Експозицію «1941-й: на межі катастрофи» розгорнули у Кропивницькому

Автор: Кіровоградський обласний художній музей | 24 червня 2019 10:17 |



21 червня 2019 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «1941-й: на межі катастрофи» до Дня Скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні.


Тема Другої світової війни є однією з найцікавіших в історії, до сих пір залишаючись предметом наукових досліджень та палких дискусій істориків, краєзнавців, журналістів, політологів тощо. Масштаби тієї війни  вражають, адже у різній мірі вона охопила собою 61 державу та 80% населення земного шару. Вогняний смерч пронісся над країнами Європи, Азії, Африки, океанськими просторами, досяг берегів Нової Землі  і Аляски на півночі, атлантичного узбережжя Європи – на заході, Курильських островів – на сході, кордонів Єгипту, Індії і Австралії – на півдні. Жертвами цієї війни стали понад 60 мільйонів людей.

Ця війна не тільки перевершила по масштабам військових операцій, руйнівним наслідкам та людським жертвам усі попередні воєнні конфлікти, а й залишила, на превеликий жаль, чимало «білих плям», що ускладнює на сьогодні всебічне та об’єктивне висвітлення даної теми. До того ж тривалий час акцент робився на визначенні «Велика Вітчизняна війна», яке «залишало за кадром» багато незручних для радянського керівництва та заборонених для простих радянських людей речей - феномен радянсько-німецької дружби, плідну співпрацю Гестапо та НКВС, розгром спільними зусиллями у вересні 1939 року Польщі та спільні паради Червоної та німецької армій з цього приводу. Та й у відносинах з Японією все було далеко не так просто, як описувалось свого часу у радянських підручниках. У всякому разі, Далекосхідна компанія серпня 1945 року, як і аналогічні дії Червоної Армії у країнах Європи 1944-1945 років аж ніяк не підпадають під визначення «Велика Вітчизняна війна». Розуміння цього знаходило прояв навіть за радянських часів, у всякому разі слова «Не стареют душой ветераны, ветераны Второй мировой» із відомої пісні часів правління Леоніда Брежнєва ніхто криміналом не вважав.

Але як би там не було, 22 червня 1941-го року – дата особлива, яка знаменує початок нового етапу у Другій світовій війні, який остаточно повинен був визначити господаря Європи. Рано зранку цього дня на мосту через Буг зустрілись радянський і німецький патрулі. І раптом нацисти відкрили вогонь з автоматів, розстрілявши в упор застигнутих зненацька червоноармійців. Так почалася нова фаза ІІ світової війни, яка тривала 1418 днів і ночей, ставши для усіх народів Радянського Союзу Великою Вітчизняною війною. Німецький військовий кулак та сили союзників Рейху налічували 190 дивізій – 5,5 млн. чоловік, більше 4-х тисяч танків, 47 тисяч гармат і мінометів, 4,5 тисяч літаків, до 200 кораблів.  Радянська армія змогла протипоставити близько 3 млн. бійців і командирів, 1800 важких і середніх танків, 1540 літаків нової конструкції.

До війни зі Сталіним Гітлер готувався ретельно, і, нібито, все прорахував. 18 грудня 1940 року він підписує директиву № 21 під кодовою назвою «Барбаросса», стратегічною основою якого стала теорія бліцкригу – блискавичної війни проти Радянського Союзу. Згідно цього документу передбачався розгром Червоної Армії протягом 1,5-2 місяців, у найгіршому випадку - протягом п’яти місяців, та вихід німецьких військ на лінію Архангельськ-Куйбишев-Астрахань. У подальшому планувалась повна ліквідація радянської держави та створення на її території 4-х німецьких провінцій. Страшна доля чекала на Москву, Ленінград, Київ та ряд інших радянських міст,  які було вирішено підірвати, або – затопити.

Передбачалось масове знищення цілих народів, яких Гітлер презирливо називав «неповноцінними націями», що не мають права на існування. Так, на великій нараді 30-го березня 1941-го року він відверто заявив, що необхідно знищити 30 млн. слов’ян, а потім чисельність населення буде регулюватися в кількості, необхідній для обслуговування арійської раси. Ще у травні 1940-го року була прийнята директива про розробку плану «Ост», згідно якого територію Прибалтики, Білорусії, України і європейської частини Росії передбачалось заселити німцями і після колонізації включити до складу Німеччини, а жителів цих регіонів, після відповідної фільтрації, виселити до Західного Сибіру.

Здавалося, що для успішної реалізації цих задумів створені усі умови. Рейх знаходився у зеніті величі і слави. Захоплено 12 країн Європи, інші – союзники, що сприймають Гітлера як месію, посланого для порятунку Європи від Червоного імператора Сталіна. У розпорядженні нацистів економічні і людські ресурси усіх цих країн, навіть таких нейтральних як Швеція і Швейцарія. Залишається поставити на коліна Великобританію і США, але то, вважають німці, питання часу. Керівництво Рейху було настільки впевнено в швидкому розгромі Радянського Союзу, що вже з весни 1941-го року почало планувати подальші військові дії на кінець 1941-го-початок 1942-го року,а саме - завоювання Ірану, Іраку, Єгипту, району Суецького каналу, Індії, Афганістану, висадка десанту на Британські острови. Історичні документи переконливо засвідчують, що після розгрому СРСР та вирішення «англійської проблеми» гітлерівці в союзі з Японією планували вторгнутися на Американський континент.

