Про Оленів Санти, етику, естетику та сестру їхню — токсикологію...

Автор: Natalie Dzyubenko | 31 грудня 2019 16:02 |

Трохи почуваю себе Грінчем який збирається вкрасти Різдво, але стрічка принесла чергове фото, яке і стало нарешті каталізатором для цих роздумів про музейне.


Цього року в моєму фб якось особливо багато різдвяного і новорічного музейного креативу із використанням природничих колекцій. Людською мовою це означає, що музейні предмети тягнуть з експозицій і фондосховищ для оздоблення святкових фотозон, новорічних ялинок і інших креативних заходів, спрямованих на приваблення відвідувачів до музею.







Найбільше у цій гонитві за кращий музейний новий рік страждають олені і сарни. Їм не пощастило бути родичами північного оленя Рудольфа, головного в упряжці Санти. Історично-географічно склалося, що в різних країнах тварини Різдва різні. Це черепахи, віслюки, горлиці, півні, вільшанки і навіть кенгуру та верблюди. У нашому ж масмаркетному покручі Різдва і радянського Нового Року крім оленів, на небезпеку бути прикрашеними у музеях наражаються всі ті хто у пісеньках і мультфільмах хороводили довкола ялиночок і снігуроньок: зайчики, лисички, ведмедики, вовчики, білочки, а подекуди і іжачки?!

Не буду зупинятися на естетичній стороні цього питання. В мене немає мистецької освіти і те що мені видається кічеватим (а мені саме так у цьому випадку і видається), може бути високо оцінено мистецтвознавцем або декоратором і навпаки.

Тому від емоціо йдемо одразу до раціо. А раціо тут розшаровується на кілька частин.

По-перше, з бюрократичного погляду українського законодавства та інструкцій, які описують правила обліку, зберігання та використання предметів з державного Музейного фонду України, таке використання неприпустиме. Можна довго перераховувати чому "ні", але достатньо згадати тільки те, що: ”... експонування природничих об’єктів повинно здійснюватися із урахуванням стандартів збереження. Об’єкти повинні експонуватися у відповідних умовах навколишнього середовища, далеко від шкідливих хімічних речовин або інших чинників, які можуть з часом завдати їм шкоди. При експонуванні об’єкти мають бути належним чином захищені від впливу людей, наприклад небажаного торкання чи крадіжки”. Зрозуміло що, це все не про хол музею і тим більше не про вулицю. А такі випадки, коли весь цей “різдвяний зоопарк” музеї надавали для міської ялинки на площу, теж були.

По-друге, етична сторона питання. У Кодексі музейної етики ІСОМ для природничих музеїв наводиться таке визначення “Природничі колекції в музеях – це тривимірний архів світу природи і взаємин суспільства з його навколишнім середовищем. У багатьох випадках вони можуть документувати світ, якого вже не існує. Такі колекції, як важливі ресурси, заслуговують на турботливе ставлення та увагу”. А у Розділі 2. Параграф D. наголошується, що, рештки тварин повинні експонуватися з повагою та гідністю, незалежно від виду або походження. В опудалі, прикрашеному серпантином і вдягнутому у карнавальний костюм, гідності немає. Більше того, розташовуючи такі об'єкти поза контекстом, роблячи їх частиною сценарію, який ніколи б не був можливим у реальній природі, ви спотворюєте сприйняття реальності відвідувачами і знищуєте будь-яку потенційну освітню цінність цього музейного об'єкта.

Ну і по-третє.

Як думаєте, чому шубу у шафі міль здатна з'їсти за літо, а бобра у природничому музеї не може здолати протягом 100 років вже не одне моляче покоління?

Історія таксидермії знає багато способів запобігання пошкодженню природничих зразків комахами та іншими шкідниками. Більшість з них доволі медично сміливі. Деякі мої (не дуже древні) колеги, наприклад, ще пам'ятають часи коли у експозиційні шафи із опудалами розставлялися мисочки з дихлоретаном
:). Дихлофос і зараз кращий друг природничого музейника. Але безперечним фаворитом у боротьбі за збереженість шкір протягом кількох століть був арсен (миш'як). Не знаю хто і коли вперше зварив миш'якове мило, але рецепт у моєму студентському лабораторному зошиті із зоології хребетних відрізняється від рецепту в книзі "Атласъ Птиц Европы" 1901 року тільки мірами ваги... Звичайно, що у розвинутому сучасному світі, у якому маленькі звірятка загортають шоколад у фольгу, існують нетоксичні для людей речовини для виготовлення опудал і тушок. Але повірте мені, як музейному зоологу, 99% державного музейного фонду хребетних тварин виготовлені з використанням миш'якових сполук і щоквартально (дуже на це сподіваюсь) протруюються дихлофосом. Розміщувати ці екземпляри у святкових фотозонах для обнімання і гладження дітьми — погана ідея. Не тільки з огляду пришвидшення втрати хутра на музейному об'єкті.

Веселих Свят!


Від редакції: Всі ілюстрації, використані у статті - зі сторінок музеїв України у Facebook. Ми навмисне не даємо посилання, адже завдання цієї публікації - не цькування, а пояснення і навчання. 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Травень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Квітень | Червень