ВИСТАВКА ПАМ’ЯТІ АНАТОЛІЯ ЩЕРБАКА У ПОЛТАВІ

29 березня у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка відкрито виставку пам’яті заслуженого художника України Анатолія Щербака (1939-1994). Вшанувати пам’ять видатного митця, живописця, графіка, музейного дизайнера-оформлювача, згадати про нього добрим словом, побачити його роботи, представлені у музейній експозиції зібрались представники міської влади, творчої інтелігенції, друзі та колеги художника. Експозиція «Штрих до портрету Майстра» демонструє одну із яскравих граней непересічного, багатовимірного таланту митця. 30 березня йому могло б виповнитися 80 років!

Анатолій Терентійович Щербак був помітною постаттю на видноколі полтавського мистецтва 1960-1980-х рр. Наділений від природи особливою здатністю до нестандартного, креативного мислення, він міг легко впоратися із будь яким творчим завданням. Виявив себе як живописець, графік, театральний художник, декоратор, викладач, дизайнер, оформлювач. Але найбільш повно йому вдалося реалізувати власний потенціал на музейній ниві. Ще наприкінці 1960-х рр., на хвилі відродження художньо-образного методу оформлення музеїв, А.Т. Щербак першим в Україні, взявся за розробку та впровадження нових принципів побудови музейних експозицій. За 22 роки, віддані улюбленій справі, ним було втілено 11 авторських проектів художнього оформлення музейних комплексів. До їх числа належали найвідоміші полтавські музеї: літературно-меморіальні – І.П. Котляревського та Панаса Мирного, музей-садиба Івана Котляревського, державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», національний музей-заповідник М.В. Гоголя та інш. (усі у співавторстві, переважно з В.М. Батуріним (1937-1993). Ставши надзвичайним явищем для тогочасної української культури, новостворені експозиції викликали безпрецедентний інтерес. Ними захоплювались, їх вивчали, розглядали не лише як елемент оформлення музею, але й у якості самостійного виду мистецтва. Не забарилося й заслужене визнання. З Анатолієм Щербаком мали за честь консультуватися науковці, художники, архітектори, музейники, кінематографісти. Він з усіма щедро ділився своїми глибокими знаннями. Був для оточуючих мистецтвознавцем, літературознавцем, неперевершеним знавцем світової історії костюму. У 1984 р. митець отримав звання заслуженого художника України.

Щодо біографії А.Т. Щербака, то вона доволі проста. Уперше побачив світ у Миргороді, в інтелігентній родині. З 1943 р., після перебування з батьками в евакуації, жив у Полтаві. Зростав на тлі відбудови міста і вже в дорослому віці, часто згадував ті роки. У 1962-1968 рр. навчався в Московському поліграфічному інституті, де його викладачами стали відомі художники М.П. Мітурич-Хлєбніков(1925-2008) і А.Д. Гончаров (1903-1979), а також  мистецтвознавець, теоретик книжкового дизайну В.М. Ляхов (1925-1975). Працював у Полтаві, в ряді установ і закладів, також певний час в обласному театрі. Рідко залишав місто, хіба що заради відряджень з метою оформлення музеїв. Мав дружину і доньку. Серце художника перестало битися 23 листопада 1994 р. Доля відвела йому всього 55 літ.

Творчий спадок Анатолія Щербака, до якого окрім музейних експозицій належить значне число творів живопису і графіки, досі залишається недослідженим. Головним чином, через їх сильне розпорошення по різних музейних та приватних колекціях.

Щиро переконані, що саме виставка «Штрих до портрету Майстра», створена нині в Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, стане тим наріжним каменем, який буде покладено в основу майбутньої грунтовної праці, присвяченої творчості митця. Її проведення уможливив ряд подарунків від друзів і колег художника, які ще за його життя добре усвідомлювали, що мають справу з неординарною особистістю. Так, виразний, емоційно забарвлений, графічний портрет А.Т. Щербака, роботи заслуженого художника України Миколи Підгорного та влучний і веселий шарж на свого вірного друга, в якому той постав в образі доброго і мудрого велетня Гаргантюа, виконаний Євгеном Путрею, подаровані їх авторами. Три ескізи сценічних костюмів самого Анатолія Щербака, за сімейним рішенням, передані дружиною Є.В. Путрі — Вікторією Леонідівною. І, без перебільшення, знаковою подією, з огляду на започаткування у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, окремої збірки творів А.Т. Щербака, став внесок художниці й досвідченої викладачки образотворчого мистецтва Наталії Сташкевич.  У травні 2017 р. вона принесла до музею 45 графічних аркушів — гуаші, акварелі, малюнки олівцем, етюди, начерки і склала на них дарчу. Ці твори зібрав, у прямому сенсі врятувавши від знищення, чоловік Наталії Миколаївни –  полтавський художник і поет Юрій Феодосійович Страшко (1937-2017).

Сьогодні більшість із них експонуються на виставці, тим самим підтверджуючи точність і правдивість сентенції про вічне мистецтво.

