На перехрестi історії

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кіровоград | 23 вересня 2017 08:53 |

В художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна в рамках мистецького проекту «На перехресті вулиць Єлисаветграда – Кіровограда» до Дня міста відкрилася виставка «Центральна площа міста: сторінки літопису», на якій представлено авторські фото заслуженого журналіста України Ігоря Демчука та форматні фотоінсталяції-колажі заслуженого художника України Андрія Надєждіна, які розповідають про минуле та сучасне площі, що нині носить ім’я «Героїв Майдану».

Треба зазначити, що Ігор Демчук є незмінним учасником цього музейного ART-проекту і презентував свої світлини на таких фотовиставках: «Вулиця Дворцова – минуле і сучасне» (2014), «Велика Перспективна – від фортеці Святої Єлизавети до Янгола-охоронця міста» (2015), «Від каріатиди до хай-теку. Принади фасадної пластики міста над Інгулом» (2016).

Мета проекту «На перехресті вулиць Єлисаветграда – Кіровограда» - показати як архітектурну історію міста, так і вплив художніх творів зодчества на формування світосприйняття сучасної людини, те, яким чином мистецький об’єкт, переходячи зі століття в століття, змінює свою образну наповненість або і зовсім зникає, витіснений новими ідеями та реаліями еволюції, таких понять як - краса, естетика, доцільність, комфорт, чи-то як - символ страшного минулого, до якого не хочеться повертатися, тобто продемонструвати, що минуле органічно впливає на майбутнє так само, як і сучасність змінює відношення до минулого, завдячуючи самому факту свого існування. А основною творчою ідеєю є мистецькими засобами, зокрема фотографією, показати взаємовпливи людини та архітектурного середовища, нею ж створеного, яке поступово набирає рис великого полісу. Проект «На перехресті вулиць Єлисаветграда – Кіровограда» має на увазі не лише перехрестя кам’яних магістралей і асфальтових покриттів, а, в першу чергу, сповнених протиріч культурних, мистецьких та світоглядних середовищ, ілюзій та фантомів, які, сплітаючись невідомим чином навколо реальної дієвості сьогодення, стають приводом нової міфотворчості.

Так, назви і функціональність території сучасної площі «Героїв Майдану» в місті Кропивницькому змінювалися не менш часто, ніж назва міста. Від початку розбудови міста до пожежі 1834 року на території сучасної площі та прилеглих до неї вулиць розміщувалися торгівельні лавки з великими кам’яними спорудами, підвалами-лідниками, що були зведені на землі, подарованій місту сенатором Іваном Фундуклеєм. Масштаби тієї пожежі були настільки великими, що, як зауважує в історичному нарисі про Єлисаветград міський голова Олександр Пашутін, розглядалося питання облаштування тут плац-параду. І це не дивно, адже місто належало на той час до проекту так званих військових поселень Російської імперії. В 1850 році  площу по периметру прикрасили алеями, того ж року було закінчено будівництво магістрату, закладеного в 1848 році. Це був комплекс представницьких будівель з каланчею в центрі та приміщеннями пожежного обозу. В 1855 році  на каланчі встановили годинник з боєм, а наприкінці ХІХ ст. за проектом міського архітектора Олександра Лішневського облаштували освітлення. Над створенням магістрату працювала спеціальна комісія, до складу якої в різний чаc входили архітектори Шохін та Верлон. Площу стали називати Фундуклеєвською. Після ліквідації військових поселень, площу,  яку було переобладнано як бульвар з багатьма зеленими насадженнями, повернули в громадське відомство та стали називати Міським бульваром. В 1886 році його було обнесено металевим риштуванням на гранітних стовпах, пізніше зведено літній клуб Єлисаветрадських Суспільних Зборів та буфет,  а з появою міського водогону в 1893 році споруджено оригінальний фонтан та розбито квітники. В такому вигляді площа проіснувала до 1920-х років, згодом буфет закрили, а в одному з павільйонів розмістили музей ім. В.І.Леніна.

За часів радянської влади місто перейменовувалося тричі – 1924р. Зінов’євськ, 1934р. Кірово, 1939р. Кіровоград. Наш земляк - уродженець Єлисаветграда, родич Івана Тобілевича, видатний поет Арсеній Тарковський згадував: «Ми жили в місті, яке тепер називається Кіровоградом. А ще раніше воно називалося Зінов’євськ… Під час існування цієї людини на землі. А після того, як його… «вилучили із вжитку», місто стало називатися в честь Кірова… Кожному часу – свої імена…».

Дійсно, місто Кіровоград отримало свою назву саме завдячуючи професійному революціонеру, уроженцю Єлисаветграда Григорію Зінов’єву (справжнє ім’я Овсій-Герш Ааронович Радомисльський), як учаснику політичної справи «Антирадянського об’єднаного троцькістсько-зінов’євського центру». Товариш Сталін не знайшов кращої каверзи, ніж увічнити ім’ям Кірова, якого ж сам і вбив, місто, в якому жив його призначений вбивця товариш Зінов’єв.  Як зазначав ще один наш земляк відомий історик, письменник Павло Негретов: «В 1935 році бульвар вирубали, залили асфальтом та перетворили в площу, посеред якої поставили пам’ятник С.М.Кірову».  Тож на місці бульвару з’явилася асфальтована площа з пам’ятником Кірову (скульптор М.Манізер, архітектор В.Вітман 1936р.), яка отримала його ім’я.  Нацистська окупаційна влада замінила цей пам’ятник на гармати з фортеці Св. Єлисавети.

В повоєнний час на частково демонтованій в 1930-х роках каланчі було спочатку розміщено скульптурне панно з зображеннями К.Маркса та В.Леніна, а потім, за часів так званої «відлиги» кінця 1950-х -початку 1960-х  повернено годинник. В 1970-х роках лінію управлінських будівель було уніфіковано і об’єднано в одну споруду з надбудовою двох поверхів. За радянського часу будівля використовувалася і як місце політичної агітації. На свята на її стінах містилися монументальні портрети членів Політбюро Комуністичної партії СРСР, що як тіні сталінської епохи супроводжували громадян міста неначе вказуючи їм «Ви під контролем!», і таким чином означаючи місце кожного в суспільній ієрархії тоталітаризму.  Наприкінці 1980-х, в розпал політичної кампанії «Перебудови» відбулася реконструкція площі (архітектори О.Постолатій і В.Рак) - багатоярусна, викладена брукованою цеглою, композиція якої органічно підтримала вертикалі приміщення та каскадні лінії постаменту пам’ятника і надала плацу енергії руху. 24 серпня 1991 року над площею замайорів національний прапор України, утверджуючи незалежність нашої держави.

Сучасна  центральна площа пам’ятає народні гуляння і народні протести, веселий зоопарк і приїзд «зоряних» естрадних виконавців, щорічну новорічну ялинку, Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності у 2013 році, в результаті якої 23 лютого 2014 року пам’ятник комуністичному діячеві Кірову було демонтовано, а постамент перетворився на імпровізований меморіал Небесній Сотні. В представлених на виставці авторських фотороботах заслуженого журналіста України Ігоря Демчука центральна площа постає як живий свідок подій сучасності, майдан, де містяни, спільно шукаючи відповіді на складні запитання, які щоденно перед ними ставить життя, творять майбутнє України. Експозицію доповнюють форматні фотоінсталяції-колажі заслуженого художника України Андрія Надєждіна, які є своєрідним історичним літописом, в яких використані фото з колекції місцевого краєзнавця Юрія Тютюшкіна. Також до виставки були розроблені оригінальний буклет та відеопрезентація.

Загалом виставка - це неначе перетин минулого та сучасного з їх особливим симбіозом інтелігентського ідеалізму та народного етнонаїву, що, проходячи крізь часи політичної та економічної брутальності, реалії війн та революцій, викристалізовуються в національно-політичну цілісність, стаючи підґрунтям розвитку сучасного міста Кропивницького, який нині починає новий шлях в майбутнє.  Тому експозицію відкриває фото, на якому зображена молода людина з нотатником, що прилаштувалася на підніжках старого постаменту, і, як на будь-якій площі європейських міст, тут діти годують голубів, радіють життю, купаючись у фонтанах, а ось над автомобілем злітає неначе птах Державний прапор України… А закінчує виставку фото людини, яка йде у вечірні сутінки назустріч світлу ліхтаря, світлу власних надій наступного ранку.

P.S
Зараз площа переживає своє нове переродження. Вже працюючи над експозицією виставки мені потрапили до рук пропозиції, щодо пам’ятника Героям Майдану на центральній площі нашого міста і в мене виникла думка, а що як на місці пам’ятника Кірову з’явився б не пострадянський «постамент», а новий великий фонтан з символічною фігурою свободи, з зеленим сквером навколо, де можна сховатися від суєтності міста, не покидаючи його центру, спокійно помислити про минуле і сучасне, і згадати тих, хто віддав своє життя за свободу, незалежність, мир та достойне існування людини, не потрапляючи в місто мертвих, а залишаючись у країні живих. Адже ті, хто вмираючи стають героями, гинуть не за смерть і не за граніт монументів, а за вічне і неповторне життя.

Надєждін Андрій,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький

 
 
Буклет «Центральна площа
міста: сторінки літопису»
 
 
Фрагменти експозиції
фотовиставки
 
 
 
Авторські фото заслуженого
журналіста України Ігоря Демчука
 
 
Фотоінсталяції-колажі заслуженого
художника України Андрія Надєждіна

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Жовтень 2017

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Вересень | Листопад