ПОЖЕЖА В МУЗЕЇ. ЗА БАЖАННЯМ МЕРА...

Дмитро Омелянович Горбачов виступав на вчорашніх Наукових читаннях в Музей М.Заньковецької менше за всіх – якихось 10 хвилин. Але, як і зазвичай, видав «на гора» цілу купу цікавезної інформації! До речі, XXVI наукові читання були присвячені 70-річчю заснування і 30-річччю відкриття вже занововідновленого цього самого музею М.Заньковецької, що на В.Васильківській, 121.

А справа в тім, що в 1979-му році в музеї трапилася дуже дивна пожежа. Розпочалася вона пізньої ночі у відселеній квартирі, що межувала з музейними кімнатами. І помітив вогонь не хто інший, як перший секретар Московського (так тоді називався Голосіївський район) райкому КПУ власною персоною! Він відразу ж викликав пожежників, які миттєво приїхали і притьмом загасили полум’я... Музейні приміщення хоч і не постраждали, але за наказом партбосса пожежники тієї ж ночі вивезли всі експонати в інше місце. А згодом двоповерховий будинок, який ще в кінці XIX ст. збудувала сестра Марії Заньковецької (а сама актриса мешкала в ньому) і взагалі знесли...

Так от Дмитро Омелянович розповів майже конспірологічну історію, яка цій пожежі передувала:

Їхав якось чорною «Волгою» по Червоноармійській Валентин Згурський, голова Київського міськвиконкому (мер по-сьогоднішному), член ЦК КПУ і улюбленець самого Щербицького, який лише нещодавно змінив на цій посаді Володимира Гусєва, ставленика Шелеста. Аж бачить попереду нещодавно зведених багатоповерхівок для партчиновництва благенький музейний будиночок.
- Що це за бридкий прищ псує тут всю красоту ? – обурено запитує першого секретаря райкому КПУ, що їхав разом з ним у автівці. - Ми тут краще фонтани обладнаємо, щоб радували око нашим товаришам по партії...

А згодом трапилася та дивна пожежа, а невдовзі і знесення музею, про що ми розповіли вище.

Але в цієї сумної історії був напрочуд оптимістичний фінал.

- Коли до влади прийшов Михайло Горбачов, - продовжує оповідь Дмитро Горбачов, - мене, доцента Театрального інституту, частенько запитували: «А Ви, бува, не родич* нового генсека?». Я ж у відповідь нічого не стверджував і не заперечував, а лише загадково посміхався. Мої співрозмовники при цьому шанобливо кивали головами: «Мовляв, усе розуміємо...». Року десь 1986-го до мене звернулася легендарна Леся Никанорівна Падун-Лук’янова (розповідь про неї ми за браком місця опускаємо – В.Ц.) і запропонувала написати листа генсековій дружині Раїсі Горбачовій, яка саме створила Фонд культури СРСР. В цьому листі ми попрохали першу леді країни допомогти з відбудовою будинку-музею М.Заньковецької. І Раїса Максимівна допомогла. Вже в 1989-му році відбудований музей відновив свою роботу!

Ось так!

І наостанок вишенька на торті.
Після виступу молодого представника Pavlo Tychyna Flat & Museum Музей-квартира Павла Тичини (Київ) 82-річний пан Дмитро розповів мені, як 1934-го року після публікації в «Правді» вірша Павла Григоровича «Партія веде», поетів сусід по харківському кооперативу «Слово» письменник Ігор Муратов (до речі, батько режисера Олександра Муратова) написав такого вірша:

Тичина – вкрАїнський поет,
Він часто ходить у клозет,
Але не сам туди іде –
Його скрізь партія веде!

- В 1966-му, - продовжує Дмитро Горбачов, - я організував у Національна спілка письменників України НСПУ напівофіційну виставку картин українського авангардиста Олександра Богомазова. І от якось зустрічаю там Павла Григоровича. Підходжу до нього, щоб виказати свою глибоку пошану і бачу, як обличчя геніального поета буквально перекосилося від переляку! (Справа в тім, що Дмитро Горбачов ще зі студентських років захоплювався екзотичним тоді культуризмом, щодня тренувався у важкоатлетичному залі і зовні мав вигляд грізного велетня-Геракла. – В.Ц.). Ставши свідком цього конфузу я й сам несподівано для себе заплакав...

Відразу уявилася картина, гідна пензля самого Богомазова: «Переляканий Тичина і заплаканий Геракл-Горбачов» 

Віктор Ціон,
провідний науковий співробітник Музей Максима Рильського

Світлини автора.

*Батько пана Дмитра Омелян Горбачов був старим більшовиком, ще в 1911-му приймав до партії Лазаря Кагановича, неодноразово зустрічався з Леніним, брав участь у заколоті арсенальців проти Центральної Ради. В 1924 – 1925-му – нарком праці УСРР. До недавнього часу його ім’я носила вулиця на Нивках.