(НЕ)відане про (НЕ)відоме

Музеї України так і залишились уламками
попередньої соціокультурної епохи,
яка існувала в іншій системі цінностей.
Оксана Мельничук

Перш ніж висловити власну думку хочу зауважити, що це жодним чином не музейна критика, не музейне суперництво і не образа щодо наукових співробітників окремого музею, це лише мої думки та ідеї, сказані вголос.

Роздумуючи про мету і завдання музею для сучасного суспільства, усе здається ясним та зрозумілим. Проте, щоб знайти відповідь на поставлене перед собою запитання, першочергово необхідно правильно його сформулювати. Як змінити «радянський» музей? Цікаве та неоднозначне запитання, яке сьогодні є як ніколи актуальним. Музей знаходиться на межі, коли суспільство не розумітиме сенсу функціонування цього закладу.

У попередніх дописах я згадував про те, що для зміни сталої ситуації потрібні нові люди, погляди та ідеї. Усе це надзвичайно важливо, проте існують окремі складнощі, про які я роздумував, уже дивлячись на музей зі сторони.

Однією з актуальних проблем є те, що в музеї продовжується застосування застарілих методів прямого управління з метою збереження централізованої неефективної вертикалі, що не допускає кадрової децентралізації та застосування сучасних методів й інструментів управління.

Також музей не ставить перед собою запитання щодо власної ролі у суспільстві.
Для чого він існує? Для кого він здійснює свою роботу? Які пріоритетні завдання? Які основні ресурси музею? Саме через пошук відповідей на ці запитання музей повинен здійснювати власну діяльність.

Зміна парадигми місії сучасного музею від збереження та дослідження матеріальної та духовної культури людства до служіння суспільству та його розвитку поставила перед музеєм нові завдання та можливості. У цьому полягає соціальна роль сучасного музею, яка покликана трансформувати його із застарілої консервативної установи у сучасну соціокультурну інституцію.

У цьому випадку музей повинен також позиціонувати себе як відкритий майданчик для громадської комунікації через музейний предмет. Тому для створення музейного продукту доречно залучати громадськість через партнерські зв’язки, волонтерські програми, студентські проекти тощо. Суспільству потрібно розповісти, що музей – це вже «не пережитки минулої епохи», а й платформа для інтерактивного спілкування. Тому слід активно створювати та розвивати музейну комунікацію. Серед музейних співробітників важливим є розуміння того, що сучасні музеї трансформуються з хранилищ предметів і знань до інтерактивних баз даних, репрезентованих через музейний предмет.

В умовах ринкової економіки установи та організації для ефективної реалізації власної діяльності попередньо працюють над створенням стратегії сталого розвитку. Цей документ створюється з метою визначення пріоритетних проблем та завдань і поетапного пошуку шляхів їх вирішення. За період незалежності України жоден музейний заклад на Волині не розробив такого документу. Усе тому, що музейні співробітники не знають та не прагнуть дізнатись як здійснювати ефективну діяльність у період сучасної ринкової економіки. Важлива зміна парадигми розвитку музею від кількісних показників та виконаних планів до застосування нових сучасних підходів до реалізації музейної діяльності.

Актуальним у сучасній музейній справі було, є і буде питання бюджетного фінансування музею. Це проблема, з якою стикаються усі заклади культури. Вона є актуальною не лише для України, але й для більшості розвинених країн. Проте існує відмінність. Коли, до прикладу, у європейських музеях виникають фінансові проблеми, вони активно займаються їх вирішенням. Адже у сучасному інформаційному світі проблема пошуку коштів є не настільки складною до вирішення. Існує достатня кількість джерел залучення фінансів, серед них і написання грантових проектів, залучення меценатських коштів, налагодження партнерських зв’язків тощо. Проте значна частина українських музеїв не застосовує таких методів.

Ці проблеми є актуальними для сучасних музеїв, проте не такими критичними, як кадрова політика. У більшості музеїв продовжують працювати наукові співробітники, які здобували знання про музейну діяльність при іншій системі цінностей та державній політиці, і не мають на меті змінювати сталу ситуацію. Вони не задумуються над питаннями ефективного менеджменту, маркетингу, фандрайзингу та розробки стратегії музейного розвитку. У минулому в цьому не було необхідності, проте, коли ситуація кардинально змінилась, кадрова політика залишилась незмінною. Старше покоління жодним чином не потребує змін. Більшість із них звикли працювати у певному режимі, який не вимагає генерування нових ідей та підходів до музейної роботи. У них немає розуміння необхідності впровадження певних змін та трансформацій. У тому числі й через застосування інформаційних технологій для представлення музейного предмету. При якісно новому підході у реалізації музейної політики більшість нагальних проблем та запитань постануть як стратегічні цілі та тимчасові завдання.

У сьогоденні перед сучасним музеєм існує ряд актуальних можливостей та перспективних планів, про які більшість музейних працівників навіть не задумуються…

А навіщо?..