Представлені роботи виконані, головним чином, в техніці гуаші. Гуаш – це не просто водяна фарба, яка перш за все асоціюється з дитячими забавами. При вмілому використанні вона дозволяє добитися разючих ефектів. Гуашшю користувалися знамениті старі майстри –

Рубенс, Ван Дейк, Дюрер. Пізніше до неї виявляли неабиякий інтерес: Вінсент Ван Гог, Анрі Матісс, Пабло Пікассо, Марк Шагал, Валентин Сєров. Особливе ставлення до неї було у художників із об’єднання «Мир искусства». Блискучі за виконанням, шедеври Олександра Бенуа та Олександра Головіна не перестають дивувати й захоплювати все нові й нові покоління шанувальників мистецтва.

Гуаш не терпить переписування, інакше втратить притаманну їй бархатисту принадність. Представлені на виставці твори свідчать, що Анатолій Щербак був пристрасним цінителем гуаші, щоразу використовуючи новий підхід до її виконання. То проведе по чистому аркушу швидкі лінії малюнку восковою пастеллю, а потім легким порухом пензля вкриє його яскравими незабутніми барвами. То наповнить її тонким ароматом ранньої весни, то відобразить мерехтливе сяйво золотої осені, то проведе всього кілька ліній на кольоровому папері і створить завершений шедевр.

Ці твори Анатолія Щербака, виконані, переважно, в 1960-х рр., в епоху суцільного дефіциту. Проте митця не зупиняла відсутність справжнього художнього паперу. Малював на звороті політичних плакатів, що втратили свою актуальність, на папері яким у магазині зазвичай обгортали продовольчі товари, з успіхом долаючи складнощі використання непристосованого для творчості матеріалу. Анатолій Щербак працював постійно, малюнок був незмінним атрибутом його життя. Аркуш завжди знаходився під рукою, не заважали сторонні розмови, нагальні справи. Він міг одночасно вести бесіду і відтворювати сформований уявою образ. Колеги розповідають, що у майстерні стояла величезна скриня дощенту наповнена рулонами його малюнків. І коли настав час полишити приміщенні, вся ця унікальна творча кухня, була приречена згоріти в розпаленому багатті. Хтось встиг вихопити з вогнища якусь частку, інші поглинув вогонь.

Тим ціннішими виглядають роботи, збережені Юрієм Страшком. Автор не дав їм назв, зате передав в них світ власних емоцій. Він був щасливою людиною, бо бачив красу в буденних речах і звичайних сюжетах, захоплювався навколишньою природою, за станом якої не втомлювався спостерігати. Художник вбачав свою місію у миттєвому закарбуванні отриманих вражень, у спроможності відтворення барвистої гами пережитих почуттів. Для чого використовував широкий діапазон засобів – від стилістичного та композиційного рішення до техніки письма. Відчуттями митця диктувалася й кольорова палітра його творів, часом яскрава, соковита, де на кшталт тенденцій фовізму присутня жирна лінія контуру(Натюрморт з гантелями), а подекуди ніжна, пастельна і, якщо можна так охарактеризувати колір, лагідно-мелодійна (Пейзаж з церквою і велосипедистом).

Одним із його улюблених мотивів були тінисті вулички і затишні дворики, сповнені ритму простого, спокійного життя.

Своє захоплення вже застарілою, але такою близькою художникові атмосферою цих місць, він зміг донести за рахунок багатства колориту. Важко навіть уявити скільки тонів і відтінків містить робота «Дворики», із серії «Москва весняна», що схожа на зшиту із клаптиків ковдру, або patchwork. Це єдина на виставці підписана і датована робота. За тематикою та роком виконання, а створена вона у 1962 р., її досить легко можна визначити як студентську. Сам дворик, який займає в ній увесь передній план, ніби поцяткований дрібними деталями. А за ним, показаний масивами кольорових плям, здіймається краєвид великого індустріального міста. Робота має очевидні риси сюжетно-оповідального напрямку тогочасного мистецтва, яке мало демонструвати конфлікт старого устрою з новим, із безумовною перемогою останнього, чим наводить на невловимі асоціації з відомим полотном Юрія Піменова (1903-1977) «Нова Москва». Існує вірогідність того, що таким було поставлене перед студентами завдання, як і ймовірність отриманих самим автором вражень.

 Твори Анатолія Щербака можна розглядати безкінечно. Милуватись ними, аналізувати, спробувати розгадати таємниці їх виконання, бо митець настільки вміло використовував прийоми змішаної техніки, що часто буває дуже складно зрозуміти де закінчується гуаш і починається акварель.

 Загалом же, вже ці ранні роботи, які написані легко і впевнено, а подекуди й зі значною долею притаманного авторові гумору, як наприклад «Валентина. Вітерець» (умовна назва) чи портрет відомого художника і строгого викладача О.А Івахненка (1931-2003), виявляють руку справжнього Майстра.

Розкриваючи сторінку ранньої творчості митця, виставка «Штрих до портрету Майстра», дарує насолоду зустрічі з молодістю визначного художника. Велика вдячність усім, хто зберіг ці твори і передав їх до музею.

Полтавці високо оцінили внесок Анатолія Терентійовича Щербака до розвитку мистецва. На будинку в якому він жив по вул. Лідова, 11, у 2005 р. встановлено меморіальну дошку.

Світлана Бочарова, 
заступник директора з наукової роботи
Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка