ГАЛИЦЬКИЙ КНЯЗЬ ХХ СТОРІЧЧЯ

Михайло Фіголь (1927–1999) — непересічна особистість в історії української культури ХХ століття. Уродженець княжого Галича (тепер — с. Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської обл.), фундаментальну мистецьку освіту в 1955–1961 роках він здобув на факультеті мистецтвознавства Ленінградського інституту живопису, скульптури й архітектури імені І. Рєпіна (тепер — Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Рєпіна).

З постаттю Михайла Фіголя пов’язано майже півстолітню історію організації мистецького життя на Прикарпатті (від початку 1960-х років): він був ініціатором створення державних музеїв і одним із зачинателів мистецької освіти в Івано-Франківську. Митець залишив чималу спадщину живописних творів, мистецтвознавчих праць, здійснив багато успішних музеологічних проектів, а також виховав учнів-педагогів у царині мистецтва.

Особливі зв’язки М. Фіголь мав зі Львовом. Тут мешкала більшість його приятелів — «романтиків хрущовської відлиги», одержимих мистецтвом, історією та літературою: Роман Федорів, Еммануїл Мисько, Роман Іваничук, Василь Откович. У симбіозі вивчення історії, літератури, модерних живописних методів художник бачив свій авторський шлях як живописця. Від академічної прямоти швидко дійшов спершу до «емоційного синтетизму», а вже згодом — до монументального, майже епічного тлумачення образу. «Роксолана», «Митуса», «Довбуш», «Ярослав-Осмомисл» — це тільки декілька творів, які дають уявлення про масштабне образне мислення митця. У ті часи «фольклорного романтизму» 1960–1970-х років, коли самі лише метафори могли будувати знання правдивої історії, Михайло Фіголь дозволив собі повернути в образотворчість синкретизм давньої галицької ікони та візуальну перцепцію Сезана.

Діставши з небуття мистецьку археологію Галича, сторінки його історії, він «зазіхнув» на те, щоби створити новий жанр монументально-історичної картини, який би спирався, крім як на сюжетну лінію та документально-історичний фундамент, іще й на питомі риси національної форми («Галицький князь Ярослав Осмомисл приймає візантійське посольство в Успенському катедральному соборі», 1965 р.; «Посли візантійського імператора Еммануїла ІІ в Галичі»).

Теоретичною основою авторського стилю Михайла Фіголя в мистецтві була його мистецтвознавча праця. У життєписі художника Ярослава Пстрака (дипломна робота, 1961 р.) він шукав справжньої мотивації мистецької творчості; у праці «Українська сатирична графіка кінця ХІХ — початку ХХ століття» (кандидатська дисертація, 1972 р.) — смислових стосунків форми та людських характерів; у багатолітніх дослідженнях культури Галича «Мистецтво Галича ХІІ–ХІV століть (Історія. Типологія. Художні особливості)» (докторська дисертація, 1998 р.) — ідеї творення нового мистецтва з акцентом на давній спадщині.

 Ретроспективна виставка творів цього видатного івано-франківського художника у Львові, в залах історичного комплексу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, покликана відтворити контекст і географію знакових явищ в українському мистецтві другої половини ХХ ст., де самобутній талант Михайла Фіголя, безумовно, посідає одне з чільних місць. Пропонована експозиція, що триває з 16 березня по 15 квітня 2018 року, чекає на своє вдумливе прочитання та на гідну естетичну рефлексію.

Богдан МИСЮГА, 
кандидат мистецтвознавства