СПІВЕЦЬ ТА ЗАРУЧНИК РАДЯНСЬКОЇ ЕПОХИ

Автор: Кіровоградський обласний художній музей | 05 червня 2019 18:16 |



5 червня 2019 року в обласному художньому музеї розгорнуто виставку «Співець та заручник радянської епохи» до 120-річчя від дня народження художника-земляка Петра Івановича Кодьєва (1899-1968).


Відкриття в умовах нашого бурхливого сьогодення виставок творів радянських художників має наразі особливий підтекст і провокує різні, часто діаметрально протилежні думки з цього приводу – від ностальгійних настроїв та захоплення високопрофесійним образотворчим мистецтвом до звинувачень в радянській пропагуванні та потуранню ворогам нашої держави. Достатньо згадати, як в 1990-ті роки лунали чисельні заклики спалити (в прямому розумінні цього слова) художні твори, що підпадають під визначення «соціалістичний реалізм», оскільки, мовляв, суспільство нарешті вийшло на якісно новий рівень свідомості, дорісши до гідного сприйняття творів авангардного, абстрактного, сюрреалістичного спрямування. Але час розставив все на свої місця. Епіцентр моди на подібні творіння залишився у минулому і душа пересічного громадянина, тим більше в умовах постійних стресів і сурових випробувань, знову потягнулась до ліричного пейзажу, смачного натюрморту, чудового портрету, виконаних в кращих традиціях реалістичного мистецтва.

 

Саме до таких відносяться і роботи нашого славетного художника-земляка Петра Івановича Кодьєва, ставши чудовим віддзеркаленням мистецьких, моральних, етичних та ідеологічних канонів радянської епохи.

Народився Петро Іванович 12(25) липня 1899 року у мальовничому містечку  Новогеоргіївську Херсонської губернії, яке у 1959 році було затоплене Кременчуцьким водосховищем внаслідок чергового наступу радянського керівництва на природу в рамках розбудови могутньої індустріальної держави. Дитинство пройшло у бідності, шкільної освіти Петро не отримав, але мрія стати професійним митцем  стала для хлопця вагомою рушійною силою, яка допомогла йому врешті решт у 1929 році поступити до Київського художнього інституту. На той час він вже мав за своїми плечима чималий життєвий досвід - пройшов в червоному  кавалерійському полку особливого призначення пекло громадянської війни, після якої перебував на відбудові Донбасу і вже звідти,  з Кадієвського рудоуправління, після майстерного оформлення шахтарського клубу, отримав   направлення на навчання.

 Інститутськими вчителями Петра Кодьєва, яких він потім часто із вдячністю згадував, були художники-реалісти - професор В.Пальмов  та А.Черкаський. Але необхідно враховувати той факт, що реалізм кінця 1920-х – початку 1930-х років ще не був жорстко обмежений вузькими партійними рамками, перебуваючи в гармонії та під впливом тогочасний світових мистецьких течій, що дозволяло робити певні відхилення в бік ілюзорності та особистісного сприйняття, експериментувати, шукати нові шляхи творчого самовираження, фантазувати. Цим пояснюється і парадоксальне ставлення Петра Кодьєва до бойчукізму - однозначно вороже з позиції принципового радянського художника та підсвідомо прихильне з позиції творчої та романтичної людини. Але через декілька років радянська система почне «закручувати гайки», репресуючи і самі твори, і їх авторів. Картини багатьох майстрів пензля, в тому числі і Петра Кодьєва, потрапляють до спеціального фонду Національного художнього музею України за порушення канонів соціалістичного реалізму та прихильності до так званого формалізму, а більшість художників (за деякими даними – до 90 %!) було страчено. На щастя Петру Івановичу пощастило уникнути їх жахливої участі, він потрапив до категорії тих, кому радянська влада дала шанс «виправитися» та стати одним із апостолів соціалістичного реалізму в образотворчому мистецтві.

 

 І він щедро відпрацював виданий йому аванс, створивши величезну кількість робіт різного тематичного спрямування, чимало з яких, зокрема,  віддзеркалюють трагічні сторінки Громадянської та Другої світової війни. Чого тільки варті картини Петра Кодьєва «Сполох» та «Окупація», які неодноразово ставали складовою розгорнутих в обласному художньому музеї виставок до Дня Скорботи, Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні тощо. До речі, він майже до останніх днів не переставав працювати над «Окупацією», постійно вдосконалюючи її. Картина так  і лишилася незакінченою, у підмальовку, є тільки серія ескізів до неї.

Митець був також небайдужим до героїчного минулого України, постаті Тараса Григоровича Шевченка. Багатьом шанувальникам образотворчого мистецтва в цілому та творчості Петра Івановича зокрема особливо подобаються звільнені від політичної та ідеологічної складової тихі ліричні пейзажі майстра, сповнені спокою, гармонії, умиротворення.

Кажуть, що талановита людина талановита в усьому. Тож не дивно, що митець мав також і поетичний хист, часто створюючи паралельно живописні та поетичні етюди, які збагачували його уяву про навколишній світ та дарували справжню насолоду.

