Художник і час. Виставку до 100-річчя живописця Володимира Федорова відкрили у Кропивницькому

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 11 лютого 2020 14:58 |

    В художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна в місті Кропивницькому відбулося відкриття виставки «Володимир Федоров: художник і час» до 100-річчя з дня народження митця.
    Яскравий художник періоду соціалістичного реалізму, майстер жанрової картини Володимир Олександрович Федоров народився в Єлисаветграді 7 лютого 1920 року. Дитинство і юність пройшли у будинку на мальовничому березі річки Інгул. Майбутній художник був свідком великих трансформацій місцевого життя, викликаних революційними подіями, війною, голодом, глобальним терором, які змінювали моральні та соціальні пріоритети, та зрештою і самі назви міста – Єлисаветград, Зиновєвськ, Кірово, Кіровоград, що не могло не вплинути на подальше сприйняття світу. Поряд з цим значний вплив на формування світогляду Володимира Федорова мала родина відомих музикантів Нейгаузів, у яких його бабуся працювала економкою.
    Батько відомого піаніста Генріха Нейгауза, Густав Вільгельмович, перший відзначив у юного Володимира Федорова абсолютний музичний слух і рекомендував йому серйозно займатися музикою, але захоплення малюванням перемогло. Початкові уроки живопису він отримав від сестри дружини Г.В.Нейгауза, випускниці Мюнхенської академії мистецтв Дори Рудольфівни Пржшиховської.
     Професійну мистецьку освіту Володимир Федоров здобував в Одеському художньому училищі, яке закінчив у 1940 році. Пройшов Другу світову війну від початку до кінця, від рядового до лейтенанта, повернувшись у рідне місто Кіровоград (нині Кропивницький) лише в 1947 році. Все подальше життя працював художником спочатку в обласному краєзнавчому музеї, потім в художній артілі, будинку народної творчості, обласному товаристві художників, художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. У 1978 році став членом Спілки художників СРСР. Виконував різні роботи, як на замовлення, так і самостійно творчо, залишивши значну мистецьку спадщину - понад тисячу картин, етюдів, графічних робіт, які зберігаються в обласному художньому музеї, художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна, музеї музичної культури ім. К.Шимановського, літературно- меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого та приватних колекціях.
    На ювілейній виставці «Володимир Федоров: художник і час» представлено понад 40 творів художника різних років з музейної колекції «Сучасне українське образотворче мистецтво», переданих до музею у свій час вдовою митця Ніною Георгіївною Федоровою. Всі, хто завітав на відкриття вернісажу, були вражені легкістю та ліричністю робіт. Такого Володимира Федорова раніше ніхто не уявляв. Дійсно, кропивничанам художник широко відомий як митець офіційної радянської картини з усіма її ідеологічними навантаженнями та як майстер олійного живопису, а тут елегантні акварелі, тонкі чуттєві рисунки, серед яких і начерки олівцем з фронтового блокноту 1944 року, яскраві квіткові натюрморти, автопортрети та портрети рідних людей – матері, бабусі, дружини, сповнені інтимних переживань.
    В серії етюдів, виконаних наприкінці 1940-х років, перед нами постає затишний дворик обласного краєзнавчого музею, в минулому чарівного особняка купця Барського, який потопає в густій зелені. Висвітлюючи лише фрагменти архітектури, художник неначе хоче нагадати нам про епоху минулого, від культури якого залишилися лише слабкі відблиски на камені, висвітлені випадковими променями пам’яті весняного сонця. Такими ж ностальгійно-філософськими настроями насичений і мотив «Околиця Кіровограда» з поодинокою розламаною старою кладкою на березі пересохлої водойми та пейзажним краєвидом міста, що проглядається за високими осокорами, своєрідними символами буяння життя. Цей сповнений туги мотив одинака характерний для ліричної, закритої від широкого загалу творчості художника. Треба зазначити, що більшість робіт представлених на вернісажі, раніше ніколи не експонувалися.
