Про угорське мистецтво у Львівській національній галереї мистецтв імені Б. Возницького

Автор: Львівська галерея мистецтв | 22 січня 2020 15:31 |

З поміж 63 тисяч предметів збереження Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького можна виділити порівняно невелику групу творів угорських митців: близько 100 картин, рисунків,мініатюр, гравюр й скульптур, створених приблизно від І-ї половини XVIII ст. до середини ХХ ст. Лише невелика частина з них знаходиться в експозиційних залах, більшість у сховищах. Виставка «Угорська рапсодія», що відбулася наприкінці 2019 р. в залах галереї, вперше дала можливість в повноті познайомитися з колекцією, побачити національні особливості розвитку професійного мистецтва в Угорщині, знайти те спільне, або відмінне в розвитку угорської і української культур.


 

Колекція угорського мистецтва в галереї складалася поступово. Її появі посприяло близьке територіальне сусідство й подібні історичні етапи в складі австрійської монархії (1772-1918 рр.). Спільне культурне поле довкола віденського двору, який в одній державі об’єднував представників різних народів, породжувало спільну ідеології, цілі, смаки й захоплення. Закономірно, що у старих львівських колекціях ХІХ ст. зберігалися художні твори угорських митців. З Підгорецького замку до галереї потрапив – «Портрет Дембовського» роботи А. Маньоки, з Музею ім. князів Любомирських – «Портрет Августа ІІ», із збірки І. Яковича – «Портрет генерала Л. Наришкіна» М. Барабашa, із збірки Б. Ожеховича – «Портрети подружжя Гандель» А. Медвея. Проте більшість експонатів, як це видно з інвентарної книги, була закуплена з приватних рук наприкінці 1950-х рр., тобто після трагічних подій в Угорщині 1956 р. У цілому галерейна колекція відображає особливості й основні етапи становлення та розвитку угорського професійного мистецтва.

Відомо, що мистецтво віддзеркалює суспільне життя і його зміни. Зрозуміло, що упродовж століть через підвладність то османській, то габсбурзькій імперіям, на розвиток професійного малярства на угорських землях впливали могутні сусідні держави. Обдаровані угорці здобували освіту в провідних художніх осередках Європи, виконували замовлення багатих колекціонерів, часто за межами батьківщини, й у світоглядному аспекті були далекі від національних питань. Портретист Адам Маньоки (1673–1757) одним з перших угорських митців здобув європейську славу. Стильова та композиційна специфіка його творчості базувалася на здобутках французького портретного живопису доби рококо й успішно сприймалася на багатьох європейських дворах. Проте в творчій біографії художника є моменти, дотичні до історичних подій Угорщини, коли він був на службі Фереца ІІ Ракоці (1676-1735), князя Семигороддя, який в 1703-1711 рр. очолив національно визвольну боротьбу угорського народу проти імперії Габсбургів і став для багатьох бездержавних народів символом боротьби з абсолютизмом, вождем, який зумів збудити в серцях мас дух національної свідомості й жертовного патріотизму. У збірці галереї три портрети з-під пензля А. Маньоки, в тому числі «Портрет Каспара Бекеша» (1520-1579), угорського магната, графа, який у свій час претендував на трон в Семигородді.

Зі старої збірки галереї дійшли до нас рідкісні для середини XVIII ст. жанрові сцени, намальовані невідомим автором,на яких оживають постаті специфічно угорського національно характеру.

Щойно в ХІХ ст. можна говорити про суттєву еволюцію угорської національної культури, як зрештою і в інших країнах Центральної Європи. Через те, що художники здобували мистецьку освіту в Відні, у першій половині століття, подібно як і у Львові, помітним в малярстві є вплив столичної академічної школи, зокрема бідермаєрівського реалізму. Цей період представлений в галереї портретами Фюлопа Штайнера (1812-?), Кароля Штеріо (1821 – 1862) та вихідця з угорської родини, що осіла в Галичині, Августа фон Медвея (1813-1870), які в 1840-х рр. тримали в Пешті майстерні-ательє. І хоча це не були художники найвищого класу, але вони успішно задовольняли смаки міщанського середовища. Там же від 1840 р., після нетривалого навчання в Відні, Бухаресті та Італії, працював Міклош Барабаш (1810 – 1898), один з найвизначніших угорських художників своєї епохи. У галереї його рання робота 1832 р. – портрет російського генерала Л. Наришкіна.

В Угорщині середини ХІХ ст., як і в багатьох європейських країнах, відбувалися пошуки національної самоідентичності, а головною суспільною ідеєю стала боротьба за національні свободи, що увінчалася особливо затятою революцією 1848-1849 рр. Активним учасником цих подій був Мор Тан (1828 – 1899). На барикадах змальовував виступи повстанців. Розробив в 1848 р. першу угорську почтову марку. Згодом, після кривавого повалення повстання, виїхав за межі Угорщини. Дотримуючись естетики академізму, став піонером угорського монументального малярства, створював величні полотна, фрески на теми з історії Угорщини, міфологічні композиції, портрети історичних героїв. Галерея може пишатися його живописним ескізом для монументального розпису «Суд Соломона». Юним артилеристом-навідником на барикадах був Янош Загораї (1835-1909). Згодом самотужки досягнув мистецької майстерності. Вивчився в Будапешті на вчителя малювання й скромно впродовж багатьох років викладав рисунок у гімназії в Берегово. На замовлення виконував портрети. Таким жанром представлений в галереї.

При російському царському дворі від 1859 р. хроністом-рисувальником церемоній, коронувань, сцен з подій придворного життя та царських полювань був Мігай Зічі (1827-1906). – художник романтично-реалістичного спрямування, який досконало володів рисунком. Аристократ з походження, він щиро захопився ідеями національного визволення. Інспірований піднесеною поезією Шандора Петефі (1823-1849) – активного діяча угорської революції виконав чимало ілюстрацій до творів поета. Також намалював декілька великих за розмірами символічно-алегоричних картин з глибоким філософським осмисленням життя й духовності, до яких відноситься полотно «Месія» з галерейної збірки.

У другій половині ХІХ ст.. багато обдарованої угорської молоді здобувало мистецьку освіту в Мюнхені, де в академії мистецтв культивувалася традиція піднесеного історичного живопису та жанрового малярства в естетиці академічного підходу. Троє угорців: Дюла Бенцур, Шандор Вагнер, Шандор Ліцет-Маєр стали професорами академії, біля 200 студентів угорського походження було зареєстровано там в цей період. Перебуваючи за межами батьківщини угорські художники, моделюючи національну концепцію, зверталися до історичних тем та героїки минулого. Угорська специфіка проявлялася також в композиціях з яскравими типажами в екзотичних народних костюмах, розповідних сценах з сільського повсякдення, з мандрівного життя вільнолюбних циган. Через майстерню академіста Шандора Вагнера у Мюнхені пройшов Артур Тольдяші (1853-1920), який малював сцени з життя співвітчизників. Але насамперед природа батьківщини, відтворена з прискіпливою спостережливістю, як це постає в картині «Місячна ніч», стала йому джерелом багаторічного натхнення. Як автор настроєвих краєвидів рідної природи в реалістично-романтичній манері отримав міжнародне визнання Густав Мадяр-Маннгаймер (1859 – 1937). У львівській збірці – два його емоційні ескізні краєвиди «Туман» та «Буря». Вдосконалював свою майстерність в Мюнхені Алайош Гергардт (1837-1889). Ставши в Будапешті вчителем гімназії, він вибрав для себе вузьке, але популярне тематичне спрямування: ідеалізовану свободу циган, що мандрують на кибитках, базарні сцени продажу коней і рідні оку далекосяжні степові краєвиди. Найбільш славетним учнем Ш. Вагнера в Мюнхені в 1866-1868 рр. був Міхаель Ліб, знаний від 1868 р. під псевдонімом Мігай Мункачі (1844-1900) – зачинатель і творець угорського живописного реалізму. Прибране і’мя вказує на місто його народження – Мукачево. М. Мункачі називали віртуозом пензля, а його творчість для багатьох угорських митців стала еталоном образотворчої культури, орієнтиром у досконалому мистецькому вислові. Через живописну стриманість й брак темпераментності мазка «Портрет ученого» із збірки галереї лише приписують до його творчості.

Активне пожвавлення у мистецькому житті й істотні зміни в культурі Угорщини спостерігалися після австро-угорського компромісу 1867 року. Тоді постали дві надзвичайно важливі інституції: 1871 р. – перший державний вищий мистецький навчальний заклад – Угорська королівська школа рисунку (Mintarajztanoda), яку часто називають академією мистецтв, а в 1877 р. – свої двері відкрив великий постійно діючий виставковий зал Мючарнок. Виходець з аристократичної родини землевласників Ласло Кезді-Ковач (1864- 1942) попри те, що в малярстві був автодидактом, активно від 1886 р. виставляв свої реалістичні лісові краєвиди, сповнені світлових ефектів в Національному салоні, в Мючарноку та на міжнародних виставках. Серед галерейних творів – краєвиди «Літній вечір» і «Осінній вечір» (1904 р.), у яких проявляються його мистецькі пошуки з грою світла.

