СТРАСТІ НА ПОШТОВІЙ

Моя добра знайома раптом здивувала мене повідомленням, що її просять про допомогу на підтримку активістів, які відстоюють пам’ятку на Поштовій площі в Києві. Я порадив їй утриматися, поки вона не розбереться з тим, що саме там відбувається. Але почув у відповідь, що самотужки це зробити важко – вона не спеціаліст, владі не дуже довіряє, а хто з активістів або їхніх скептиків має компетенцію в цьому питанні, не розуміє.

Тобто справа вже не в гучному розголосі, бо скандал навколо розкопок на Поштовій від самого початку був прогнозованою клоунадою. Просто ця історія набуває певного значення з точки зору суспільного розголосу – на майданчику чергують активісти, соцмережі щодня вибухають новинами, а політики – заявами. Ось і отримуєш раптом щось таке: «Мою знайому попросила NN допомогти живою силою, щоб їх хоч на ніч підмінити. Бо їсти і пити люди якось ще приносять. Але втомилися вони там дуже». Отже, ця ситуація вже є певним показником рівня цивілізованості та зорганізованості суспільства, його обізнаності та спроможності комунікувати на рівні фахівці – громадські активісти – влада.

1. Ретроспектива

Давайте спробуємо спокійно розібратися, що у Києві – столиці Давньої Русі, вже музеєфіковано і яке воно має значення для міста, та що ще можна або треба музеєфікувати?

Лядські ворота на Майдані незалежності. Наразі це частина кафе «Остання барикада», де древні підмурки виглядають дуже привабливо. Правда, я ніколи не чув, що це місце відвідували саме заради того, щоб на них подивитися, але це вже стосується маркетингової стратегії цього закладу, яку тут обговорювати недоречно.

Церква Богородиці Пирогощої. Після проведення археологічних досліджень ще в 70-ті роки минулого століття, виникла ідея її рештки музеєфікувати, а згори побудувати приміщення у вигляді стилізованого давньоруського храму, де розмістити музей «Слова о полку Ігоревім». Проте проект цей вже не встигли реалізувати, храм було зведено вже за часів незалежності та передано церкві. А музеєфіковані рештки можна, якщо виникне таке бажання, побачити через невелике бокове вікно. Відразу попереджаю – в темряві, окрім частини підмурків, ви натрапите на купу сміття та сучасних монет, про що невідомо ані владі, ані тим громадським активістам, які люто плекають збереження пам’яток.

Частина підмурків Михайлівського Золотоверхого монастиря. Свого часу обіцяли зберегти увесь фундамент цього храму, але зробили мезеєфікацію лише невеличкого шматка, та ще й не основної споруди. Згори там побудований склепінчастий купол з вікнами, але крізь них нічого не видно. Можна спробувати підійти з боку Варваринських келій, оминаючи різний господарчий крам, і крізь грати побачити частину національної пам’ятки давньоруської архітектури.

Частина фундаментів Княжого палацу на Десятинному провулку. Це остання музеєфікація, яку здійснили у столиці. Рештки забрані під скло, що виглядає доволі сучасно. Правда, інсталяція у вигляді сокир та інших знахідок, які там розкладені, мені здається трохи недоречною – на мій смак там би мав бути гарний інформаційний щит або стенд.

Шматок підмурків трапезної Печерського монастиря. Це зовсім невеликий об’єкт, який самотужки знайти дуже важко. Наскільки мені відомо, там музеєфікували найкраще збережений фрагмент, а більш масштабній музеєфікації завадило те, що ця територія заповідника використовується монастирем під час різних релігійних свят. Зрозуміло, що прочан цей об’єкт цікавить мало, але до нього підводять екскурсій, що дуже добре, бо, повторюся, самостійно його знайти нелегко, попри інформаційний щит.

До цього можна додати ще й умовну музеєфікацію Золотих воріт, хоча вона, на мій розсуд дуже невдала, позаяк пам’ятка, яка споконвіку була обличчям старого міста, наразі схована під громіздким саркофагом, що начебто має імітувати древню браму.

А що так і не музеєфіковано попри обіцянки? По-перше, це залишки церкви Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинної церкви) – першого кам’яного храму Київської Русі. Свого часу, ще за часів Президента Ющенка, коли виникла ідея нових розкопок Десятнинної, усі фахівці були проти проведення цих робіт. Бо відразу було зрозуміло, що метою цих досліджень є захоплення ділянки у центрі Києва та будівництво там нового храму. Який вочевидь знищив би автентичні залишки.

Але думкою спеціалістів тоді знехтували. А кошти, які уряд виділяв на ці роботи до археологів взагалі не потрапили та зникли у невідомому напрямку. Тому керівник робіт, професор Гліб Івакін, був змушений буквально по копійках збирати гроші за рахунок своїх власних грантів та інших проектів.

По закінченні досліджень Десятинної, постало логічне питання – і що далі робити? На той момент абсурдність будівництва там храму була настільки очевидною, що про нього вже не згадували. Було очевидно – якщо підмурки не музеєфікувати, рано чи пізно до ідеї забудови повернуться знов. На музеєфікації наполягав і Інститут археології, і УТОПІК, і просто окремі фахівці, але їх ніхто не почув. І наразі ділянка Десятинної церкви виглядає приблизно так, як це було до початку останніх досліджень. Єдина різниця – абриси храму, викладені камінням, які до того були умовними, показано з урахуванням останніх висновків науковців.

З точки зору охорони пам’яток та нашого досвіду, небезпека забудови та знищення Десятинної церкви залишається високою. Якби її було музеєфіковано, та ще й з будівництвом певного музейного приміщення, де би виставлялися усі чисельні і цікаві знахідки, знайдені під час розкопок, загрозу можна було би вважати ліквідованою. Але сьогодні, особливо в контексті розмов про ймовірний Томос про автокефалію, жодних гарантій немає.

Іще один привабливий для музеєфікації об’єкт – церква, яку вже 15 років тому назад археологи відкрили на Подолі на вулиці Юрківський. Тоді там проводили дослідження під будівництво паркінгу але несподівано натрапили на рештки невідомого храму ХІІ ст. Це стало великою сенсацією, інвестор отримав компенсацію та відмовився від проекту, а тодішня київська влада пафосно запевнила, що храм обов’язково музеєфікують, хоча нічого не зробили, знахідку засипали землею, а згодом на ділянці, буквально впритул до місця де проводили дослідження, раптово виникла дерев’яна зрубна церква…

Тут я хочу вже перейти безпосередньо до знахідок на Поштовій, але мушу наголосити – стан тих пам’яток (видатних пам’яток!), які вже музеєфіковані в Києві, громадських активістів турбує не дуже сильно. Можливо тому, що серед них мало фахівців, але можливо є й інші причини… Іще одне – усе, що музеєфіковано в Києві, це споруди з камею та цегли.

2. Початок кінця

Історія знахідок на Поштовій площі розпочалася 2015 року, коли під час розкопок під будівництво були виявлені давньоруські об’єкти. Це стало цікавою знахідкою, бо до того вважали, що територія Поштової була в пізні часи штучно терасовано і знахідок часів Київської Русі там немає. Тим більше, що їх чомусь не виявили, коли там будували Макдональдс. Але про древній Поділ було відомо ще з 1972 року, коли були зроблені ось такі дійсно унікальні та сенсаційні знахідки.

Отже, у 2015 році зрозуміли, що межі давньоруської забудови на Подолі дещо інші, ніж вважалася раніш, що потребує більш ґрунтовних досліджень. КМДА прийняла рішення про проведення відповідного тендеру, ось тоді і почалася дуже підозріла історія.

До 2016 року археологічні дослідження на Поштовій проводило Державне підприємство «Центр археології Києва Інституту археології НАН України», яке, як зараз вже з’ясовано, насправді до Інституту археології відношення не має. Ще 10 грудня 2014 року воно уклало з містом договір № 7-П-14 на суму 2 млн. 603 тис. 913 гривень на археологічний нагляд та археологічні роботи на Поштовій площі. Ці роботи були виконані і саме тоді знайшли той давньоруський шар.

Але на тендер 2016 року це ДП заявку не подало. Виникає питання – чому?

Це дуже дивно, бо тоді, у 2016 році, ДП «Центр археології Києва Інституту археології НАН України» виграє тендер на Археологічні дослідження на території, площею 1,3 га, що підпадає під пляму реконструкції транспортного вузла на правобережних підходах до Південного мосту зі з’їздами з вул. Саперно-Слобідської на Столичне шосе у Голосіївському районі м. Києва. По наслідках цього тендеру 19 грудня 2016 року було укладено договір № 3-П-16 на суму 4 млн. 566 тис. 814 гривень 56 коп.

Дивно, але про ці археологічні дослідження не чув жоден археолог! Не існує передбаченого законом, наукового звіту, не здані на державне зберігання археологічні знахідки, невідомо навіть чи були вони взагалі!