В численних портретах дружини наявний вияв любові та зацікавленості до її образу. Всі композиції фіксують побутові, неочікувані миті життя. Художник неначе хоче відійти від спеціального процесу позування, тому й народжуються сюжети очікування, перебирання паперів, чищення картоплі і т.п.
    Дивовижною якістю його малюнків та акварелей є яскравий прояв часу події. Кожне десятиліття від 1940-х до 1980-х якимсь чином означене художником – предметним антуражем, одягом, настроєм врешті-решт. Як приклад - автопортрети, які розрізняє не лише вік митця, а й своєрідна музика часу, яку ви чуєте відразу, з першого погляду на твір. Це особливе відчуття засвідчує, що Володимир Федоров був нерозривним зі своєю епохою, своїм поколінням, він творив його атмосферу з усіма трагедіями, міфами та контраверсіями історії і жив в ній органічно.
    Цікавою в цьому сенсі як в історичному, так і мистецтвознавчому, є ряд портретних етюдів студентів середини 1970-х років. Ці образи не є придуманими чи режисованими, адже виконувалися як технічні практики для підтримки фаху митця. Грайливі і привабливі дівчата та цілеспрямовані хлопці, занурені у власні думки, радісні, зі світлими обличчями, очима, сповненими надії, вони - втілення молодості та мирних, простих бажань світлого майбутнього.
    Не менш цікавими є експоновані на виставці численні фото та документи, серед яких особливо вирізняється фронтовий трикутник 1944 року - лист Володимира Федорова до матері з війни, яка ламала душі людей, трощила вщент їхні мрії і сподівання, потребуючи лише одного – вижити!
    На відкритті виставки не обійшлося й без приємних сюрпризів. Так, член Національної Спілки художників України, завідувач відділу образотворчого мистецтва дитячої школи мистецтв Юрій Вінтенко, з яким музей пов’язує плідна, багаторічна співпраця, передав до фондової збірки рисунок пером з зображенням свого батька – заслуженого художника України Бориса Вінтенка та художника Володимира Федорова, датований 1949 роком і розповів дивовижну історію його створення.
    Обидва зображені митці закінчили Одеське художнє училище, тож свою зустріч в місті вирішили відзначити у незвичний спосіб - намалювавши на одному аркуші паперу одне одного, а потім, розірвавши його на дві частини, обмінялись зображеннями, вирішивши берегти їх до кінця віку. Багато років потому, коли вже не було художника, Володимир Федоров пішов з життя у 1986 році, його дружина Ніна Георгіївна повернула половину аркуша сину Бориса Вінтенка Юрію, аби малюнок знову став єдиним цілим.     Іншим подарунком став краєвид міста Світловодська, виконаний на картоні олійними фарбами від колишнього наукового співробітника обласного краєзнавчого, а згодом і обласного художнього музеїв Тетяни Храпової. Вона добре знала дружину художника Ніну Георгіївну, яка, до речі, народилася в місті Новогеоргіївську, що був похований під водами Кременчуцького водосховища, а поряд з’явилося нове місто – Світловодськ.
    Загалом під час відкриття виставки виступали люди, тією чи іншою мірою дотичні до життя і творчості художника. Так, заслужений журналіст України Броніслав Куманський, який добре знав Володимира Федорова ще від 1960-х років, коли отримавши фах мистецтвознавця після закінчення Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю.Рєпіна приїхав до нашого міста на посаду завідувача картинною галереєю, поділився своїми спогадами і висвітлив декілька невідомих моментів, додавши яскравих штрихів до колоритної фігури художника. А головний зберігач фондів музею музичної культури ім. Кароля Шимановського Олена Классова розповіла, як її батько брав у Володимира Федорова уроки живопису, а в подальшому їхнє спілкування переросло в дружні відносини.
    Всі присутні на вернісажі відзначали надзвичайну атмосферу виставки, наповнюючись бадьорим настроєм та теплотою спілкування, яких так не вистачає в сучасному швидкоплинному світі.

Андрій Надєждін,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький