ХВАЛА РУКАМ, ЩО ТВОРЯТЬ ДУШУ ГЛИНИ

Кожний гончарний осередок пам’ятає й особливо шанує імена майстрів, що, подібно до атлантів, підняли ремесло краю своїм талантом і працею, закарбували його в національній культурній спадщині. Таким навічно залишився відомий мистець кераміки Василькова (Київщина) – художник-кераміст, член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Премії імені Катерини Білокур Михайло Денисенко (1917–2000).

З нагоди 100-ліття від дня народження майстра, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному розпочав 2018 рік під знаменом пошанування його гончарського феномену, репрезентувавши виставку творів кераміки Михайла Денисенка з власної фондової колекції.

Експозицію складає близько 40 виробів, датованих серединою 1960-х – кінцем 1980-х років. Декоративні тарелі, панно, глечики, миски, набори вжиткового посуду («Козацькому роду нема переводу», «Гомоніла Україна», «Взяв би я бандуру», «Вікна», «Кутя») захоплюють самобутнім талантом майстра, багатством його творчої уяви.

На понад 30-літньому шляху головного художника Васильківського майолікового заводу, Михайло Денисенко створив унікальну базу глиняних форм й орнаментів мальовки для промислового виробництва майоліки. Та найголовніше, що в цьому доробку він зумів утвердитися як мистець, сформувати власний упізнаваний стиль, оригінальну художню манеру.

Роботи майстра демонструють його тонке відчуття декору, саме тому кожна має настрій, сюжет, ідею. Назви творів дивовижним чином єднаються з образами, кольоровою гамою, закомпонованими елементами мальовки. Вони настільки досконало виражають авторський задум, що, приміром, у тарелі «Вітерець» майже наживо відчувається подув свіжого леготу. З’являється інтуїтивне сприймання того, що автор хотів художньо виразити. Унаслідок цього споглядання творів Михайла Денисенка дає відчуття всеохоплюючої гармонії майстра з обраним ремеслом, і власної – з мистецтвом,  довколишнім і внутрішнім світом.

Експозицію доповнюють світлини, що закарбували мистця в миттєвості творчого осяяння. Натхненне окрилення кераміст знайшов і в Опішному, ставши учасником ІІІ Всеукраїнського симпозіуму-практикуму «Поезія гончарства на майданах і в парках України» (1999).

Творчість Михайла Денисенка збагатила українське гончарство коштовним набутком, означивши потужну віху розвитку васильківської майоліки. У колекції кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства це – одна з перлин другої половини ХХ століття.

Жанна Невкрита, 
інформаційна служба 
Національного музею-заповідника українського гончарства

Фото Тараса Пошивайла