ТОВАР – ЦІННІСТЬ – ТОВАР

«– Ти мене трохи розчарувала, якщо чесно...

– А я дуже щаслива, що від мене всі відчепляться!»

Я і вона

Наприкінці минулого року до мене потрапив проект закону «Про культурні товари». Як потрапив – не важливо та нецікаво, головне те, що отримав його я через знайомих у Мінкультмолодьспорті, і його поява мене сильно збентежила.

Мене занепокоїла як спрямованість цього документу, так і те, що він запланований як президентський законопроект, тобто, першочерговий.

26 грудня я, після певних вагань, вирішив опублікувати цей документ у себе на сторінці в ФБ. І миттєво отримав повідомлення від віце-міністра Ірини Подоляк: «Макс, ти можеш не поширювати сирий робочий документ, один з кількох? Це поки що абсолютно не на часі і не той варіант, який буде пропонуватись для обговорення». Тут я дещо розгубився і подумав, що можливо я дещо поспішив та, як кажуть, дую на воду.

Але наступного дня мені стало відомо, що саме цей документ почала обговорювати якась «робоча група» міністерства, а головує на її зборах сам міністр Володимир Бородянський. Група ця складається з різних людей, переважно не з працівників міністерства, але жодного наказу про її створення не існує. Іще більш дивує її склад, але про це я скажу пізніше.

Спочатку мушу розповісти одну не зовсім приємну мені історію.

Навесні 2015 року тодішня народна депутатка Ірина Подоляк звернулася до мене з пропозицією створити робочу групу для актуалізації та розробки нової редакції закону «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Я погодився і запросив до співпраці Юрія Савчука, Олену Юрченко-Микиту та Владислава Піоро. І ми почали працювати

Спеціально  наголошую–  на той час кожен з нас мав власні плани та роботу. Те, що ми погодилися зробити, ми робили без будь-якої оплати та винагороди. Аж раптом…

На другому або третьому засіданні нашої групи з’явилася нова учасниця, яку привела особисто Ірина Подоляк. Це була її добра знайома або, навіть, приятелька, Ольга Сагайдак. На той момент я пані Ольгу не знав, але згодом дізнався що вона відомий та потужний гравець на антикварному ринку.

Ольга Сагайдак є співзасновником ТОВ «Естап» (спеціалізована роздрібна торгівля сувенірами, кустарними виробами і виробами релігійного призначення), БО «БФ Мистецьки надра» (надання іншої соціальної допомоги без забезпечення проживання, н. в. і. у.), ТОВ «Корнерс» (діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту), ТОВ «Бюро науково технічної експертиза Арт-Лаб» (надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.).

З її появою робота дуже сильно ускладнилася. Ми усі, хто був раніше, мали спільне бачення, стосовно мети цього закону, як важливого інструменту захисту національного культурного простору. Якщо спрощувати, то нас менш цікавили питання ввезення (бо якщо культурна цінність ввозиться легально, то вона ввозиться легально, а якщо нелегально – це дія іншого закону). Але ми прагнули зосередитися на максимальному захисті України від вивезення того, що закон визначає як «культурна цінність».

З’ясувалося, що є інша точка зору, і що наші розбіжності практично принципові.

Підкреслюю – ми одностайно підтримували ідею, що законне ввезення культурних цінностей не повинно оподатковуватися, або оподатковуватися за мінімальними ставками. Хоча би з тих міркувань, що таке ввезення збагачує наш культурний простір. Також ми вважали, що витвори сучасних митців (особливо тих, хто живе та працює зараз) треба винести за межі цього закону, бо художник живе продажом і це його право вирішувати куди та кому він продає свої наробки.

Але, як з’ясувалося, цього замало.

Ми встигли зробити 13 статей. Це були принципові початкові статті, зокрема ті, що визначають термінологію та спрямування закону.

Несподівано нашу групу перестали збирати. Спочатку через те, що ВР пішла на канікули. Потім тому, що пішов мовний закон і пані Подоляк не мала часу на інше. Потім був бюджет. Потім ще щось. Раптом я дізнався, що все вже зробили без нас («ми з Олею»), а на моє здивування отримав «Бо змінилася концепція», тобто головне – вивозити легально та сплачувати податки...

А зараз знов повертаюся до того, що відбувається в міністерстві. Мова саме про той проект, який розробили Ірина Подоляк разом з Ольгою Сагайдак.

На робочу групу, яка збиралася вже двічі і якою головував сам міністр, запрошують колекціонерів, продавців антикваріату, юристів, які на них працюють. Немає там ані представників СБУ, ані представників СВР чи прокуратури або поліції. Чому так? Дуже просто – бо ПРОЕКТ ЗАКОНУ «ПРО КУЛЬТУРНІ ТОВАРИ» СКАСОВУЄ ДІЮ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВИВЕЗЕННЯ, ВВЕЗЕННЯ ТА ПОВЕРНЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ»!

Що це означає? В першу чергу зникає поняття «культурно цінність».

Чинний закон визначає культурними цінностями «об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України».

Відтепер пропонується відмовитися від цього та визначити законом культурні товари – рухомі об’єкти культурного призначення, що мають історичне, художнє, етнологічне або наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України та міжнародно-правових норм.

Таким чином, музейні зібрання або, наприклад, археологічні колекції мають перетворитися з культурних цінностей на культурні товари.

Думаю, усі пам’ятають, що призначенням товару є продаж або обмін? Нічого іншого, навіть теоретично, не існує.

Лише один приклад:

«Володілець культурного товару – особа, у фактичному володінні якої перебуває культурний товар».

І далі: «Фізичні або юридичні особи, які володіють культурними товарами та не знали і не повинні були знати, що ці товари раніше були викрадені або незаконно вивезені, визнаються добросовісними набувачами культурних товарів».

Отже, усі розмови про нелегальний продаж, або про незаконно добуті археологічні предмети (культурні товари!) можна припинити, бо «володільця» дуже добре захищають цивільний та господарський кодекси, різні рішення, листи та роз’яснення судів тощо. Без будь-якого доведення чистоти походження.

В інтерв’ю після свого призначення заступником міністра пані Подоляк зазначила, що в неї є два пріоритети – закон про переміщення через державний кордон предметів культури, та закон який регулює використання детекторів металу (законопроект про «чорну археологію»). Перший, як я бачу, вже перетворився на закон про продаж. Яким буде другий – навіть подумати страшно.

P.S. Весь той час, що пані Подоляк вдавала, що вона відповідає за культурну спадщину, мені постійно зверталися знайомі з інших країн стосовно повернення унікального шолома, про який я колись писав. На сьогодні поліція Австрії вже припинила справу, не дочекавшись звернення від України. А поліція Лондона вже третій місяць чекає таке звернення від Мінкультмолодьспорту. «...are there any documents now from the official side claiming the helmet as stolen property?», питають у мене. «Немає з ким працювати…», ось, таке я почув у відповідь! Бо, напевне, це не цінність, а товар…

А хто хоче, ось він, той проект!