Визначний представник реалізму та натуралізму в угорському мистецтві Шимон Голлоші після навчання в мюнхенській академії відкрив там, у баварській столиці, 1886 року свою приватну школу-студію, так звану «анти академічну академію», де вчив як реалістично зображати дійсність за допомогою нових неакадемічних засобів, що йшли з Франції. Його вишкіл крім угорців отримало ще й чимало художників з центральної та східної Європи, зокрема Г. Нарбут, І. Грабар, К. Кжижановський, Е. Окунь, роботи яких є в львівської галереї. До числа відомих угорських художників, тісно пов’язаних з школою Голлоші належить Бела Івані-Грюнвальд (1867-1940), який став одним із провідних митців модернізму в Угорщині. Починаючи від 1896 р., а цю дату прийнято вважати переломним моментом у визріванні модерного угорського мистецтва, на літній час школа Голлоші перебиралася з Мюнхена до містечка Нодьбаньо в передгір’ї Карпат. Створилася так звана мистецька колонія Нодьбаньо, де її члени почали віддалятися від мюнхенського реалізму, а селянську тематику, природу рідного краю зображали в так званому «витонченому натуралізмі». Не цуралися пленеризму й, згодом, імпресіонізму. Вони створили гомогенний стиль, що базувався на співзвуччі трьох факторів: «природа», «почуття», «артистизм». Після того як Ш. Голлоші в 1901 р. покинув Нодьбаньо й організував в 1905 р. нові пленери в Тячеві – їх ще називають «карпатським Барбізоном», місце одного з керівників та провідним професором уже школи в Нодьбаньо (постала в 1902 р.) зайняв Бела Івані-Грюнвальд. На зміну стильовим ознакам пленеризму, реалізму, імпресіонізму, що панували в мистецькій колонії  Нодьбаньо десь до 1906 року, художники, що пройшли навчання в Парижі, серед них Б. Івані-Грюнвальд, внесли нові завдання постімпресіонізму та фовізму. Частина з них організувалася в групу «Neos» (від слова «неоімпресіонізм»), що стала знаменом авангарду в угорському мистецтві початку ХХ ст. Цей час в творчому поступі Б. Івані-Грюнвальда, як співзасновника цієї групи, був найбільш продуктивним й цінним. Тоді він намалював картину «Вулиця в селі». Свою майстерність вправляв у цій школі в 1912 р. Тівард Муссон (1887 – 1946), Вільмош Надь (1874-1953). У 1911 р. Б. Івані-Грюнвальд заснував нову мистецьку колонію Кечкемет. Туди він запросив одного з співзасновників мистецької колонії Сольнок Ференца Ольдяї (1872-1939) – відомого пейзажиста, який 1907 р. брав активну участь в створенні MIENK (Гурток угорських імпресіоністів та натуралістів). Його картина «Осінній вечір» із зображенням водопою – мотиву, який він часто повторював у 1930-х рр., показує як в реалістичному краєвиді воєдино сплітаються різні мистецькі пошуки. У колонії Сольнок живописців об’єднувала відданість фігуративному малярству. До 1928 р. там викладав Петер Сюле (1886-1944) – один з провідних майстрів реалізму, продовжувач традицій М. Мункачі і у тематиці – зображення простих людей, і у естетично-малярській сфері. Глибокий драматизм віддзеркалюється в обличчях людей, занурених у власні роздуми, пронизаних відчуттям одинокості в його картинах «Сніданок батрака», «Портрет сестри художника», «Циган». У роботі з раннього періоду творчості «У садку» (1912 р.), що намальована широкими мазками в реалістично-імпресіоністичній манері, колорит є свіжим, палітра фарб світлою, настрій погідним, а жінка і її довкілля вміло схоплені художником в мить переходу одного стану в інший.

