125-річчя Олександра Осмьоркіна вшанували у його рідному Кропивницькому

8 грудня 2017 року в обласному художньому музеї відкрито експозицію, присвячену 125-річчю з дня народження художника-земляка Олександра Олександровича Осмьоркіна.

Він народився 8 грудня 1892 року в місті Єлисаветграді (зараз – Кропивницький) в сім’ї чиновника поштово-телеграфної контори. Перші уроки живопису одержав в славнозвісних Вечірніх рисувальних класах при Єлисаветградському земському реальному училищі у відомого українського художника Феодосія Козачинського, що дав дорогу у світ мистецтва багатьом видатним  майстрам пензля.

В 1911-му році Осмьоркін вступає до Київського художнього училища, але через два роки переїжджає до Москви, де, на його думку, культурно-мистецьке життя було активнішим, що відкривало для молодого митця нові перспективи. Там він займається у студії Іллі Машкова, а у 1914-му році вперше приймає участь у виставці товариства московських  художників «Бубновий валет», ставши наймолодшим членом цього об’єднання, представників якого називали «російськими сезаністами».

Олександр Осмьоркін  був людиною, фанатично закоханою у  мистецтво.  Навіть у важкий післяреволюційний період він ні на день не припиняв роботу. Тоді і народився його улюблений девіз: «Без їжі можна прожити три дні, без мистецтва – жодного». Цьому девізу він залишався вірним до останнього подиху.

Художник відігравав  важливу роль у культурному житті тогочасної Москви, будучи  постійним учасником столичних «мистецьких зібрань». Його можна було побачити в колі таких відомих особистостей, як Олександр Вертинський, Сергій Єсенін, Анна Ахматова, Лев Гумільов  та ін.

Перебуваючи на піку слави і популярності, ставши відомим московським художником, він ніколи не забував про своє рідне місто, часто приїжджаючи до нього за натхненням.

У своїй творчості Осмьоркін був послідовником імпресіоністичних традицій в мистецтві, надаючи перевагу його  «малим жанрам» -  натюрморту, пейзажу та портрету.

Постійно удосконалюючись як художник, Олександр Олександрович  також активно займався викладацькою діяльністю, виховавши, як і його вчитель – Феодосій Козачинський, цілу плеяду відомих художників. Отримав звання  професора живопису, мав індивідуальні майстерні в Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури імені Іллі Рєпіна та Московському художньому інституті імені Василя Сурікова.

З 1947-го року у житті Осмьоркіна починається чорна смуга. Його звинувачують у формалізмі та поширенні західних ідей у радянському мистецтві і, фактично, ставлять хрест на його педагогічній та виставковій діяльності. Як наслідок – чотири інсульти, останній з яких став роковим. Художника відійшов у Вічність 25 червня 1953-го року. Він помер так, як сам хотів, і як, мабуть, мріє померти кожен справжній художник - за мольбертом, з пензлем у руці, працюючи над черговим пейзажем під Москвою.

Поховали Олександра Осмьоркіна  на Ваганьковському цвинтарі у Москві, поруч з такими видатними особистостями як художник Суріков та поет Єсенін, що виглядає досить символічно.

Олександр Олександрович залишив велику творчу спадщину – понад 700 станкових картин, багато графіки, театрально-декораційні роботи. Його твори експонуються в найкращих музеях колишнього Радянського союзу  та  за   кордоном. Частина робіт майстра стала складовою фондових зібрань музеїв на батьківщині художника у Кропивницькому: художньо-меморіального музею О.О. Осмьоркіна та обласного художнього музею, що дає можливість Кіровоградщині гідно вшановувати пам’ять свого видатного земляка.

В експозиції представлені роботи з фондового зібрання обласного художнього музею «Автопортрет» (1936), «Святогорський монастир» (1928), «Україна» (1930), «Натюрморт з вінегретом» (1948), «Пиріг з чорницею» (1948), «Натюрморт з сьомгою і фарфоровим чайником» (1951),  «Червоні лілії» (1952),  «Натюрморт біля ялинки» (1952). 

Як відзначають мистецтвознавці, в натюрмортах Олександра Осмьоркіна, що принесли йому світове визнання, багато лірики і поетичності, а у його пейзажних творах природа оживає подібно речам у казках. Як чудового пейзажиста його характеризує, зокрема, картина-пейзаж «Україна» (1930), яку художник написав під час відвідування своєї батьківщини.

 Микола Правда – науковий співробітник 
відділу туристично-краєзнавчої  та інформаційної роботи