MODUS OPERANDI

Метод дій злочинця, його психологія, дуже важливі для розуміння способу скоєння злочину. Я вкотре повертаюся до незаконного обігу археологічних предметів. Але злочинець, про якого я писатиму, це не «чорний копач», дилер або колекціонер. Ім’я злочинця – держава Україна.

«Добрый вечер. Похоже на предметы обрядового характера позднечерняховской культур (готы) или ранней пражско-корчакской 4-5век. Ну и меркантильный заодно. Предметы собирались 2 года на поле Волынь. Получился комплекс».

Йдеться про предмети, зображені на фото. Я навмисне не хочу їх коментувати, щоб не полегшувати життя продавцю. Але вони не просто унікальні – це велика сенсація!

Далі: «сопутка монеты силиква констанция2 и золотое подражание солиду константина 1».

Іще: «Фибулы продовались, продал для товарища, так как совместно ходили, это его. По просьбе покупателя показать не могу.Они были найдены в 100 метрах с некоторыми другими предметами еще очень давно. О них отдельная история,в 50х годах прошлого века фибулы были найдены саперами, как утверждал дядька, моего товарища, там служил его отец.Он хотел в срветское время проверить что это, но незнал куда нести, так и оставили как красивую безделушку Их просто держали в шкатулке и давали играть детям и внукам, за эти делом и застал 5 летнюю внучку, которая перкладывала вещи из шкатулки.. До этого товарищ был долек от этой темы поисков с мет. иск.С этого и начали поиск на поле».

І як має реагувати нормальна держава?

Колись, ще 1837 р., у Румунії двоє селян знайшли славнозвісний скарб Петроаса, та спробували продати його через посередника. Як тільки про це стало відомо, усіх учасників цієї трансакції було заарештовано, до села прибув сам брат короля Румунії князь Мікель Ґірча, а прикраси потрапили до музею, де зберігаються і зараз.

Сьогодні це найвідоміший скарб Румунії, окраса її Національного музею.

У 1929 р. на полях шведського села Сьосдала робітники знайшли кілька чудових прикрас. Про це дізнався місцевий вчитель та повідомив владу. Протягом тижня знахідки потрапили до музею, згодом місце дослідила археологічна експедиція. Завдяки цьому було знайдено один з найвідоміших скарбів епохи Великого переселення народів, який дав назву цілому ювелірному стилю, про який чув кожен, хто цікавиться ранньою історією Європи. Усі ці кількасот прикрас теж зберігаються у музеї.

Нарешті, останній приклад, вже сучасний. З історії, начебто, ліберальної Великобританії, де, буцімто, дуже м’які закони щодо детекторного пошуку. У 2009 р. у графстві Стаффорд було знайдено величезний англосаксонський скарб. Його знайшли на приватних землях, а англійське законодавство визнає надра власністю того, кому належить земля.

Власники не мали можливості його нікому продати, бо закон визнає пріоритетними покупцями таких знахідок музеї. Більше того, на цій землі відразу був заборонений детекторний пошук. А згодом вже археологи, за погодженням із власником, провели там дослідження та знайшли другу частину цього скарбу, яка була захована окремо. Наразі Старффордширський скарб перебуває у Британському музеї, де його бачать мільйони відвідувачів.

А тепер про modus operandi злочинця:

1. Держава вимагає від археологів чіткого дотримання законодавства стосовно дозволів на пошук та дослідження археологічних пам’яток. А усі інші можуть шукати та копати де завгодно та що завгодно.

2. Держава вимагає від археологів чіткого дотримання законодавства стосовно передачі знахідок до державних музеїв. А усі інші можуть привласнювати знахідки та вільно їх продавати.

3. Канали вивезення археологічних знахідок за кордон та їх продажу там працюють майже відкрито.

4. На державному рівні повністю замовчується та ігнорується проблема знищення археологічної спадщини.

Отже головними злочинцями є не дрібні крадії. А той, хто взяв на себе відповідальність за долю України. Той, при кому є багато рад та радників. Той, хто чудово знає, що багатії вкладають свої мільйони у антикваріат, зокрема, скуповуючи і нелегальні археологічні знахідки.

Війна йде не лише на фронті, вона скрізь. Вбивають наше майбутнє, бо лишають країну без пам’яті та історії.

Наостанок згадаю про «фіговий листок», який ще прикриває сором злочинця:

«У разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава».