Виставка декоративного розпису "Традиція. Made in Ukraine" експонується у Хмельницькому художньому музеї

Автор: Людмила | 01 березня 2019 12:56 |

 

Виставка «Традиція. Made in Ukraine» (декоративний розпис з музейної колекції) експонуватиметься з 1.03 до 31.03 у галереї «квARTира» Хмельницького обласного художнього музею в рамках проголошеного Року українського декоративного мистецтва.

 З давніх давен людина прагнула прикрасити своє оточення. Вона наносила візерунки на одяг, речі, виготовлені для господарчих потреб чи хатнього вжитку, прикрашала й саме житло. Згодом малюнки стали робити на аркуші паперу, це так звані «мальовки», й наклеювати на стіну в необхідних місцях. З часом розпис, остаточно відірвавшись від стіни та втративши свою ужиткову функцію, перетворився на самостійний вид мистецтва – декоративний розпис. В Україні сформувалося кілька традиційних осередків цього виду народної творчості: петриківський, косівський, опішнянський, васильківський, яворівський, самчиківський. А також з’явилися майстри, з яскраво вираженою індивідуальністю.

Колекція декоративного розпису ХОХМ демонструє одні з кращих здобутків народного мистецтва. Так, самчиківський розпис представлений іменами Олександра Пажимського та Бориса Шнайдера, петриківка – іменами Марфи Тимченко, Зої Пасічної, Василя та Анни Соколенків. Самобутністю в українському мистецтві визначається творчий доробок Тамари Гордової, Галини Рідної, Параски Хоми. Не менш цікаві розписи, що збагатили музейну збірку не так давно – це роботи Ганни Єрменчук-Гручман, що асоціюються з традиційним косівським розписом. Прикрашають збірку декоративного розпису твори всесвітньовідомої майстрині Марії Приймаченко.

Найбільш відомим в Україні та й за її межами є петриківський декоративний розпис. Незвичайний петриківський орнамент виник ще в ХVІІ ст. на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва. Досить традиційні петриківські розписи Анни та Василя Соколенків. Для них характерна асиметрична композиція, густо заповнений дрібними елементами простір, форма мазка, що утворюється дотиком пензля від кінчика до округлої основи і нагадує форму пшеничного зерна. Подібний, але з видовженим тонким кінчиком мазок називається «вусики». Важливою складовою колористики є застосування як відкритих кольорів, так і їх відтінків. Це надає композиціям не лише вишуканої декоративності, але й створює певну об’ємність зображення. Розписи виконувалися на білому тлі, оскільки воно мало б зливатися із білою стіною оселі («Сонячний вінок», «Жоржини»).

Марфа Тимченко – мисткиня петриківського розпису. Вона не просто малює гарні рослинні орнаменти, а й складає з них цікавий сюжет («Біля озера», «Полохлива мати», «Сім’я індиків»).

Дещо спорідненою з мистецтвом «петриківки» є творчість Зої Пасічної. Проте в багатьох випадках художниця відступає від усталених композиційних та колористичних схем, пропонуючи свої власні варіанти, вона експериментує з виражальними засобами, зокрема, застосовує техніку орнаментації розписної кераміки; створює композиції, що за своєю змістовністю взагалі не вписуються в русло традиційного мистецтва. Природа північного Причорномор’я надихає романтичну натуру мисткині, збагачує її образний світ мотивами степу і моря («Пісня степу і моря»).

Візитівкою Хмельниччини на багатьох всеукраїнських виставках декоративно-прикладного мистецтва є самчиківський розпис. Неабияка роль у відродженні якого належить Олександру Пажимському. Перш за все для самчиківського розпису характерно чіткий орнамент крупних розмірів, переважно рослинний орнамент із зображенням антропоморфних, зооморфних деталей; відсутність дрібних елементів, які заповняють тло картини; чорний і білий, як нейтральні кольори, що надають творам оригінальності, декоративності, деякі деталі квітів, листя та іншого малюють зубчиками, що дає привід назвати самчиківський розпис «колючим»; попередній задум сюжету картини з виготовленням ретельного ескізу. Це можна відслідкувати в роботах «На виданні» та «Сині квіти».

Інтерес до вітчизняної історії, її інтерпретації  одна з визначальних тем художника Бориса Шнайдера. Він викликає до життя народні традиції, утверджує стійкість народного духу, цінності минулого і їх зв’язок із сьогоденням («Коровай»).

Тамара Гордова працює темперою, гуашшю, «виплітаючи» неповторні, емоційно наповнені ліричні композиції. Її світоглядна основа – народне мистецтво, пісенне, фольклорне, образотворче. Їй вдалося не просто осучаснити декоративний розпис, а вживити у теперішній глобалізований світ вікові традиції. Перш за все розписи «Квіти баби Наталки», «Чигир-трава» приваблюють своєю філігранною технікою; ажурним письмом, хоча створено їх звичайними плакатними перами. Вони, попри збережену тяглість традиції (площинність, декоративізм, узвичаєність персоналій), мають яскраво виражений авторський стиль, сповнені глибокого символічного змісту, чуттєвості, гуманістичні за своїм характером.

Розпис Галини Рідної «Мелодії літа» асоціюється із структурою портретного жанру. Виникає враження, що перед нами віртуальна жива істота, суть та відчуття якої автор передає через квіти насичених, відкритих, яскравих кольорів. Власне колір та свідоме збільшення розмірів зображуваного – це засоби передачі експресивного, бентежного внутрішнього стану митця. Саме ці засоби є головними ознаками творчості майстрині.

Твори Параски Хоми відзначаються безкрайньою фантазією, соковитістю кольорів, вільною симетрією, невимушеним ритмом, умінням декоративно вирішувати площинність зображення. Характерним для творчості мисткині є відсутність у букетах матеріальних предметів – вазонів, ваз. Замість них – граційно закручені стебла рослин в основі невагомих букетів, що ніби витають у просторі («Кручені лілеї»). Параска Хома починає створювати розписи від центру. Спочатку, простим олівцем наносить, відповідно задуму, контури однієї або кількох великих квіток, навколо яких розгортає дрібні рослинно-квіткові форми.

У розписах Ганни Єрменчук-Гручман «Соняшник», «Суперники» переважають коричневі барви в поєднанні з жовтуватими та зеленими кольорами на білому тлі. Основні елементи косівського розпису – квіти, візерунки, що переходять у геометричний орнамент; птахи та зображення людей у національному гуцульському одязі. Для робіт мисткині характерна виразна художня мова, особливий мистецький почерк, який передає чітко означену, безкомпромісну життєву позицію автора.

Творчість великої українки Марії Приймаченко – явище самобутнє, неповторне. Її спадок – це світ любові, добра, мудрості, фантазії, мрії. Доробок мисткині умовно поділяють на три частини – квіткові, сюжетні композиції та «звірину» серію. Її твори – окраса нашого минулого, сьогодення і майбутнього, а творчість – складова світової художньої культури.

Отож, декоративний розпис, як жанр декоративно-прикладного мистецтва, протягом ХХ-ХІХ ст. здійснив поступ від настінного розпису декоративного призначення до професійного мистецтва. У цих творах звучать вічні цінності буття українського народу через символи-архетипи національного мистецтва. Самодіяльні та професійні українські майстри продукують нові оригінальні концепції та прийоми розпису, забезпечуючи спадкоємність традицій і невпинну еволюцію українського мистецтва. Це, зокрема, можна простежити і на основі фондової колекції Хмельницького обласного художнього музею.

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Квітень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Березень | Травень