 

І на фоні таких вагомих творчих досягнень – незаперечні організаторські здібності лідера і керівника, підкріплені ідейною  переконаністю, авторитет у колег за чесність і прямоту, доброту і український гумор, які  допомагають Петра Кодьєву вийти на керівні ролі серед товариства художників. Ще перебуваючи в статусі студента він стає у 1931 році директором Київського художнього технікуму і запрошує до викладання справжніх корифеїв українського мистецтва - І.Їжакевича, О.Пащенка, Г.Пивоварова, А.Футермана, вплив яких на розвиток українського реалістичного мистецтва переоцінити важко. І це при тому, що сам технікум проіснував лише до 1934 року. У цьому ж 1934 році Кодьєва вибрали відповідальним секретарем Оргкомітету Спілки радянських художників України. Важливе місце у діяльності Петра Івановича займала реставраційна справа, ставленню якої на Україні він присвятив чверть століття, ще до війни, у 1938 році ставши першим директором Державної науково-дослідної реставраційної майстерні. Звичайно, основною роботою директора була організаційна; піклування про кадри, про зростання  професійної майстерності реставраторів – в цій справі  важливим моментом було те, що перший директор домігся для реставраторів права  вступати до Спілки художників, що спонукало виправдовувати статус художника-реставратора. Активно включившись у роботу, директор і сам у складних випадках приймав участь у художній частині реставраційного процесу.

Під час Другої світової війни митець отримав можливість проявити  себе також на політичній роботі, віддаючи і цій справі чимало уваги, сил та навиків. З тих часів збереглася заява Петра Івановича його військовому керівництву  «Прошу використати мене як художника», що красномовно характеризує Кодьєва як людину та громадянина.

У 1943 році Петра Івановича призначають директором картинних фондів художніх музеїв України, евакуйованих до Башкирського державного художнього музею у місто Уфа. Під опіку новообраного директора потрапляють безцінні мистецькі скарби, серед яких чимало шедеврів світового значення, зокрема - «Інфанта» Веласкеса. Вдала реевакуація картин у 1944 році за дуже складних і небезпечних умов – абсолютна заслуга Петро Кодьєва.

До речі, період перебування в Уфі виявився дуже плідним   і  в творчому контексті. Чисельні натюрморти, портрети, пейзажі, виконані на матеріалі, який був під рукою – фанері, картоні, папері – сповнені натхнення, мрійного ліризму, написані в розкутій манері, з насолодою  і блиском. Саме тоді тривалий період вимушеного творчого мовчання змінився періодом творчої наснаги та горіння.

Приїхавши до Києва в грудні 1944 року Петро Іванович повертає колекції в належному стані їх власникам – музеям. У Києві тоді діяла майстерня під головуванням Л.П.Калениченка. Кодьєв приймає естафету керівництва і знову, аж до 1962 року, стає директором реставраційних майстерень. У стінах сьогоднішнього Національного науково-дослідного реставраційного центру України і наразі живі традиції, що були закладені нашим славетним художником-земляком, цим невтомним трударем та ентузіастом.

Петро Кодьєв брав також активну участь у чисельних виставках, особливо у передвоєнні та у 1950-і роки, щоправда відкрити бодай одну персональну виставку так і не встиг. Він готував  для друзів-художників сюрприз, маючи намір представити свій  доробок на персональній виставці з приводу 70-річного ювілею. Та не дожив художник до своєї виставки, помер 21 грудня 1968 року в місті Києві.  Свого часу Петро Іванович написав наступні поетичні рядки:

 «Нема нікому справи до моїх страждань,

Ніхто на допомогу не прийде,

Запал піднесених загаситься дерзань,

 І мрія  замертво моя паде».

Це пророцтво людини, яка усвідомила, що стала заручником жорсткої радянської ідеології. Адже не дарма чимало фахівців вважають, що суворі радянські канони не дали в повній мірі розкритися цьому унікальному художнику з куди ширшим творчим потенціалом, ніж той, що був митцем реалізований.

На сьогодні твори Петра Кодьєва експонуються в Національному художньому музеї України, Державному музеї Тараса Шевченка. Близько тридцяти робіт митця стали безцінною складовою фондового зібрання Кіровоградського обласного художнього музею, більшість з яких презентовано на виставці «Співець та заручник радянської епохи», зокрема – «Осінній день» (1944), «Ескіз до картини «Весна в окопі» (1946), «Пушкін на Україні» (1947), «Біля Дніпровських порогів» (1950-ті рр.) «Вечірня мелодія» (1950-ті рр.) «Місячна ніч» (1952), «Міський мотив», «Вечоріє. Плюти», «Де в’яжуться човни» (1956), «Біля тихої затоки» (1956), «Натюрморт. Квіти» (1959), «Горький у волжан» (1965), «Спогади про громадянську (автопортрет)» (1968), «Ескіз до картини «Окупація» (1968), «Поле слави бойової», «Осінь. Конча-Заспа» (1969), «Осінь. Жуков-острів» (1969) та інші. Вони наглядно ілюструють професійний рівень та тематичний діапазон нашого славетного художника-земляка, якому судилося стати одним з апостолів соцреалізму в образотворчому мистецтві.

        

Олег Юрченко,
завідуючий відділом
туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи
Кіровоградського обласного художнього музею

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Серпень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Липень | Вересень