Вітчизняної війни ІІ ступеню та чимало медалей.

Після війни Володимир Федоров працює у Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, в обласному будинку народної творчості, стає викладачем на курсах підготовки керівників художньої самодіяльності.

Мабуть та туга за рідним краєм і своєю домівкою, яку відчував Федоров під час війни, і надихнула його у майбутньому на створення цілого циклу чудових пейзажів, присвячених рідній Кіровоградщині. При цьому художник умів віднайти поезію у, здавалося б, найпростіших та абсолютно прозаїчних мотивах, скажімо,  хатині край міста на пагорку, або групі відпочиваючих на березі Інгулу. Завдячуючи цьому ми отримали можливість насолоджуватися чудовими пейзажами із зображенням краєвидів Степової Еллади, по яких можна проводити цілі тематичні екскурсії. Чи варто казати, яке велике патріотично-виховне значення має це в умовах сучасних реалій? Адже батьківщина починається з рідного краю, з рідного міста, села, домівки.  І Федоров це добре розумів.

Увесь життєвий шлях Володимира Олександровича – це приклад чесного служіння своїй батьківщині та людям, спочатку – на фронтах Другої світової війни, пізніше – за мольбертом, з пензлем в руці. Зрозуміло, що пам'ять про пережите на війні та почуття обов’язку перед загиблими товаришами визначили тематику багатьох творів Федорова, які стали особливо актуальними в умовах новітньої війни на сході нашої держави. Колишні фронтовики, як ніхто інший, вміють цінувати та находити відраду в простих здавалось б речах. Можливо ще й тому картини майстра такі позитивні, оптимістичні, сонячні, життєстверджуючі, як контраст жахіттям війни. Хіба це не актуально і не важливо в наш депресивний час, коли багато людей знаходяться у стані відчаю і не бачать ніяких позитивних перспектив?

Та й сама постать Володимира Федорова як людини є докором усім песимістам. Життєлюб, весельчак, балагур, душа будь якої кампанії, завжди бажаний гість, який жив одним днем, однією миттю. І одночасно – всебічно розвинена особистість, людина з енциклопедичними знаннями, заядлий театрал, який до того ж захоплювався історією, літературою, світовим мистецтвом, музикою, вдумливий літописець своєї епохи та документаліст подій, свідком яких йому довелося стати, чудовий портретист, героями картин якого часто ставали рідні і близькі художнику люди, визначні особистості, а часто просто звичайні трударі радянських будівництв та каторжної колгоспної праці.

Коли намагаєшся осягнути мистецьку спадщину Володимира Федорова, мимоволі дивуєшся тому, як багато встигла зробити людина за одне, порівняно недовге життя. А творчий діапазон його творів? Здається не має такого тематичного спрямування, яке б митець не висвітлив у своїх картинах. І це також красномовно підтверджує рівень цієї унікальної особистості.

 Він створив цілу портретну галерею, героями якої часто ставали рідні  і близькі йому люди, серію морських пейзажів, чимало тематичних картин, дуже часто – історичного спрямування. Постійно виїжджаючи у творчі відрядження оспівував нелегку працю простих трударів села і міста, віддавши належне такій популярній на той час виробничій тематиці, яка в його творах набувала романтизму і поезії.

Окремою любов’ю Володимира Олександровича став театр, якому він присвятив багато своїх робіт, залишивши після себе, окрім всього іншого, кілька альбомів малюнків з зображенням акторів театру, багато з яких були його друзями. Адже художник був частим гостем за кулісами, на репетиціях, виставах. 

 І при такому таланті і тематичному різнобарв’ї, яким може позаздрити будь який митець – абсолютна відсутність зіркової хвороби та дивовижна скромність. Він ніколи не ганявся за почестями, званнями, нагородами, а членом Спілки художників СРСР став тільки у 1978-му році, та й те, завдячуючи наполегливості дружини. До речі, дружина митця, Ніна Георгіївна, заслуговує на окремі слова подяки, адже без її жертовності та постійної підтримки, можливо Федоров і не реалізувався би себе в повній мірі як митець. Саме ця жінка стала для художника і дружиною, і другом, і музою, і янголом-охоронцем, а після його смерті у 1986 році передала до обласного художнього музею понад тисячу його робіт і речей, зробивши таким чином безцінний подарунок усім шанувальникам творчості Володимира Олександровича. В свою чергу, обласний художній музей завжди проводив плідну роботу  з популяризації творчості Федорова і свого часу зробив все від нього належне, щоб на домі, в якому проживав художник, було встановлено пам’ятну дошку. Це була також давнішня мрія і Ніни Георгіївни, яка виконавши до кінця свій обов’язок по вшануванню пам’яті чоловіка, і сама відійшла у Вічність наприкінці 2010 року.

Тож виставка «Володимир Федоров: людина, митець, епоха» - це черговий крок по вшануванню пам’яті славетного художника-земляка, чия творча спадщина заслуговує, як мінімум, на окрему картинну галерею. На виставці представлені твори митця, які наглядно ілюструють рівень його професіоналізму, тематичну різноплановість та вірність реалістичній манері віддзеркалення навколишнього світу. Складовою експозиції став також цікавий інформаційно-ілюстративний матеріал, який висвітлює окремі сторінки життєвого та творчого шляху Великого Майстра.  

 

Олег Юрченко – завідуючий відділом

туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи

Кіровоградського обласного художнього музею

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Лютий 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829 
Січень | Березень