Єдине відомо, що через п’ять днів після підписання угоди ДП «Центр археології Києва Інституту археології НАН України» уклало інший договір, де воно виступило вже у якості замовника. Тоді, 2016 року, між Центром археології Києва та ТОВ «Еннойл» було укладено договір на землерийні та інші земляні роботи під час виконання археологічних досліджень на ділянці реконструкції транспортного вузла на правобережних підходах до Південного мосту зі з’їздами з вул. Саперно-Слобідської на Столичне шосе у Голосіївському районі м. Києва. За ці робот Центр перерахував Еннойлу 455 тис. гривень. Ось і вся інформація…

Як би там не було, але 2016 року ДП «Центр археології Києва» якусь роботу здійснював, але від тендера на Поштовій відмовився.

А виграло цей тендер ТОВ «Науково-практичний центр реконструкції історичного середовища». Вже тоді виникли підозри щодо прозорості цього тендеру. Бо ТОВ «Науково-практичний центр реконструкції історичного середовища» було створено за тиждень до проведення тендеру. Його заснував дехто Костянтин Роєнко, про якого відомо, що він також є керівником ТОВ «Науково-практичний центр Віче», яке, в свою чергу, засновано ТОВ «Проектне бюро Юран» (діяльність у сфері інжинірингу) та ТОВ «Науковий центр Віче» (діяльність: будівництво житлових і нежитлових будівель).

Таким чином, тендер на розкопки Поштової виграло ТОВ «Науково-практичний центр реконструкції історичного середовища», з яким 7 жовтня 2016 року було укладено договір № 7/10-2016 на суму 17 мільйонів 807 тисяч 847 гривень 57 коп.

Але цікаво, що дозвіл на проведення археологічних розкопок отримував, тим не менш, директор ДП «Центр археології Києва»!

Тоді, після початку цього другого етапу досліджень, швидко виникла патова ситуація. Після того, як були зроблені перші знахідки дерев’яних конструкцій, директор ДП «Центр археології Києва» Михайло Сагайдак почав повсюдно публічно заявляти, що їх обов’язково треба музеєфікувати прямо там на місці, тобто in situ. Голоси спеціалістів, які це одностайно заперечували, бо для проведення консерваційних робіт деревину треба витягнути та тривалий час витримати у спеціальних реактивах, ніхто чути не хотів, біль того, цю ідею дуже швидко та агресивно підхопили всілякі громадські активісти. А знахідки дерев’яних конструкцій, які весь цей час відкривалися та розчищалися, поки складали на будмайданчику під брезентом чи-то плівкою

Щоб остаточно з’ясувати про що йдеться, я звернувся по допомогу та консультацію до однієї дуже цікавої та відомої людини.

Наш співвітчизник, археолог, доктор історичних наук Федір Андрощук вже 20 років мешкає та працює у Швеції. А саме там існує потужна загальновідома школа консервації археологічної деревини. Цю школу було створено ще в 60-ті роки минулого століття, після того як у 1956 році було знайдено, а 1961 підняте на поверхню славнозвісний галеон Королівського флоту Швеції «Ваза». Роботи з його консервації тривали 18 років (з 1962 до 1979) і сьогодні це вважається одним з найвідоміших проектів консервації деревини.

І несподівано з’ясувалося, що просто зараз пан Андрощук бере участь у розкопках у шведському місті Енчопінг, де знаходять дуже подібні дерев’яні конструкції та предмети з деревини! Ось, що він мені відповів: «Деревину в раскопах не залишають, її можна повернути на місце лише після проведення повної консервації. На повітрі залишати не можна – вона руйнується. Всі знахідки треба зберігати у ваннах або контейнерах, наповнених звичайною чистою водою, в приміщенні, де температура трохи вище 0 градусів. Це всі рекомендації до приїзду реставраторів».

А тепер з’ясуємо – що ж такого сенсаційного знайдено на Поштовій? Якщо порівняти з тим, що було в 1972-74 роках, то зрозуміло, що нічого особливого зараз не відкрили. Більш того, ті, перші знахідки з точки зору експозиційності були на порядок вище!

Розкопки Подолу в 70-ті роки ХХ ст.

Розкопки на Поштовій 2015 р.

Безумовно, все це має неабияку наукову цінність! Але волати про винятковість, унікальність або про необхідність облаштувати задля цього спеціальний музей виключно на цьому місті, не варто.

