Надії Косміаді - 95!

29 грудня 2018 р. високоповажній рівнянці Надії Георгіївні Косміаді виповнюється 95 років! Дочка відомого художника і неперевершеного вчителя малювання рівненських шкіл міжвоєнного періоду Георгія Петровича Косміаді після понад 70 років вимушеної еміграції до Німеччини повернулася у місто свого дитинства, створила тут музей батька-художника, перевізши до Рівного його творчий спадок.

Господиня затишної Арт-майстерні Георгія Косміаді, що розташувалася в історичному будинку  на вул. Драгоманова,  радо приймає гостей. І кожен, хто переступив цей поріг й мав нагоду поспілкуватися з Надією Георгіївною, виносить звідси якесь неймовірне тепло, запал нової енергії і бажання жити за її неписаними життєствердними правилами.

Художник Косміаді потрапив до Рівного в роки Першої світової війни і тут на Волині пройшли найщасливіші роки його життя. Тут створилася сім’я Георгія і Фріди-Бригітти Косміаді, тут народилися їхні діти, тут були десятки його улюблених учнів, тут він був завжди в пошані, оточений любов’ю і турботою друзів.

Косміаді не мали власного житла, а винаймали квартири у заможніших рівнян, але ніколи цим не переймалися і своє щастя переносили в той дім, де було їхнє тимчасове помешкання. Так було і на старій вулиці Круча (нині там розташований Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр ім. В. Поліщука), де збиралися за столом навколо самовара юні художники, де їхній наставник художник Косміаді влаштовував перші виставки творінь своїх учнів. Саме в цей куточок Рівного і привела доля 90-річну пані Надію. З нею повернувся до міста своєї молодості і європейський художник Георгій Косміаді.

Дівчинка з іменем Надія народилася у Рівному у 1923 році й усе її дитинство було пов’язане з його затишними вуличками, з його багатомовністю, з музикою Рахманінова, яка завжди звучала у їхній оселі. Надійка була улюбленицею батька і всюди слідувала за ним. Його веселе оточення і батькова творчість були її світом, з яким вона вирушила в доросле життя. З її уст сьогодні часто звучить слово Гамарня – це село над Горинню, де у неї було через край щастя, сміху,  друзів, перших закоханих поглядів. 

Перші 17 років життя вмістили наймиліші спогади, деталі й подробиці з особистого життя, які для нас, сьогоднішніх, у ХХІ столітті вже є  невигаданою живою історією.

Цю незвичайну жінку можна слухати годинами. У її віці така свіжа пам’ять. І такий сучасний підхід до  оцінки минулого. Її розповіді цікаві за змістом і не менш захоплюють співрозмовника за формою, бо завжди наповнені влучними жартами, афоризмами, доречними порівняннями.  На будь-які питання пані Надія дає пряму щиру відповідь. Гостей вона дивує і зачаровує одночасно.

З нею можна вести цікаву розмову на різні теми.  Адже знається не лише на живописі батька, а й загалом глибоко обізнана в  питаннях мистецтва.  А з усіх мистецтв на перше місце ставить музику, яка у сприйманні кожного має особистісне звучання і сприйняття.

Вона жила в Німеччині і  подорожуючи світом, закохалася в гори. Ставши в ряди альпіністів, піднімалася на круті вершини, покорила Ельбрус. Займатись альпінізмом перестала лише після 70 років.  В горах Італії придбала будинок і облаштувала обійстя. Навколо квітували висаджені нею квіти, а з вікна вона бачила красу гір і блакитне озеро. Та все це продала і переїхала в Україну до нашого міста заради пам’яті батька, заради своєї далекої молодості, бо завжди плекала надію повернутися сюди. 

Світ її захоплень різноманітний і дивовижний. За професією альпіністка Надя була високо фаховим економістом, а буденність скрашувала музикою і танцями з улюбленими танго і фокстротом.  Ця жінка вміла кохати і була коханою. Рано ставши вдовою, залишилась із сином, якого підняла на ноги, давши йому вищу освіту,  він став  висококваліфікованим лікарем у Німеччині. Там у неї троє онуків, правнуки.

Її останнє й велике кохання – її чоловік Герберт, з яким їх звів танцювальний майданчик і впродовж 50 років вони не розлучались. Неодноразово ця поважна пара відвідувала Рівне і німець Герберт був готовий разом з Надією приїхати сюди жити.  Проте доля розпорядилася інакше: чоловік Надії Косміаді залишив цей світ і похований поруч з батьками в Гамбурзі.

А Надія Георгіївна попри вік має запальну молоду душу. Тож вона таки здійснила свою заповітну мрію й у такому поважному віці повернулася з Європи в Україну та оселилася в Рівному, у місті свого дитинства. Для багатьох рівнян вона не тільки взірець того треба жити й ставитися до життя. Вона немов потужний генератор світлої сонячної енергії і свій заряд позитиву віддає всім, хто приходить до неї.

Рівняни ж шанують пані Надію за той твердий крок, непросте непохитне рішення, яке вона зробила в своєму поважному віці, повернувшись до Рівного. Віримо, що незабаром депутатський корпус Рівного одноголосно підтвердить рішення про присвоєння Надії Георгіївні Косміаді звання «Почесний громадянин Рівного». Адже вона справді цього заслужила, повернувши місту спадщину Георгія Косміаді та створивши його затишну майстерню-галерею, де нині вирує мистецьке життя.

А ми нині щиросердечно кланяємось пані Надії, вітаючи із славноліттям! Зичимо їй незгасного вогню  у  її великому доброму серці!

Джерело
Фото - Alex Kharvat