Початок війни Гітлера проти Червоної імперії став тріумфальним для Німеччини і катастрофічним для СРСР. Подібно іншим жертвам німецького «бліцкригу», вже на початок  серпня 1941-го року було втрачено практично всю свою армію, і здавалося, що ніщо не зможе зупинити вермахт на шляху до Москви, Ленінграда і Києва. Але подальший розвиток подій отримав несподіваний для німецьких планів поворот, суттєво знизивши градус попередньої ейфорії. За прорваною обороною з’являлися все нові радянські дивізії. Ставало зрозумілим, що Німеччина недооцінила свого противника, його військовий та промисловий потенціал, невичерпні людські ресурси. Проблемою для нацистів стала і величезна територія СРСР, яка, по-перше, створювала умови для евакуації промислових об’єктів на схід країни з подальшим налагодженням виробництва військового озброєння, а по-друге - давала можливість радянським військам постійно відступати, зриваючи плани німців відносно реалізації польського, або французького варіантів. До того ж, Червона армія,  поступово виходячи з коми, починала чинити гідний опір, знижуючи темпи наступу ворога.

 Але за те, щоб мати можливість перевести подих і виграти бодай якійсь час Червона армія платила велику ціну.  Вже в перший місяць війни вона втратила близько 1 млн. чоловік, з них 300 тисяч загиблих та 700 тисяч полонених. А за період з червня по грудень 1941-го року радянські військові втрати склали 3 млн. 138 тисяч бійців, 6 млн. одиниць стрілецької зброї, 20 тисяч танків, 10 тисяч літаків. Територія СРСР, захоплена вермахтом, перебільшила 1,5 млн. кв. кілометрів - втричі більше, ніж територія Франції. Для порівняння - за аналогічний період втрати сухопутних військ Німеччини склали близько 750 тисяч чоловік, авіації – декілька тисяч літаків.

 1941-й рік «відзначився» і великої кількістю радянських полонених, що стали жертвою небувалих за масштабами оточень (так званих «котлів»). Так в білоруському «котлі» (червень-липень) в полон потрапило 328 тисяч радянських бійців та командирів, в Смоленському (липень-серпень) – 310 тисяч, під Уманню (серпень) – 103 тисячі, під Києвом (вересень) – 665 тисяч, під Вязьмою і Брянськом (жовтень) – 663 тисячі. Великі оточення радянських військ, на превеликий жаль, продовжувалися і у 1942-му році: зокрема - під Керчю (травень) – 150 тисяч та під Харковом (травень) – 240 тисяч.

Точні дані про загальну кількість радянських полонених невідомі досі. Західні та вітчизняні дослідники називають лише приблизні цифри – близько 5 млн. протягом 1941-1945 років, з них – близько 3 млн. за перші два роки війни. Російські дослідники мають на сьогодні такі підрахунки – 4 млн. 059 тисяч за вся війну, з яких 2 млн. (49 %) припадає саме на 1941-й рік.

Причини такого становища великою мірою цілком об’єктивні. Рейх був на той час могутньою індустріальною імперією, оскільки Німеччина раніше за Радянський Союз стала на шлях індустріалізації. До того ж на неї працювала промисловість практично всіх європейських країн. Внаслідок завоювання Європи вермахту дісталося озброєння більше 200 дивізій противника. Тільки у Франції гітлерівці захопили майже 5 тисяч танків і бронетранспортерів та близько 3 тисяч літаків.

 Крім того, Німеччина мала двохрічний, причому дуже вдалий, досвіт війни і набагато випереджала радянських військових у професійній підготовці. Велику негативну роль зіграв  також «Великий терор» 1937-1938 років в СРСР, який знищив багато талановитих та ініціативних професіоналів військової справи.

Значна частина радянського військового озброєння в якісному плані відставала від німецького. Це стосується авіації, стрілецької зброї, протитанкової і зенітної артилерії, а особливо – радіозв’язку.

Радянське керівництво не зуміло визначитися з єдиним планом дій на випадок війни – треба наносити превентивний удар по ворогу і чи є можливості для такого удару? Де будуть розташовані рубежі оборони і як діяти, якщо ворог глибоко проникне на радянську територію? Ці та інші питання не були остаточно вирішені. Фатальною виявилася і віра Сталіна в те, що Гітлер буде дотримуватися домовленостей про ненапад, як мінімум, до 1942-го року, у всякому разі – до завершення війни з Великобританією. В результаті спрацював фактор раптовості, який поставив країну на межу катастрофи.

Метою експозиції «1941-й: на межі катастрофи» є не тільки віддзеркалення початку радянсько-німецької війни, а й бажання змусити замислитись над наслідками непомірних амбіцій окремих політиків, здатних пожертвувати мільйонами людських життів заради реалізації своїх загарбницьких планів.

Дуже символічне значення має картина Петра Кодьєва «Сполох» (1954), оскільки вона відображує сполох лелек від пострілів і вибухів запеклого бою, що символізує кінець мирного часу і початок війни.

Не залишає байдужим і інша робота цього художника – «Окупація» (1968), яка красномовно ілюструє жахливий стан мирного радянського населення, кинутого напризволяще власною країною на поталу нацистському режиму.

Трагізм перших місяців війни та критичну ситуацію, у якій опинилися бійці Червоної армії, талановито відображено у роботах  Володимира Парчевського «По стерв’ятникам – вогонь!» (1965) та Олександра Фойницького «Корабель тоне» (1962). Це й пам'ять, про тих, хто першим прийняв на себе удар ворога, а таким, як відомо, завжди найважче.

 

Олег Юрченко,
завідуючий відділом 
туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи
Кіровоградського обласного художнього музею

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Липень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Червень | Серпень