ВАРТОВІ МУЗЕЙНИХ СКАРБІВ

 "Ніч музеїв" у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва. Цього разу на відвідувачів очікувала незвичайна подія – нічна театралізована екскурсія «Вартові музейних скарбів». Головними героями дійства стали відомі дослідники народного мистецтва, знані меценати та етнографи.

 Цікавою несподіванкою було те, що під час екскурсії історичні постаті, які  багато зробили для розвитку музейної справи, ніби ожили і їх можна було побачити наживо і навіть почути їхні думки і дискусії. Це Микола Біляшівський і Данило Щербаківський – фундатори колекції Київського художньо-промислового і наукового  музею, яка з часом стала основою трьох провідних музеїв України. Це Олена Пчілка і Пелагея Литвинова – українські етнографи і фольклористи, Варвара і Богдан Ханенки – відомі колекціонери творів мистецтва і старожитностей, меценати та інші відомі особистості.

Їхні образи із захопленням відтворювали під час театралізованого дійства не актори і не музейні працівники, а студенти, аспіранти, докторанти та молоді вчені Київського університету імені Бориса Грінченка, який став партнером музею у цьому проекті. Всі вони є учасниками Наукового товариства цього закладу, серед яких є і «першачки», і кандидати наук.

«Для нас важливо було розповісти не лише про відомих, а й про маловідомих  дослідників народного мистецтва кінця ХІХ –  початку ХХ століття, зокрема, про Пелагею Литвинову. Всупереч переконанням родини і власного чоловіка, вона колекціонувала народні візерунки і килими, сприяла науковим розвідкам, результатом яких стала її праця – «Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту в Чернігівщині», – розповідає Ольга Мусіяченко, голова Наукового товариства і одна з авторів проекту.

 Учасники екскурсії дізнались і про те, що відома письменниця Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач) також опікувалася збереженням традиційної вишивки, а книжка «Український народний орнамент» принесла їй славу першого в Україні дослідника вишивки.

 Ще одна цікава особистість, про яку йшлося під час «подорожі» у минуле  – це Наталія Яшвіль. Чоловік залишив їй у спадок занедбаний маєток у с. Сунки поблизу Сміли на Черкащині. А княгиня перетворила його в облаштоване місце і відродила старовинні кустарні промисли –  розписної кераміки та вишивки. Цікаво, що у своєму маєтку вона відкрила майстерню вишивок, зразками яких служили музейні речі XVII – XVIII століть.

Саме Наталію Яшвіль було обрано головою спеціальної комісії  з підготовки і проведення в Києві Першої кустарної виставки, яка відбулась у 1906 році. Як це рішення було прийнято на засіданні правління Київського товариства старожитностей і мистецтв, показали актори Наукового товариства в одній із центральних сцен.

За законами драматургії  у дійстві була і «анти героїня» – київська Медіум, яка заперечувала науковий підхід до справи і звинувачувала дійових осіб у надто сухій подачі матеріалу. Цей персонаж привносив нотку гумору і розважав публіку.

Викладач Університету Грінченка і співавтор проекту Ольга Дудар, яка виконувала роль Екскурсовода, розповіла про те, що кустарна виставка пройшла з величезним успіхом. На ній уперше експонувалися вироби народного мистецтва майже всієї етнографічної території України, а частина нинішньої музейної колекції була зібрана якраз в процесі підготовки до цієї події.

Безліч цікавих фактів про музейну колекцію та її історію дізнались учасники нічного заходу і  від екскурсовода, і від героїв театрального дійства. І про стрій «однієї скрині», і про те, як на скриню «одягали сорочку» і про справжню столітню сорочку – рукав’янку, всередину рукава якої вставлені нитки, що регулюють його довжину, і про дерев’яні пряничні форми з Чернігівщини, подаровані музею Богданом Ханенком, і рідкісну колекцію старовинних килимів.

Надзвичайно хвилюючою була і фінальна сцена дійства, під час якої глядачі побачили, як майбутню художницю Катерину Білокур, творами якої нині захоплюється весь світ, сварила власна мати, засуджуючи її за малювання.  Враження були надзвичайні, адже цей епізод відбувався серед справжніх творів видатної художниці, у залі постійно діючої експозиції творів Катерини Білокур.

 «Важливо, що перевтілюючись в образ свого героя, студенти мусили більше заглиблюватись в історію життя тих, кого грали. У цьому нам дуже допомогли консультації фахівців музею, з якими ми разом готували цю екскурсію», – розповідає голова Наукового товариства.

Загалом, за словами учасників нічної екскурсії, Національний музей українського народного декоративного мистецтва – це ідеальне середовище для відтворення епохи ХІХ – початку ХХ століття та ідеальний простір для творчих експериментів. Опинившись серед справжніх предметів старовини,  можна по-справжньому відчути історію, про яку розповідаєш.