Зимовий стиль від гуцулів: кептарі та гуні завжди в тренді

Косівські музейники переконані, що  гуцульський  автентичний зимовий одяг - унікальне явище в історії українського народного костюму.  Гармонія екологічних матеріалів, оригінального  крою та розкішного оздоблення  вже вкотре не дає спокою сучасним модельєрам та дослідникам історії моди.  Тож, саме цій темі  була присвячена мистецька акція «Зимова Гуцулія», що відбулася  в  Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини.

 В рамках проекту співробітники музею  представили виставку  старовинного зимового одягу та аксесуарів сіл Косівського та Верховинського районів. Багатьом експонатам виставки вже понад сто років.  Цікаву інформацію про  них розповів завідувач сектору обліку Юрій Джуранюк.  В ХІХ столітті Косів був одним з центрів  кушнірства – давнього ремесла з вичинки шкур та пошиття з них одягу. Зокрема, перед Першою світовою війною в Косівському повіті налічувалося близько 200 майстерень.  Сусіднє селище Кути славилося виробництвом  м’якої делікатної фарбованої в різні кольори шкіри - сап’яну. Тодішня преса зазначала, що «кутські сап’яни нерідко діставали вищу оцінку, ніж турецькі» .

Особливо вражає, що за виглядом кептаря, кожуха чи сардака, колись можна було  визначити, звідки родом людина.  Кожне село, а не рідко й окремий присілок  мали притаманне лиш  йому оздоблення та кольори  одягу.  Кожух села Рожнів неможливо  сплутати з кожухом, наприклад, села Пістинь. Цікаво, що у високогірних місцевостях  Гуцульщини довгих кожухів не носили, адже в такому одязі було би не зручно пересуватися гірськими схилами.

Серед експонатів виставки є  родичка плаща давньоруських князів, що звався корзно. Мова про автентичну гуцульську накидку – ґуґлю.  За своїм кроєм цей одяг подібний до мішка з білого або сірого сукна, один край якого не зшитий. Для зручності незшитий ріжок «мішка» вирізався округло. Спереду ґуґля мала одну-єдину застібку з металу або шнурки-зав’язки.

Не менш цікаву історію мають і  інші старовинні речі : пальто -манта та сардаки з домотканого сукна, чоловічі штани-ґачі та жіночі сукняні «панчохи» - ноґавиці, хутряні шапки, хустки ,плетені рукавички, сукняні штуци та капчури – пращури сучасних шкарпеток.

Після презентації виставки на учасників дійства чекало знайомство з сучасною інтерпретацією  традиційного гуцульського одягу. Колекцію кептарів  представила майстриня з с.Старий Косів – Катерина Словак. Мисткиня  родом з с.Параджін на Веховинщині, де і навчилася рідкісному в наш час ремеслу від своєї свекрухи.  У створенні  сучасних моделей кептарів Катерині Словак допомагає донька Сюзанна, студентка відділу вишивки та моделювання одягу Косівського інституту прикладного і декоративного мистецтва.  Пані Катерина доглядає маленького синочка, тому не змогла бути присутньою на показі, тож доручила  Сюзанні представити свою колекцію в Музеї.

Глядачі модного показу  мали нагоду познайомитися ще з одною авторкою сучасного одягу – Русланою Гончарук. Майстриня мешкає в с.Яворів і відтворює інше стародавнє ремесло гуцулів –виготовляє своєрідні ткані шуби, відомі під автентичною назвою гуня.  Колись гуню носили вівчарі – вона захищала від холоду, дощу, і, навіть, від укусів диких звірів. Руслана Гончарук перетворила гуню на справжню мрію для сучасних модниць. Ця деталь гардеробу, навіть,  стала з’являтися  у фотосесіях  журналів мод, зокрема у проекті Para PLATFORM видання VOGUE.

Організатори мистецької акції «Зимова Гуцулія» прагнуть привернути увагу суспільства до проблем збереження зникаючих гуцульських традицій кушнірства  та сукнярства , як таких, що мають  неабиякий потенціал  для творчості сучасних дизайнерів одягу.

Вікторія Яремин,
завідувач Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини
(філії Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і покуття імені Й.Кобринського)