Е-ЛІТНЯ АКАДЕМІЯ ГОНЧАРСТВА ЯК ЗАСІБ МОДЕРУВАННЯ ДОЛІ

Літо… Опішне… Музей гончарства… намет… гончарні круги… люди. Це ключові слова проекту «Е-літня Академія Гончарства для харизматиків, романтиків, диваків і діячів», який упродовж останніх восьми років відбувався на території Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Це літня школа гончарства, покликана дати учасникам основні навички роботи з глиною й уявлення про традиції українського гончарства. Метою заходу є надання практичної допомоги бажаючим опанувати основи гончарної справи.

Що ж являє собою Е-літня Академія Гончарства? Сама назва натякає на те, що це не просто школа, а щось значно більше. Це пошук себе, свого призначення через глину. Це спосіб відпочинку від буденної метушні, міського шуму, коли звичні ритми життя зникають, а з’являється ритм гончарного круга.

Хто був обличчям Академії? Сміливі, харизматичні, неординарні, різносторонні особистості різного віку, статі, національності, фахової освіти. Заявки на участь подають здебільшого люди, які стоять на життєвому роздоріжжі (особистому, сімейному, професійному, політичному), люди, які дійшли до певного етапу в житті, а далі – порожнеча, яку треба заповнити. Допомога їм – головне завдання проекту й одне з багатьох призначень Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Кількість учнів за вісім років сягнула 75 осіб. Географія учасників: Київщина, Дніпропетровщина, Харківщина, Черкащина, Сумщина, Івано-Франківщина, Львівщина, Миколаївщина, Чернігівщина, Одещина, Кіровоградщина, Рівненщина, Херсонщина, Полтавщина, Вінниччина, Закарпаття. Упродовж 2013–2015 та 2017, 2018 років академістами були й іноземні громадяни. Приємно, що захід вийшов за межі держави.

Яка мета участі в школі? Звісно ж, у кожного своя. Опинившись тут, учасники прагнуть осягнути  найголовніше для кожного в житті через важку працю (роботу з глиною).

Особливого звучання діяльності літньої школи гончарства надало й те, що художніми кураторами були відомі художники-керамісти: Сергій Радько, Світлана Пасічна, Зінаїда Близнюк, Наталя Кормелюк. Навчання відбувалося у формі майстер-класів, а майстер-клас – це завжди творче спілкування, що в певний момент переходить у філософське медитування над тим, що народжується в руках і як змінюється внутрішній світ того, хто бере до рук глину. Куратори ненав’язливо, тактовно, й не поспішаючи, манили у свій світ гончарства, намагалися донести до учнів, що важливе – лише вони й глина, іншого нема, особливу роль відводили імпровізації у творчому процесі. Намагалися подати якомога більше інформації з надією на те, що в майбутньому кожен обере, що йому до душі.

Що намагалися навчити за 21 «академічний» день? Як куратор я ставила себе на місце учасника й запитувала, що хотіла б побачити, почути, зробити? Відповідь – абсолютно все. Це – практичний курс (добування глини, підготовка її до роботи, виготовлення виробу, декорування, сушіння, випалювання) і теоретичний курс у формі керамологічних зустрічей. Разом з тим – знайомство зі структурними підрозділами Музею-заповідника, майстер-класи провідних українських і чужоземних мистців кераміки.

Чи є гончарство в житті колишніх академістів? Майже кожен продовжує вдосконалювати свої навички. Як результат, хтось отримав чергове хобі, хтось додатковий заробіток (наприклад Дмитро Стаховський – учасник 2012 року, за освітою журналіст, має майстерню «Мануфактура домашньої кераміки»; Ганна Зборовська – учасниця 2015 року, за освітою спеціаліст зі стандартизації та сертифікації товарів легкої промисловості, має майстерню «КерамікА»; Юлія Маклюк – учасниця 2016 року, за освітою еколог, має майстерню «Тут і Тепер»), а хтось став студентом мистецького навчального закладу (наприклад Ганна Хвостик – учасниця 2014 року, закінчила Київський національний авіаційний університет, нині студентка Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва й дизайну імені Михайла Бойчука, кафедра художньої кераміки; Олена Котляр – учасниця 2014 року, закінчила Ніжинський університет імені Миколи Гоголя, нині студентка Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва, відділ художньої кераміки). Можна з упевненістю сказати, що гончарство стало для них інструментом сходження особистості на вищий щабель розвитку.

Останні роки тяжкі для нашої держави. Я запитувала себе спершу як громадянина, а потім як куратора, чи потрібна нині Академія гончарства? Але, як кажуть, попит народжує пропозицію. Задовго до оголошення про набір до Академії гончарства люди самі цікавилися, чи буде вона діяти цього року. Ми розуміли: не треба зупинятися, Академія потрібна в цьому місці й у цей час. Результат – з кожним роком кількість заявок зростає.

Що ж отримав Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному від проекту? Друзів, однодумців, постійних відвідувачів.

Літо 2018 року – чергова Академія відбулася! Вісім років літніх експериментів з глиною і собою пролетіли, як один день.

Якщо Ви хочете отримати нові враження, відпочити, можливо, переосмислити своє життя, приїздіть до нас, глина Вам допоможе.

Оксана Яценко,
куратор Е-літньої Академії Гончарства,
науковий співробітник Науково-пошукового 
відділу керамологічних джерел
Національного музею-заповідника 
українського гончарства в Опішному

Учасники Е-літньої АКАДЕМІЇ ГОНЧАРСТВА для харизматиків, романтиків, диваків і діячів опановують ази гончарної справи. Опішне, Полтавщина. Червень 2011–2018. Фото Тараса Пошивайла. Національний музей-заповідникукраїнського гончарства в Опішному, Національнийархівукраїнського гончарства.