ГЛУХИЙ КУТ

Глухий кут, це такий кут, який не чує, або недочуває. На відміну від тупого кута, який чує, але не розуміє. Або не хоче зрозуміти. Чи не може. Щоб не було зайвих питань – це я ніяк не про керівництво Мінультури, а про тих, хто все за всіх «вирішує».

Отже, сьогодні міністр культури презентував на Кабміні концепцію створення другої черги Національного музею «Меморіал жертв голодомору».

«Євген Нищук наголосив, що споруда Музею повинна максимально вписуватися в ландшафт київських гір, оскільки проектуватиметься на території, що віднесена до буферної зони об’єкту ЮНЕСКО, та не повинна впливати на визначну універсальну цінність цього об’єкту. Наразі Мінкультури поінформувало Центр Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про заплановані містобудівні перетворення та чекає на відповідь, після чого можна буде приступати до проектування».

З ЮНЕСКО все зрозуміло. Є вимоги до режимів буфзон, їх треба виконувати. Проінформували та й добре! Але є ще одна проблема, яку інформуванням не вирішити. Бо йдеться не лише про буферну зону ЮНЕСКО, але також і про пам’ятку!

Пам’ятка ця має назву «Історичний ландшафт київських гір і долини річки Дніпро». Визначена вона наказом Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 р. № 58/0/0/16-10, (охор.№2600189, 560-кв).

Більше того. Вже близько року проговорюється ідея надати цій пам’ятці національного статусу, що, на мій погляд, зробити вато.

А тепер згадаємо ЗАКОН!

«Пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця».

І далі: «Використання пам’ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам’ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо».

Тому, коли міністр каже: «Сподіваюсь, архітекторам вдасться врахувати всі особливості, вимоги як музейної споруди, так і місця, де заплановане її спорудження», він повинен усвідомлювати, що насправді існує лише три шляхи вирішення цього питання.

1. Скасувати відповідні норми закону. Це доволі легко, враховуючи рівень нинішньої Верховної Ради.

2. Проігнорувати закон. Це цілком вірогідно, але міністр має прорахувати усі можливі наслідки, як для себе, так і для своєї команди.

3. Виконати закон. Це дуже проблематично з двох міркувань.

По-перше, питання надто політизоване, бо йдеться не про природничий музей або галерею сучасного мистецтва. І той, хто виступатиме проти нього автоматично прирівняється до захисників «Однокласників» або «Яндексу».

По-друге, чутки, що інтерес лобістів цього проекту сягає аж 800 млн. гривень ще ніхто не спростував.

Власне саме тому ситуація зараз нагадує мені глухий кут. А відтермінування відповіді на питання «виконати чи обійти закон» справу лише ускладнює. Як розвиватиметься ця історія я прогнозувати не хочу, але вона вже стає гарною нагодою перевірки «на вошивість». Влади, держави, суспільства та і кожного з нас! Бо одне «виключення» з правил завжди тягне суцільне нехтування законом. Це, нажаль, аксіома, про яку дуже часто у нас забувають.