Пригоди львівського гіда або Марафон «Встигнути до 15-ти»

Автор: Світлана Муравська | 03 травня 2017 20:22 |

Можливо, цієї замітки не було, якби не глибока емоційність жіночої натури. Тим більше, що маршрут «Золота підкова Львівщини» явно не належить до моїх улюблених. Але цього разу мене вкурвило, - як говорять на Галичині.


Отже, початок епопеї. Середина березня. Вчителька з Києва завчасно (наївна) телефонує домовитися щодо екскурсій Львовом і замками Львівщини. Погоджуємо дати, по гарячих слідах телефоную в Олеський замок, щоб домовитися стосовно екскурсії, точніше забронювати час. Та де там,:зручних годин вже нема, адже було б дивно погоджуватися на 12.30, якщо попереду чекають ще Підгірці та Золочів, а час обмежений. Трохи згодом до моїх звивин доходить розуміння, що 30 квітня – це неділя, і – о, лишенько! - замки працюють: Олеський з 11 години, а Золочівський – до 16, однак каса до 15. Ну що ж, ніби не перший раз, будемо діяти на свій страх та ризик.

Уже в суботу, 29.04 я попереджаю вчительку, що завтра на маршруті може бути багато цікавого та форс-мажорного. А що ви хочете – туристів багато, тут вам маса і українських, і польських груп, про індивідуалів взагалі мовчу, історичний центр ледве справляється з цим набігом, а замки ж не гумові.

День Х настав. Хмари насуплені, падає дощ, не особливо додаючи оптимізму. Проте хоча «наша служба и опасна, и трудна», заняття своє любимо і дрібницями нас не налякаєш.

Прибуваємо до Олеська завчасно. Рейд з восьми автобусів уже стоїть. Спеціально штурмувала групу, щоб приїхали раніше, мали змогу подивитися територію до відкриття і зорієнтуватися що і як. Але дзуськи! Грізний охоронець «на воротях у червоних чоботях» говорить піднятися наверх до директора, щоб взяти писульку, на котру годину групу можуть пропустити. Нема куди діватися, йду. Біжу!

Директор на місці, як і ще кілька львівських гідів, які не «по запису», але сподіваються, що їх зможуть запустити ще до початку. Вмовляємо, переконуємо (дискусії явно не на часі) і нарешті через півтора години (!) отримуємо такий папірець та йдемо назад до брами по групу. І тут вже говорю «ми» не тільки про себе (в стилі короля Людовіка XVI, хоча це іронія, а не манія величі), а ще про одну гідессу, з якою скооперувалися для досягнення мети.

Згідно папірця, наш час для огляду експозиції починається в 12.10. Однак ще є територія навколо, криниця, подвір’я замку, про що хочемо розповісти. Крім того, щоб швидше збіг час, діти можуть купити грамоти, піднятися для огляду на галерею. Але той-таки грізний охоронець «на воротях у червоних чоботях» тримає браму закритою, вважаючи, що достатньо менше 10 хвилин, щоб виконати це все і зайти до музею. То ж падає дощ, ми з групою чекаємо перед закритою брамою, почуваючи себе ніби в ув’язненні. Проте, чорт забирай, це музей, люди їдуть сюди за приємними враженнями, і явно не очікують подібного відношення, купуючи квитки за чималі гроші!

Нарешті заходимо. У шаленому темпі оглядаємо зали, у не менш шаленому рухаємося до Підгорецького замку. Дякувати Богу, тут простіше, залежищ сам від себе, то ж похапцем оббігаємо територію, адже на годиннику 14.20. А каса в Золочеві закривається в 15.00. Алярм !!

Нервово підстрибуючи на кріслі, постійно зиркаю на годинник, доки на горизонті не з’являється дах замку. У групи замовлений обід, вони біжать їсти, а я – по квитки, щоб встигнути. За 7 хвилин третя квитки в мене на руках. Хуууххх!!! Можна видихнути. Однак не так все просто. Охоронець попереджає, що група до 15.00 має зайти на територію, інакше не потрапить взагалі. Терміново телефоную керівнику, діти відкладають ложки, ледве встигнувши піднести їх до вуст і – вуаля! – рівно в 15.00 забігають за ворота. Урааа!! Ми встигли!

Вже оглянувши залу, ми в 16.00 ідемо все-таки на обід і по дорозі, зустрічаючи інших гідів, я розумію, що цього разу мені пощастило. Кілька великих груп так і лишилися стояти за брамою і не змогли потрапити до бажаного місця. No comments. Дві групи по 30-40 осіб біля брами, ще стільки зустрічаю по дорозі. Квиток по 45 грн + 150 екскурсійний квиток, простий математичний підрахунок підказує, що майже 2000 грн. музей втрачає вже з однієї групи, відповідно з чотирьох  - 8000. Однак, очевидно, що музею зовсім не потрібні ці кошти. Це нічого, що з державного бюджету фінансується тільки зарплата, нарахування на зарплату та комунальні послуги, на решту музей має заробити сам.

Я не хочу коментувати багатьох моментів, пов’язаних із внутрішніх наповненням експозицій. Ця тема варта окремої розмови. Однак можу сказати, що є низка проблем на рівні менеджменту. Музейні працівники не зацікавлені у збільшенні туристичного потоку, адже для них це додатковий клопіт без фінансової сатисфакції. Як сказав пан Роман з Олеського замку, «наживаються турфірми, а ми з того нічого не маємо».

І в цьому контексті у мене запитання до директора Львівської галереї мистецтв пана Тараса Возняка: Я перепрошую, а хто має зробити так, щоб у працівників з’явилася додаткова мотивація? Невже складно зрозуміти, що у вихідні дні графік з 11 до 16 – явно не робочий варіант, тим більше у такі, якими були 29-30-те квітня. Тим більше, що стаття 27 Закону України «Про музеї та музейну справу чітко вказує, що музейні працівники мають право на «грошову винагороду за сумлінну працю та зразкове виконання трудових обов'язків і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України». Невже не можна налагодити алгоритм додаткової фінансової мотивації працівників, щоб вони розуміли і відчували в гаманцях взаємозв’язок між роботою у понаднормовий час і кількістю проданих квитків та проведених екскурсій?

Відчувалося явно більш прихильне ставлення до «польських груп», їм «зелена смуга». Не менш цікаво виглядає відсутність у Олеському замку гідів, які б проводили екскурсію російською мовою. Думаю, всі розуміють, що окрім російськомовних українців, є ще гості з інших країн, яким нашу «солов’їну» зрозуміти непросто. Проте, якщо вони прибувають без свого гіда, доведеться обійтися без екскурсії, мабуть.

Я хочу нагадати, що існує така річ, яка називається «музейний менеджмент» - наука, яка з’явилася понад 20 років тому та означає систему знань про теорію і практику управління музеєм і музейним персоналом. На жаль, я не бачу цієї системи в дії на прикладі об’єктів «Золотої Підкови».

Ми упродовж останніх років так багато говоримо про зміни, однак латання дір не допоможе, якщо потрібно змінювати стіну. Немає єдиної системи управління, немає чіткої схеми врегулювання туристичного потоку, усвідомлення, що турист приносить гроші, які мають осісти в музейному бюджеті та відобразитися у наступних змінах.

Ми можемо багато говорити про Європу. Але це не тільки гарні слова, але й конкретні практики, як можна і треба діяти. І не потрібно вигадувати велосипед.


Світлана Муравська,
екскурсовод, викладач, кандидат історичних наук,
дійсний член ICOM-UMAC (University Museums and Collections)
Львів.

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Травень 2017

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Квітень | Червень