Музичний вечір за участі Олени Леонової та скрипальки Дар’ї Полянської відбувся в Музеї Рильського

В переддень Нового року в затишній вітальні Голосіївського мануару відбувся святковий музичний вечір «Один лиш звук до нас долине...» за участі композиторки і піаністки Олени Леонової та скрипальки Дар’ї Полянської.

Як любить повторювати Олексій Коган, джазовий оглядач, «розповідати про музику - все одно, що танцювати про архітектуру». Але все ж... говорити потрібно, тому що почуте того вечора настільки вразило, що й досі не відпускає! Відверто кажучи, було навіть дещо соромно, що, живучи в Києві, навіть не здогадувався про існування в рідному місті такої фантастичної композиторки. Це я про Олену Леонову...

Отож, по порядку.
 
В програмі вечора відбулися деякі зміни: замість оголошеної напередодні бандуристки Маріанни Волкової виступила скрипалька Дар’я Полянська, тому й концертна програма була дещо скоригована. Спочатку музиканти виконали знамениту «Хоральну прелюдію фа-мінор» Баха в інтерпретації Олени Леонової, потім також (разом і поодинці) грали світову класику. Був і жартівливий номер: парадоксальне поєднання в одній композиції мелодій Фредеріка Шопена і Антоніо Карлоса Жобіна. Та коли на завершення вечора Олена Леонова виконала власний твір «Відстань», я пережив щось подібне до того, що давні греки називали катарсисом! 

На біс пані Олена зіграла ще одну власну композицію: «Речитатив». 

До речі, 2003-го Олена Леонова отримала звання «Кращого молодого композитора року». Її твори виконувалися в багатьох країнах світу: США (Техаський фестиваль), Ямайці, Франції, Польщі, Греції... Вона була учасницею численних міжнародних фестивалів сучасної і джазової музики. 

В Київській консерваторії Олена Леонова навчалася відразу на двох факультетах: композиторському і фортепіанному. Не могла вибрати, чого хотілося більше: творити музику чи грати. Тож вступила і туди, і туди. Її педагогами були відомий композитор Юрій Іщенко, а на фортепіанній кафедрі Олена Ткач.

- Велику увагу, - розповідала пані Олена про своє навчання в консерваторії новинарці з «України молодої», - я приділяла звучанню інструмента. У нас було полювання на роялі. Я шукала по класах витончені звучання рояля. Любила займатися у Малому залі, там чудова акустика. Мені треба було вийти з дому о 6–й ранку і прийти в зал, щоб зайняти чергу на рояль. Як би рано не приходила, там завжди вже хтось грав. Може, й ночував. Одна моя знайома якось прокинулася о 5–й ранку, йшла до консерваторії по трамвайній колії, а коли прийшла у зал, там уже сиділа інша студентка. Тож за класи з роялями велася страшенна конкуренція. Всі хотіли займатися, грати, творити. Із консерваторії у мене залишилося багато друзів. Сьогодні вони затребувані музиканти та композитори в усьому світі. Працюють у Німеччині, Швейцарії, Бельгії, США...

І наостанок. Пані Олена відзначила чудове звучання легендарного шредерівського роялю, на якому свого часу любив грати Максим Тадейович Рильський.

ВІКТОР ЦІОН,
провідний науковий співробітник КЛММ М.Рильського

P.S. Щоб скласти хоча б приблизне уявлення про творчість Олени Леонової, пропоную ознайомитися з фрагментами відеозапису арт-проекту композиторки "That Crazed Girl" за творами нобелівського лауреата Вільяма Батлера Єйтса:
https://www.youtube.com/watch?v=UpkHP-QbtOU
https://www.youtube.com/watch?v=sgYSqeE1DQA