Скажу більше – на мою думку Поштова площа це дуже невдале місце для будь-якого музею. Після реконструкції транспортної розв’язки вона перетворилося на транзитний транспортний вузол. Потік людей буде її проскакувати або в напрямку Гостинного двору, або – Річкового вокзалу та набережної. А шалений рух по Набережному шосе та сумнозвісний потік автомобілів нагору до Хрещатику або вниз, повністю нівелює саму ідею музейної привабливості Поштової площі.

Додам іще одне – оскільки вже офіційно заявлено, що ані наукових звітів, ані документів про передачу знахідок на державне зберігання не існує взагалі, мріяти по хоча би якийсь невеличкий музей там не варто. Тим більше, що вся ця метушня, навмисно чи ні, відволікає увагу від надзвичайно загрозливих тенденцій, які незабаром матимуть катастрофічні наслідки!

3. Перспектива

Хтось пам’ятає про Китаїв? Нагадаю – в межах сучасного Києва наразі розташований унікальний та цілком збережений археологічний комплекс!

Йдеться про укріплене давньоруське місто, його нижню частина (той самий поділ!), два курганні могильники, печери і, навіть, залишки давніх доріг.

Вчені вважають, що це літописний Пересічень, який згадує Іпатіївський літопис під 1154 та 1161 роками.

Ще 2009 року Китаївське городище було постановою Кабміну визнано пам’яткою національного значення (ох. № 260026-Н). Але виникла одна споконвічна проблема – облікова документація була ще радянська та застаріла, а на нову не вистачало коштів.

Територія Китаїва приваблювала забудовників ще в радянський період. Планувалося там, на китаївському подолі, звести житловий масив. Але тоді активістам УТОПІК вдалося відстояти пам’ятку, хоча в СРСР, повірте, це було вкрай важко і, навіть, небезпечно!

А 2014 року (яке співпадіння!) над Китаївом нависла нинішня, набагато небезпечніша загроза. З’явився новий, сучасний забудовник. З великими можливостями та зв’язками.

Вже двічі цей проект заходив до Мінкультури. Двічі міністерство відмовлялося його погоджувати, але не впевнений, що відмовить втретє.

Справа в тому що формальною підставою була відсутність нової облікової документації. І після другої відмови у співробітників Інституту археології таки замовили необхідні дослідження. Сьогодні територія пам’ятки визначена ось так:

Але коли цю оновлену документацію заслали до Мінкультури, з’ясувалося, що території нижнього граду (подолу), того що позначений на плані зеленим та синім кольором, там не існує. Документи надійшли від відповідного управління КМДА, причому абсолютно точно відомо, там добре знають про реальний план пам’ятки.

А зараз я покажу (червоний колір), що планують забудувати (а йдеться поки лише про першу та другу чергу!):

Поки Мінкультури повернуло цю документацію на доопрацювання. Чи поверне втретє, не знаю, бо відомо, що будівництво планують розпочати не пізніше наступної весни.

Отже підсумую – ми поки маємо унікальну пам’ятку. Незабудовану, збережену. Де можна досліджувати, музеєфікувати, реконструювати. Яка дуже вдало розташована, бо туди є і гарні під’їзди, і поруч музей Пирогово. Там обсяг досліджень для десятків вчених на сотні років. Ми могли би зробити величезний загальноєвропейський проект із залученням і інвесторів, і різних наукових інституцій та університетів з багатьох країн. Замість цього ризикуємо отримати ось таке:

І ніхто не влаштовує протести, ніхто не робить гучних заяв або не перекриває рух транспорту. Хоча в цьому випадку ситуація очевидна – археологічний заповідник Китаїв був би справжньою перлиною столиці. Але чомусь ніхто не збирає петиції на користь цього!

Бо паралелі між Поштовою і Китаївом невипадкові. Так саме, як і не випадкове те, що обидві історії розпочалися у 2014 році. Адже саме тоді з’явилося обґрунтування знищення древнього Китаїва. І підписала його та сама людина, яка сьогодні ґрунтує людей навколо скандалу на Поштовій та очолює весь той громадський рух! Ось вам і відповіді на всі питання…

Фото: 1 – Цензор.НЕТ, 2 – Mag.relax.ua, 13 – LB.ua, 15 – Maps.google, 17-18 – Fedir Androshchuk / SHM Arkeologerna, решта – мої та моїх колег з МКУ та ІА НАНУ, яких я щиро дякую за консультації та допомогу!