Публікації про Голодомор у діаспорних виданнях опублікував на виставці архів зарубіжної україніки

Документальна онлайн виставка «Україна в смертельних обіймах голоду (на шпальтах українських діаспорних видань 1932–1933 рр.)» підготовлена у рамках відзначення 85-річчя Голодомору в Україні та є органічним продовженням документальної онлайн виставки – «Ні забуття, ні прощення!», підготовленої Центральним державним архівом зарубіжної україніки у 2017 р. Представлені на виставці «Україна в смертельних обіймах голоду» документи висвітлюють резонанс світової спільноти на голод в Україні на шпальтах українських діаспорних періодичних видань 1932–1933 рр., що зберігаються в архіві.

Виставки є одним документальним комплексом виставкового проекту ЦДАЗУ до відзначення 85-х роковин у рамках заходів, окреслених Указом Президента України № 523/2016 від 26.11.2016.

Три Голодомори зазнала Україна під час панування комуністичного режиму, але другий був наймасовішим, найжорстокішим і визнаним на міжнародному рівні Голодомором, що був свідомо створений сталінським режимом у 1932–1933 рр. Люди вмирали на плодючих українських чорноземах, вмирали просто поля, у холодних хатах і промерзлих вокзалах, на міських вулицях, гинули поодинці і сім’ями, вимирали цілі села. Наразі дослідники називають різні цифри загиблих українців під час Голодомору 1932–1933 рр., але хоч якою буде остаточна цифра, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв – старих, молодих, дітей і ще ненароджених!

Олесь Гончар у передмові до книги Олександра Міщенка «Безкровна війна» писав: «... то була й справді безкровна, нерівна, людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного й цілком безвинного. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, розруйнувати спільність людську фізично й духовно. Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати самі основи усталеної віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіяючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що й досі суспільству дається взнаки. Та ось нарешті світові відкривається правда...».

На межі 1932–1933-х років українське селянство вже не мало ніяких харчів. Червоне і чорне – два кольори того часу. За свідченнями очевидців, скрізь ходили спеціальні загони, забирали не лише останнє зерно, але й крупу, квасолю, картоплю, горох, навіть насіння квітів, виймали з печей зварену пісну страву і виливали на долівку на очах голодних дітей... Скрізь копалися ями, в які скидали мертві тіла. У селах люди поїли всіх котів і собак, ловили диких птахів, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений бур’ян, листя з дерев, вербові котики, суцвіття липи та ін., але це не рятувало. А в той час… Хліб був. І не за тридев’ять земель, а на території районів, де голод косив людей. Під надійною охороною лежали хлібні гори на складах «Заготзерна», і вмирали там голодною смертю або від куль вартового люди.

Масштаби трагедії в Україні були такі, що не могли залишитися непоміченими на Заході. Першість у розкритті цього злочину належить дипломатам, журналістам, які були свідками тих подій. Резонансною на той час у західному світі стала серія статей журналістів Малкольма Маґґеріджа та Гарета Джонса, які вперше у західній пресі заявили, що в Україні у 1932–1933 рр. відбувся Великий Голод (газети The Manchester Guardian, New York Evening Post). Вже пізніше, в інтерв’ю з журналістом Богданом Нагайлом у березні 1983 р. (Робертсбрідж, Велика Британія), М. Маґґерідж сказав: «…мене завжди вражає, як люди, говорячи про великі страхіття нашого століття – Аушвіц, Хіросіму та інші, ніколи не згадують голод в Україні» («Історична правда», 13.11.2018).

До речі, саме після публікацій у зарубіжній пресі про голод в Україні, було підписано постанову ЦК ВКП(б) від 23 лютого 1933 р., якою обмежувався доступ журналістів на окремі території СРСР.

Разом з тим, тогочасна зарубіжна преса, за винятком українських еміграційних видань, на той час питання голоду в Україні не відокремлювала від загальної трагедії радянської держави. І саме зі шпальт українських зарубіжних видань світова спільнота мала можливість довідатися про мільйони безневинних жертв, замучених страшною голодною смертю сталінським режимом. Вже з кінця 1932 р. українська еміграційна преса, у т. ч. і західноукраїнська, рясніла повідомленнями про голод в Східній Україні і пік повідомлень про цю трагедію припав на 1933 р.

Українська спільнота з країн Західної Європи та Північної Америки намагалася привернути увагу світової громадськості до катастрофи, яку вчинив комуністичний режим. Зі шпальт українських еміграційних газет та часописів, що зберігаються у ЦДАЗУ, уже в 1932–1933 рр. українськими емігрантами у США, Канаді та Західній Європі створюються комітети і фонди з організації допомоги голодуючим українцям, надсилаються меморандуми і звернення до міжнародних організацій та урядів країн, в яких вони проживали, звертаючи увагу світової спільноти на трагедію України.

Як реагувала світова громадськість на Голодомор в Україні тоді, в 1932–1933 рр., яку участь брали міжнародні та українські діаспорні організації в наданні допомоги голодуючим українцям у той нелегкий період – про це ми намагалися стисло сказати словами документів, що зберігаються в ЦДАЗУ.

Ілюстрацією до жахливих повідомлень з України стали репродукції ліноритів М. Бондаренка із серії «Україна 1933: Кулінарна книга» (Нью-Джерсі, 2003 р.), який відтворив у своїх мистецьких роботах не вкрай виснажених голодом українців, а ті «харчі», які вони вимушені були споживати, щоб вижити – бур’ян, листя, суцвіття липи і акації, вербові котики, кукурудзяні качани, комах та ін.

Трагедія Голодомору назавжди залишиться в серці кожного українця. З його пам’яті неможливо стерти пережите: архівні документи та спогади очевидців зберігають правду про сплановане, жорстоке винищення цілої нації. Хіба ж можливо забути, викинути цю трагічну сторінку з нашої історії?

Запалімо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам’ять людей, яких на родючих землях, на щедрих пшеничних ланах, між квітучими садами, змушували вмирати від голоду. Вічна їм пам'ять!

Перегляд за лінком: http://tsdazu.gov.ua/index.php/ua/online/47-all/1448-231118.html