Живопис та малюнки Яни Сендецької експонують у Черкаському художньому музеї

Відкриваючи нові імена для мистецького простору Черкас, художній музей 16 травня 2019 року презентував творчість молодої художниці з Запоріжжя Яни Сендецької.

Експозиція включає дві колекції робіт: «Городянка» (2017) – серія, що відображає сміливі творчі пошуки та експерименти художниці, та абстрактний живопис (2019). Виставка поєднує, на перший погляд, різні напрямки образотворчого мистецтва в єдиному виставковому просторі, що є характерною авторською рисою, відображенням загальної життєвої концепції художниці.

Філософію своєї творчості Яна Сендецька пояснює так:

"Час, Простір, Душа та Інтелект – категорії, що цікавлять мене найбільше.

Емоції, Розум та Реакції – до балансу цих трьох компонентів я прагну.

Для мене абсолютно природно знати й розуміти історію кожної моєї роботи. Вони – як старий друг, що бачив тебе різним: у радості, в печалі, без гриму, на яскравому сонячному світлі. Вміти розповісти кожну з них глядачеві – це важливо.

Зокрема «Городянка» про Життя, варте того, щоб бути прожитим, й про Смерть, звичайно, героїчну. Про внутрішній діалог, дитинство й ті часи, коли Золоту рибку ще не було з’їдено. Вона про Безголове Кохання й Дороги, які, хочеш Ти чи ні, але перетнулися.

У живописних полотнах «Протуберанці» я досліджую якості кольору в контексті його впливу на глядача. Зокрема червоний виявляється найсильнішим, «гучним».

Триптих «NotPolkaDot» – інтелектуальна гра, майже математична. Тут енна кількість персонажів спрощується до вигляду однокольорової плями та вивчається у взаємодії з іншими: Вони в конфлікті? Прямують вгору чи вниз? Мовчазні? Гучні? Старі чи молоді? І жодна подібна не торкається подібної собі.

Для диптиха «Привітність» характерною є певна тактильність та діалоговість".

Про автора

Яна Сендецька народилася 1 жовтня 1984 в родині військовослужбовців. Багато переїжджали – «життя на валізах». З 2009 року живе й працює в Запоріжжі.

"Перші олівці з’явилися в два роки, потім скульптурний пластилін; олійні фарби подарував батько, коли мені було п’ять, потім змайстрував мольберт… Але особливе місце у житті належить моєму наставнику й учителю, заслуженому художнику України, майстру іконопису Охапкіну Олександру Ігоровичу. Він навчив мене рисунку й живопису, Йому завдячую всім.

Правий був батько, коли 15 років тому наполіг на отриманні юридичної освіти. Сьогодні, будучи фаховим юристом, адвокатом з авторського права, маю абсолютну свободу як художник, працюю у власній майстерні, без прив’язок до строків та термінів, самостійно й незалежно обираючи напрямки для творчого осмислення, є вільною у виборі матеріалів і технік.

Мало просто малювати, мало знатися на законах, тому 2015 вступила до аспірантури Запорізького національного університету на кафедру філософії. Коло наукових інтересів – феномен мистецтва. Вважаю, що чітко сформульований творчий задум – це половина роботи художника, тоді як філософія мистецтва надає у розпорядження невичерпну кількість тем для роздумів та втілень у майбутніх творах.

Будучи художницею, займаючись правозахисною та науковою роботою, мої навички знаходять практичне застосування в роботі арт-менеджера, організатора та куратора художніх виставок сучасних українських авторів.

Цікавою, важливою й надихаючою є для мене також викладацька робота".

Про виставкову роботу

2017 р. – «ГогольФест», Київ;

2017 р. – «Странная среда», Запоріжжя;

2018 р. – «Антракт», Черкаси;

2018 р. – персональна виставка у галереї «Артблок», м. Енергодар;

2018 р. – «Фестиваль абстрактного мистецтва», Київ. 

Спеціально для виставки у Черкасах Яна Сендецька написала казку «Маленька Німфа» як доповнення до візуального ряду, «підказку», що має силу занурити глядача у настрій всієї експозиції в цілому.

В Казковому Світлому Лісі жила-була Маленька Німфа. Кумедна та негарна. Величезні різнокольорові очі, маленький ротик, тонка, наче акварельна шкіра.

Як у будь-якої іншої, у Маленької Німфи була одна Турбота, один Біль та один Друг. Всього Три Великих Дари.

Турбота була в тому, що Маленька Німфа кожного дня мала ходити лісовими стежками та збирати пилок, що опав з довгих-предовгих білих вій Однорічних Слоненят. Пилок був різнокольоровим, тому змішувати його було неможна.

Біль Маленькій німфі давали Строкаті Сойки. Приносили Її щовечора у своїх міцних дзьобах, розкладали всюди, де прийдеться: на дощатій теплій підлозі у будиночку Маленької Німфи, в її домашньому ставку із Золотими Сомиками, залишали в Ліжку. Біль, залишений в Ліжку, близько Опівночі ставав схожим на Самотність і завжди, завжди-завжди, як Вірний Собака, чекав на Маленьку Німфу там.

Другом її була Ліщина, що вкоренилася на узліссі Казкового Світлого Лісу.

Так, за збиранням пилку, в обіймах Болю, з думками про Ліщину, минали низкою вічно-літні дні Маленької Німфи. ©

Виставка діє до 16 червня 2019 року.