Необхідно відзначити, що угорське мистецтво дуже тісно пов’язане з рідною землею, народом, суспільними проблемами і викликами. Уособленням цього є Імре Ревес (1859-1945) – видатний представник демократично-критичного реалізму в угорському мистецтві ХХ ст. Велика кількість його живописних творів, ескізів, рисунків, гравюр в збірці галереї зумовлена тим, що дитячі роки й схилок життя він провів у містечку Виноградів на Закарпатті. Його творче становлення пройшло через вишкіл у Віденській академії мистецтв, школи в Нодьбаньо. Він вчився й став помічником в майстерні Мігая Мункачі в Парижі. Досягнувши професійних висот був нагороджений премією імені М. Мункачі, у 1904 р. став професором вищої Угорської королівської мистецької школи, виховав визначних українських художників Й. Бокшая, А. Ерделі та Е. Грабовського. Впродовж творчого шляху залишався вірним вибраній під впливом М. Мункачі демократичній історико-жанровій тематиці. Він є яскравим прикладом того, як в творчій особистості сплавлялися естетичні завдання митця і етичні проблеми народного трибуна. Подібно до свого вчителя, Імре Ревес в густій живописній манері, виділяючи з темного масиву світлі плями півтонів, з глибокою проникливістю, без емоційного надриву але з завуальованою симпатією, зображав суворе життя простого люду, скромний побут, невигадливі забави. У збірці галереї такими є його ранні живописні твори – «Перед вечорницями» (1890), «Інтер’єр селянської хати», «Сільське подвір’я», пастель «Зустріч». За картину «Вимагаємо хліба!» у 1901 р художник отримав на Міжнародній виставці в Мюнхені золоту медаль. У збірці галереї ескіз до картини, виконаний пастеллю. Проникливою спостережливістю вирізняються портрети І. Ревеса, в яких він проявив себе як майстер психологічного занурення в душевний стан особи. Сміливими соковитими мазками майстерно моделював обличчя пересічних людей, а колористикою твору добивався відповідного емоційного звучання як це в ескізних портретах «Гонвед», «Старий селянин», «Голова старої селянки». Разом з тим, попри побутовий сюжет, аристократично витончено виглядають у нього, подібно до балерин Е. Дега, постаті юних селянок в пишних, призбираних спідницях на рисунку-ескізі до картини «Лущення кукурудзи».

Хоча угорське мистецтво вирізняється автохтонним розвитком, проте воно не було ізольованим від головних митецьких напрямків модернізму. На виставці «Угорська рапсодія» було представлено 79 творів понад 30-ти авторів. Серед них літографії визначного творця угорського авангардного мистецтва Вілмоша Перлротт-Чаби (1880 – 1955), який на початку ХХ ст. вчився в школі Анрі Матіса. Уже в Парижі здобув славу і мав там персональні виставки. Зіркою виставкових залів та галерей у Берліні, Парижі й Лондоні в 1920-1930-х рр., іконою стилю був Карой Котас (1872-1941). Високо оцінені критиками за пуантиалістичну техніку, за незвичні мерехтливі кольорові рішення, його картини, попри невибагливу тематику – життя простих людей, за дуже високими цінами розкуповували багаті колекціонери, а автопортрет потрапив до пантеону художників – в галерею Уффіці. Період  найбільшої популярності К. Котаса представляє картина «Опівдні». І в Європі , і в США дуже модним став художник-самоук Аурелі Нараї (1883-1948), який постійно брав участь в національних та міжнародних виставках, отримав декілька срібних медалей. У постімпресіоністичній манері він створював опоетизовані образи мрійливих, чарівно-делікатних, огорнутих квітами, серпанком молодих жінок, мадонн, на тлі квітучих ландшафтів, як в картині «Дівчина з квіткою». Особливим поглядом на урбаністику, за що його назвали «поетичним літописцем Будапешта», вирізняються міські види Антала Беркеша (1874-1938).У них вабить унікальне, безпомилкове відчуття архітектоніки міських проспектів, вулиць, сповнених рухом, шумом, у різні пори року, при різному освітленні. Особливою популярністю користувалися зимові види, виконані в естетиці імпресіонізму, з незвичними для Будапешта чи Парижа сніговими заметами, як на львівській картині «Вулиця Ракоці в Будапешті зимою». Через призму творчості Ласло Барти (1908-1998) відстежуються зміни, характерні для мистецтва ХХ ст.: від традиційно фігуративних зображень, зачерпнутих у Будапештській мистецькій академії (1926-1933 рр.), до абстрактних, завдяки тривалому перебуванню у Франції в 40-х рр., особистому знайомству із засновником кубізму Жоржем Браком і футуристом Джино Северино. На різних етапах творчості, незалежно від способу зображення, чи фігуративного, чи абстрактного, Л. Барта залишався вірним лірично-поетичному сприйняттю світу. До періоду ліричного реалізму відноситься його «Вишеградський замок», намальований в 1935 р.

У переважній більшості роботи окреслених вище іменитих угорських митців зберігаються в Національній угорській галереї в Будапешті, у багатьох провідних європейських музеях. Львівська колекція має свою специфіку: картини, зібрані у ній, колись прикрашали приватні домівки. Вони ще виявляють уподобання й смаки пересічних людей, якими керувала любов до прекрасного.

Світлана Стець

Ст.. науковий співробітник ЛНГМ імені Б. Возницького

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень