Історія однієї картини Олександра Осмьоркіна

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 27 червня 2017 19:15 |



Чи мають картини день народження? Мабуть, що так. Але найчастіше відомо рік їх створення. А ще наше життя сповнене подіями, які, на перший погляд, здаються випадковостями, а насправді є закономірностями.


Тож, завітавши до художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна і познайомившись з експозицією меморіального залу, де представлено твори митця, ваш погляд обов’язково зупинеться на великому живописному полотні «Зелене пальто. Портрет Н.Г.Осмьоркіної», написаному у 1947 році. На ньому зображено дружину художника -  молоду вишукану красуню Надію Навроцьку.    А рівно через п’ятдесят років, в 1997-му, Надія Георгіївна відійшла у вічність.

Картина ж надійшла до музею за її заповітом за рік потому в червні місяці.

В цьому також є знаковість, бо 21 червня для художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна завжди особлива дата, адже саме в цей день в 1994 році гостинно відчинилися двері мистецького закладу для відвідувачів. І сталося це завдяки невтомній, подвижницькій діяльності вдови художника Надії Георгіївни Осмьоркіної, яка не лише була одним з активних ініціаторів створення музею видатного художника і педагога, професора живопису О.О.Осмьоркіна, якому в цьому році виповнюється 125-річчя з дня народження, в його рідному місті Єлисаветграді, нині Кропивницькому, в будинку, де він провів свої дитячі та юнацькі роки, а й як архітектор власноруч розробила проект реконструкції меморіальної будівлі, що є пам’яткою архітектури кін. 19 ст., що передбачав і відновлення первинного зовнішнього вигляду фасаду, і внутрішню перебудову з метою створення експозиційних залів. Передала Н.Г.Осмьоркіна до музею живописні та графічні твори майстра, архів художника та його особисті речі, у тому числі предмети творчої праці – мольберт, палітру, етюдник, пензлі, натюрмортний фонд. На жаль, на відкриття музею Надії Георгіївні завадив приїхати поважний вік та незадовільний стан здоров’я, але ця самовіддана жінка, яка присвятила все своє життя поверненню доброго імені своєму чоловікові, незаслужено звинуваченому у формалізмі і на довгі роки забутому, постійно підтримувала музей аж до останніх своїх днів і навіть після, бо її портрет ось вже майже двадцять років є справжнім янголом-охоронцем музею.

Як музейна скарбниця зберігає безліч таємниць, так і картини талановитого митця часто ховають загадки, за якими стоїть космос його світоглядності. Іноді простий сюжет постає як психологічна шарада або мистецький детектив, розв’язати який можна лише занурившись в атмосферу миттєвостей життя художника..

Я згадую як вперше побачив цей твір в Москві в квартирі Надії Георгіївни. У великій кімнаті серед купи паперів, речей, фотографій, книжок, що належали Олександру Олександровичу Осмьоркіну і готувалися до передачі в архівні та музейні збірки, на високому мольберті стояла, осяяна сонцем і наповнена теплотою кольору картина з зображенням простої побутової сцени домашнього ательє. Сюжет картини чомусь з першого погляду викликав у мене асоціацію зі старовинним родинним фото і картиною Рембрандта «Автопортрет з дружиною». Не знаю, що було до того причиною – можливо співвідношення прямостоячого манекена в зеленому пальто і сидячої жіночої фігури чи якісь інші деталі, як-то: поворот голови жінки, положення рук, а можливо зіграло роль знання, що О.Осмьоркін захоплювався творчістю Великого Голандця?

Надія Георгіївна вела розповідь про складнощі життя 1940-х років, що не маючи великих статків, особливо після звинувачення О.О.Осмьоркіна в формалізмі та неможливості продавати твори, їй неодноразово приходилося перешивати свій старий одяг на новий, щоб виглядати пристойно  й елегантно. Далі були різні розмови і спогади, а переді мною все стояв сюжет картини «Зелене пальто». Взагалі, дивно - як серед одноманітної помпезності, характерної для мистецтва соцреалізму другої половини 1940-х рр., в картині міг проявитися давно забутий світ сезаністів «Бубнового валету», неначе прокинувся молодий Осмьоркін, запальний і азартний поборник нового реалізму, але вже набувший досвіду. У дещо театралізованій композиції, де всі складові точно розставлені рукою художника була якась внутрішня напруга і та приваблююча загадковість, яка народжує думку, що зображений побутовий сюжет не головне, а головне щось інше, те, що стоїть поза видимим.

Критик О.Бєскін зазначав, що в портретах у Олександра Осмьоркіна «є та риса, яка загалом непритаманна для його творчості – це деяке стилізаторство». Але мистецтвознавець не міг не розуміти, що це «стилізаторство» було частиною культури символізму, в якій саме і виховувався О.О.Осмьоркін. А символізм кінця ХІХ – початку ХХ ст. пропонував не лише стилістичну театральність, а й багатогранність смислового прочитання твору. І хоча О.О.Осмьоркін неодноразово наголошував, що його не приваблювала філософія «Мира искусства» – провідної групи художників-символістів в мистецтві Російської імперії,  аналіз його творчості показує, що художник досить часто використовував мову символізму. Інше питання – наскільки свідомо чи не свідомо користувався нею художник, але, як зазначає один з учнів О.О.Осмьоркіна Анатолій Нікіч: «У всіх творах Осмьоркіна, написаних в 1920-і, 1930-і, 1940-і і 1950-і роки, завжди знаходить відображення той духовний стан, який переживав художник. Події другої половини 1940-х рр. в житті художника були насичені контрастами і протистояннями»

Так, в березні 1945 року навдивовижу гучно відзначалося 25-ліття педагогічної діяльності професора живопису О.О.Осмьоркіна. Для сталінської епохи це був недобрий знак. Не випадково на святковому вечері художника знаний тоді мистецький критик К.Ефрос сказав: «Осмьоркін переживає відомою мірою важкий час і є велика відстань між тим, чого він вартий і тим, як до нього відносяться», – маючи на увазі, що твори О.О.Осмьоркіна зняті з експозицій багатьох виставкових залів, в тому числі і Третьяковської галереї.

В тому ж році Олександр Олександрович одружується з Надією Георгіївною. Хоча  у них була значна різниця у віці, але це не мало великого значення для цих двох споріднених зранених душ, яким випало жити в суспільстві ненависті, недовіри й жорстокості. «А головне моє щастя, ні з чим незрівняне, це дружнє, не дивлячись на всі тяготи, це моє життя з Надією», – писав О.О.Осмьоркін у листі до свого учня Г.В.Павловського у 1949 році.

В 1946 році О.Осмьоркіна було обрано делегатом Х-го пленуму Оргкомітету Спілки художників СРСР, також він їздив налагоджувати навчальний процес в Єреванському художньому інституті, окрім того художника було нагороджено медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.». В тому ж році художник написав два портрети дружини Надії, один з яких – «Профіль і квіти» під час експонування на виставці московських живописців і скульпторів 1947р. було піддано різкій критиці. «Це полотно овіяне модерністськими настроями, художник виявляє рафіноване естецтво та снобізм», – читаємо в журналі «Искусство»  і ще: « ... ряд пейзажів страждають відсутністю кругозору, смакуванням всього архаїчного, милуванням старовиною, тим що відходить, всім похмурим і навіть убогим в природі. Тою чи іншою мірою ці риси притаманні творам П.Радімова, О.Осмьоркіна, П.Кузнєцова, О.Лєбєдєва-Шуйського...» В радянській критиці такого роду заяви завжди мали політичний підтекст і свідчили про початок якоїсь нової кампанії пошуку ворогів. Адже повинна була підтверджуватися теза Сталіна про те, що «з розвитком соціалістичного суспільства, кількість його ворогів лише збільшується».

В червні 1947 року в Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури ім. І.Ю.Рєпіна відбувся захист дипломних робіт майстерні О.О.Осмьоркіна. Було високо відзначено роботу майстерні та зокрема твір дипломника Овсія Моісеєнка «Генерал Доватор», а в серпні цього ж року О.О.Осмьоркіна звільнили з інституту зі звинуваченнями у формалізмі.

Було б дивним, щоб ці колізії не позначилися на творчості художника, не знайшли своє образне, хоча б і опосередковане втілення. Можливо саме за цими подіями криється розуміння смислового підтексту картини «Зелене пальто». На перший погляд, головним героєм твору є жіночий образ – портрет Надії Георгіївни Осмьоркіної. Вона сидить на невисокому дерев’яному стільці, елегантно підібравши ноги, а руками притримуючи полу зеленого пальто, яке висить на манекені напроти неї. За її постаттю розгортається інтер’єр кімнати - стіна, уквітчана блакитно-сизим орнаментом шпалери, коричнево-золотава дерев’яна тумбочка, на якій стоїть біла порцелянова ваза класичного римського зразка з жовтими лілеями в ній, що відображаються в дзеркалі, яке художник розмістив у лівому верхньому куті картини. На коричнево-червоній долівці навколо жінки, неначе в хаотичному безладі, лежать «журнали мод» та різне швейне приладдя – ножиці, матерчатий сантиметр... Загальна кольорова гама картини тримається на співвідношенні зеленого, фіолетового, рожевого і червоних вохр. В той же час відразу впадають в око приховані взаємопротиставлення і контрасти, що виявляються як в композиційній будові, так і в манері письма та кольорі. Елегантна фігура жінки і грубий дерев’яний табурет, квітчаста шпалера стіни, ваза з живими квітами і сіра маса завіси за старовинним струнким манекеном. А ножиці, вістря яких направлені на фігуру жінки і манекена, а сантиметр, що звивається наче змія, а дзеркало, що як незриме око охоплює всю кімнату, неначе спостерігаючи згори за подіями в картині – все це нагадує спілкування «езоповою мовою». Журнали в кутку картини – на них три жіночі зображення. Верхнє – жінка в зеленому пальто – модель-прототип чи вказівка на невідворотність вибору художника, адже до зустрічі з Надією Георгієвною Олександр Олександрович був двічі одружений.

Взагалі цікаво, що цифра три і фігура трикутник визначають композиційний устрій картини – три жовтих лілеї у вазі, три гудзика на зеленому пальто, три предметні групи внизу композиції – ножиці, сантиметр, журнали. До того ж журнали складено таким чином, що з’являються гострі трикутники. Саме трикутники, умовні і видимі, якими насичена композиція картини, створюють її внутрішню напругу. Але й дійсно - О.О.Осмьоркін в цей час постійно опинявся в трикутнику обставин, що вимагали від нього вибору.

Головним трикутником, що утримує устрій картини, є співвідношення: жінка – манекен – дзеркало. Найбільш загадковим в цьому трикутнику є манекен, адже фактично - це модель людини. Зелене пальто, одягнуте на нього, надає йому більшої схожості з людською особою, до речі, саме зелене пальто з’єднує манекен і жінку. Можливо, художник через цей персонаж вивів власний образ або точніше означив свою присутність, адже не випадково в назві картини наголос ставиться саме на зеленому пальто. Манекен в ньому виглядає статним, струнким, елегантним, його верхівка виблискує золотом, в цій завмерлій фігурі відчутний артистизм. «В самій його натурі була закладена артистичність, яка неначе освячувала все, чим би він не займався. Осмьоркін був артистичним і в своєму мистецтві живопису, і в педагогіці, і у взаємовідносинах з людьми, які були навколо нього», – зауважувала учениця О.О.Осмьоркіна – відомий театральний художник Софія Юнович.

Але чому манекен? Адже це – абсурд, що художник зобразив себе у вигляді манекена? - скаже допитливий глядач. По-перше, не зобразив, а означив свій душевний стан, а по-друге, був фатальний 1947 рік. «Останній рік його викладання в інституті. Я писав диплом, – згадує Овсій Моісеєнко, – іноді заходив він (О.Осмьоркін), не знімаючи шуби, важко сідав, знімав свою руду шапку, застигав на якийсь час і вже видно було щось гірке, щось невідворотно підступаюче. І якось важко було у ці хвилини дивитися на нього, і серце стискалося від тяжкого передчуття. Потім, неначе щось згадавши, він виходив, не дозволяючи себе проводжати...»

Тож художник весь час знаходився в роздумах, в стані відчуття «без вини винного». Він не міг зрозуміти в чому його звинувачують, що таке горезвісний «формалізм». Згадується інша історія - протистояння Осмьоркіна і Бродського в 1933 році, коли на закиди художника про живописність Бродський відповів: «Що ви все колір та колір. Це було до постанови ЦК». Але це було відкрито, а тут... Починаючи від 1940-х рр. Осмьоркіна пробують так би мовити «приручити», перетворити на такого собі «святкового генерала», запрошуючи на різні засідання і збори, забираючи час його творчості, фактично витворити з нього манекен. В той же час розгорталася кампанія цькування художника, що знаходило свій вираз не лише в критиці, але й у плітках, розмовах за спиною, перевірках діяльності і тому подібне, поступово зіштовхуючи його у прірву невизначеності. Чи не тому манекен на картині зображено на тлі сірої маси завіси. Що за тією завісою? Невідомість...

І єдиною надією і опорою в тій ситуації, що склалася, залишається його дружина – молода жінка із символічним ім’ям Надія, яка вміє не лише створити домашній затишок, але й своєю духовною силою і живою енергією зламати невір’я та породити впевненість в душі художника. «Ніколи ближчого і чуттєвішого за все моє життя не зустрічав я друга. А чого тільки не пліткували – як у вас в Ленінграді, так у нас в Москві. Від всього цього я відчуваю ще більше солодкість в моєму щасливому домашньому житті. Для нашого брата, особливо художника, це найголовніша умова. Буквально за цієї умови нічого не страшно», - писав в той час О.О.Осмьоркін. Тому портрет Н.Г.Осмьоркіної написано з особливою любов’ю, насичено життям і це підкреслюється кольором. Блакитні, рожеві, жовті тони, світлі вохри визначають звучання портретної палітри. Дивовижною гамою почуттів вирізняється і обличчя жінки. Тривога і радість зливаються воєдино в її погляді, неначе освітленому внутрішнім світлом і зверненому до глядача, а в дійсності до обличчя художника, який написав її портрет.

Як не дивно, але саме звинувачення у формалізмі і відсторонення від викладацької діяльності звільняли О.О.Осмьоркіна від будь-яких зобов’язань перед владою. Як зазначав сам О.О.Осмьоркін: « ... не було б щастя, та нещастя допомогло». А одруження з Надією Навроцькою стало новою точкою відліку для розвитку його мистецької мови. Саме з цього часу відкритий насичений колір та легкість письма повертаються в живопис О.О.Осмьоркіна. Тож, зелене пальто на манекені можна розглядати як своєрідний символ оновлення, пробудження до іншого життя, знак надії, існування поза межами страху...

То що ж - картина «Зелене пальто. Портрет Н.Г.Осмьоркіної» якоюсь мірою є автопортретом художника з дружиною? Можливо... Але й можливо - це просто домашнє ательє. Така вже природа мистецтва – мати багато граней виміру, особливо, коли твір виконано яскравим, талановитим художником.  «Мистецтво – це  фокус... Щось безумовне -  це вже не мистецтво», – зазначав О.О.Осмьоркін і в цьому з ним важко не погодитися.

Надєждін Андрій,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий спеціаліст
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький

 
Осмьоркін О.О.
Зелене пальто.
Портрет Н.Г.Осмьоркіної
1947
Полотно, олія
159х129
 
Фрагмент експозиції тематичної виставки
«Заповіт вдови художника»

1998
 
Експозиція меморіального залу
художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна

2017
 

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень