Караїмській громаді Галича - 770 років

Автор: Надя | 27 грудня 2016 21:01 |

Визначають три версії виникнення караїмської громади на теренах Галича. Згідно з першою, у 1399р. великий литовський князь Вітовт здійснив набіг на Крим, в результаті чого привів звідти невільників, серед яких було 383 сім’ї караїмів. Оселив їх у місті Тракаї (Литва) біля річки Вара. Під час другого походу у 1408-1411рр. Вітовт привіз нових поселенців з караїмів у Галич і Луцьк.


Друга версія пов’язує початок галицької караїмської громади з Данилом Галицьким. У 1246 році князь Данило Галицький і хан Батий уклали між собою мирний договір, згідно з яким хан дозволяв сотні караїмських сімей з Криму оселитися у Галичі.

 Третя версія виходить з того, що по території України проходив торговельний тракт, що зв’язував Європу з Азією. Багато торгівців осідали тут назавжди, серед них були й караїми.[1, с.55]

 Якщо надати перевагу другій версії, що визначає 1246 р. -  роком початку караїмської громади у Галичі - то цього року (2016), ми відзначаємо 770-річчя галицької караїмської громади. Сьогодні караїмську громаду Галича має честь представляти Шимон Мордкович та його нащадки.[2]

У зв’язку із відсутністю документальної бази середньовічний період галицької караїмської громади увінчаний легендами, здогадами і припущеннями.


Мордехай Султанський (1772-1863) у праці «Zecher Caddikim» – хроніка караїмів від початку руху до його днів – окреслив дату прибуття караїмів до Галича 1242р. і додав, що привіз їх до цього міста князь Вітольд в числі 380 родин з Сохату (Крим).[3]

Авраам Фіркович(1787-1874) у праці «Awne Zikkaron» (1872р.) зазначив, що 180 караїмських родин осіли в Галичі за князя Вітольда 15 вересня 1246р.[4]

На сторінках часопису «Караимская жизнь» у статті М.Балабана «Из истории караимов в Галиции» (Декабрь. Книга 7 Москва 1911. с.12-16)

зазначається, що про початок караїмської громади в Галичі взагалі нічого невідомо. Середньовічні акти, які відносяться до цього міста  не містять ніяких слідів перебування там караїмів. Постанова короля Сизігмунда І від 1522р., видана по причині різних оподаткувань, згадує в Галичі лише просто про євреїв. Також про євреїв згадується і в міських актових книгах.  Поміж тим, стверджує М.Балабан, караїми безсумнівно проживали в м. Галичі. Про це засвідчують підтверджені королем Стефаном Баторієм надані їм привілеї. А також із люстрації чи ревізії від 1627р. (в часи царювання Сизігмунда ІІІ) відомо, що в Галичі нараховувалось загалом поселень 130, пустопорожніх місць 22, домів, що належали караїмам-євреям 24. Про це засвідчує й боротьба між м’ясниками-християнами і караїмами відносно права торгівлі м’ясом. Більш пізня люстрація чи ревізія від 1765р. виявляє в Галичі зовсім іншу картину: домогосподарств християн – 120, домогосподарств караїмів 16, домогосподарств євреїв – 36; загальна кількість караїмського населення складала в цьому році 99 осіб, в той час, коли число євреїв-талмудистів нараховувало тоді ж 2580.[5,с.12-16]

 

Дослідники припускають, що серед мешканців міста зберігалась усна традиція про прихід караїмів до Галича в сер.ХІІІст.

У листі (9.12.1946р.) до Бориса Ельяшевича Зарах Зарахович – секретар правління галицької караїмської громади – зазначав: «Із розповідей старших людей відомо, що наші прадіди були немовби зв’язком Русі із Кримом. Займалися перевезенням звідтіля до Львова та Галича різноманітних цінних речей, а також були випадки, що караїми викуповували багатих громадян, котрі опинилися в ясирі. У нас здавна існує звичай, що в кенасі біля дверей вивішувався за склом великий табельний календар, на маргінесі якого велася хроніка від створення світу. У ньому вважалася дата 1246р. як дата поселення караїмів у Галичі».[6]

 В середині ХVІІ ст. в Західній Європі виникло велике зацікавлення караїмізмом. Вважали, що він зберіг чисту Біблійну віру – буз нашарувань Талмуду, Мішни і тд. У 1698р. голландський вчений Якоб Тріглянд написав листа до караїмського гахама в Литві, просячи надати відомості про караїмізм та караїмів. Листа передали до Луцька, де також була караїмська громада. Відповідь отримав від вчених Йосифа га-Машбіра з Галича та Мордехая бен Нісана з Кукизова. Припускають, що Йосиф га-Машбір з Галича склав незадовго до своєї смерті колофон про прихід караїмів до Галича, використовуючи перекази місцевих караїмів.

Єдине караїмське джерело колофон 1700р. – пам’ятний запис на пергаментному молитовнику, написаному, за свідченням галицького газана Аврагама Леоновича у ХІІІст. Рукопис згорів під час пожежі в кенасі в Галичі 1830р., але зберігалися копії та перекази колофону, виготовлені на поч. ХІХст. Такі копії написані староєврейською мовою були у митрополита Антона Ангеловича (1756-1814), що був власником Галича, та в історика Антона Петрушевича (1821-1913), у перекладі польською мовою в історика Дениса Зубрицького (1777-1862) та історика-етнографа Івана Вагилевича (1811-1866). Це запис переказу – пам’ятки усної історії – який побутував серед караїмів Галича в кін.ХVІІст.[7, с.178]

 Я.Дашкевич зазначав, що у ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ, у Відділі рукописів (ф. Оссолінських, №  1252, арк.  14- 15),  зберігається текст колофону з караїмського пергаментного молитовника,  який до 1830 р. був у кенасі міста Галича. Текст колофону записано не в оригінальному звучанні староєврейською мовою, а в перекладі на польську мову. У бібліотеці є текст перекладу, виготовлений у  1838 р.

Текст колофону - з умовним поділом на сім частин та в перекладі на українську мову - такий:

 «[І] Це пишуть для майбутніх поколінь, щоб [вони] пам’ятали про ласки відвічного Бога, які він нам чинив.

[II] В  5003 р.  від сотворення світу - за лічбою ізраїльтян, а в  1243р.  християнської ери,  а гіджри  655 p.,  коли між  королем татар  Бату-ханом та королем  Хорватії Данилом,  який резидував  у  Галичі,  було укладено  мир.  Тоді,  коли татари  плюндрували руські й польські землі, ці два королі уклали між собою мир, а під час укладання миру з боку галицького короля був його син великий князь Лев та його брат Васько. Вони  внесли до умов  миру,  щоб татарський король дозволив сотні домів  [родин]  караїмів, які мешкали в Криму, переселитися до Галича,  королівського столичного  міста.

[Король Данило] має від кордону взяти їх на своє утримання, вибудує для них будинки та допоможе їм вести торгівлю, що з’єднувала б Схід з землею Русі, тобто Хорватією.

[III]  На  цій  підставі  татарський  король  наказав  оголосити  в  Криму,  що  хто  з караїмів захоче переселитися до Галицької землі, той отримає від королівської скарбниці транспортні  засоби  і  кошти  [на дорогу]  до самого руського  кордону . Там приймуть їх руські люди та приведуть до місця, де вони захочуть поселитися.

[IV]  Збудилося серце у  80 домах нації караїмів,  між якими було 4 доми  з  покоління священиків,  6 левітів та 70  ізраїльтян.  Більшість їх була з м.  Солхата, решта з Мангупа, Кафи і т. д.

[V]  І в  5006 році від сотворення світу за ізраїльтянами,  а в  1246р. за лічбою християн та гіджри 658 року, зібралися разом і татари провели їх до свого кордону підводами і коштами татарського короля. Там прийняли їх люди галицького короля та за його кошти і на його підводах привели їх до Галича.

[VI] Прийняв їх король та їх урядовці і побудували для них будинки навпроти королівського замку, що стоїть на горі, на березі річки Лукви, на північ від замку, на вулиці Руській, де стоїть їх мурований храм, в якому раніше відправляли службу Пекосина. На цвинтар дали їм місце і на високому березі над річкою Чев, навпроти храму, що давніше звався Лельом-полельом.  Король дарував кожному по  100 гривен срібла.

Дав їм привілей на вільну торгівлю в цілій Руській землі та що дозволяється їм мати і шинкувати  в  своїх будинках  будь-які напої.  Також дарував їм землю на горі та поля між річкою Луквою і рікою Дністром.

[VII]  На цьому привілеї підписався  король Данило та брат його  князь  Васько  і єпископ Петро». [8,c.36]

Проведений аналіз колофону в 30-х pp.  XIX ст.   виключає його  фальсифікацію і реабілітує в  очах  істориків як джерело першорядної вартості з відомостями,  важливими для етнічної історії караїмів та історії Галицько-Волинської держави в XIIIст. [9,с.60]

До кінця ХVІІІст. влада в різних  країнах не проводила різниці  між громадою караїмів і громадою євреїв-рабанітів: вони користувалися однаковими правами, платили ті ж звичайні чи дискримінаційні податки, їх легальний статус завжди був тотожним. Під час вигнання рабанітів із будь якої країни , як правило, виганяли і караїмів (наприклад, в 1495р. із Литви). Статус помінявся із включенням Криму (1783р.) і  Литви  (1793р.) в склад  Російської імперії. В 1795р. Катерина II звільнила караїмів, чисельність яких до цього часу досягала 2400 чоловік, від сплати накладеного на євреїв Росії  дискримінаційного податку  і дозволила  придбання земельної власності. [10]

В результаті розподілу польсько-литовської держави у ХVІІІст. помінявся юридичний стан караїмів в окремихгромадах. Після 1772р. караїми, які проживали в Червоній Русі, пізніше названій Галичиною, виявилися в межах Австрійської Імперії. Австрійська влада взяла до уваги в кін. ХVІІІст. питання малочисельного караїмського народу, що проживав на землях приєднаних до Австрії. В результаті визначили їх як мирних, акуратних і працелюбних, які користуються магдебургським правом, мають свого суддю. Караїми займалися землеробством і промисловістю, мали свої будинки. Були звільнені від деяких оподаткувань, як і християни. У ХІХ ст. галицький газан А.Леонович (1802-1851)  представив австрійській владі привілеї, надані караїмам королем Стефаном Баторієм і добився подібних. Його син, Йосиф – наступний газан – добився в імператора, щоб караїмські призовники несли в армії тільки санітарну службу. [11, с.102]

Багато цікавих фактів про життя галицької караїмської громади поч.ХХст. черпаємо у Зараха Зараховича, у його статях в часописах «Известия Таврического и Одеского караимского духовного правления», «Myśl karaimska». Хочеться ці події довести і зараз до читача. Так З.Зарахович у статті  «О караимах г.Галича» (Известия Таврического и Одеского караимского духовного правления. – Евпатория, 1917. - №4 – с.19-22) пише наступне.

В Австрії й Галичині, над Дністром , по обох його боках, в живописній

місцевості розташований Галич – до війни тихе провінційне містечко, котре

нараховувало не більше 5000 жителів,- колись велике місто, бувша резиденція князів, в тому числі і князя Данила, а тепер в світову війну, будучи кілька разів об’єктом воєнних дій, майже повністю розгромлений.

В перший рік війни, у 1914р., Галич був взятий російськими військами без вистрілу, так, що місто не постраждало. Під час 8-ми місячної окупації бували в караїмській громаді  і в кенасі офіцери і солдати російської армії – караїми, яких приймали з радістю, і допомагали по мірі своїх сил.

Також не постраждав Галич і при відході російських військ з Галичини у 1915р. Тільки під час наступу генерала Брусилова у 1916р. Галич був обстріляний артилерійським вогнем, внаслідок чого місто було пошкоджено. Жертвою артилерійського вогню стала караїмська кенаса. У 1917р. Галич, занятий революційною російською армією, піддався обстрілу й горів.

Караїми в Галичі складають невелику громаду, добре організовану і замкнуту. Чисельність общини можна визначити приблизно в 150-200 чоловік. Проживають на вул. Караїмській. Має таку назву тому, що всі домівки на вулиці належать караїмам. Деякі живуть в с.Залуква.

Займаються караїми землеробством. Майже кожен має свою ділянку землі, яку обробляє з допомогою робітників. Є кілька порівняно великих господарств. Агрокультура серед галицьких караїмів розвинута високо, караїмські сільські господарства можна вважати зразковими. Незначна частина караїмів займається торгівлею і ремеслами. Діти більш заможних караїмів закінчують середні і вищі навчальні заклади, для чого посилаються

в інші міста, де є учбові заклади; так що серед караїмів є люди інтелігентних професій: адвокати, чиновники державних і громадських закладів та ін.


В муніципальних закладах караїми Галича мають своїх представників, що захищають інтереси караїмів міста. Антагонізму між караїмами та іншими народами, котрі проживають поряд з ними, немає ні в чому; навпаки караїми користуються довірою та повагою інших націй.

Релігійне життя виражається в ревному відвідуванні кенаси в певний час, в строгому дотриманні та виконанні релігійних вимог і правил. Кожен караїм грамотний по давньобіблейськи. Є люди, які добре знають цю мову.

Представником караїмської громади духовним і громадським вважається газан. Для допомоги йому при виконанні духовних потреб було (1917р.) двоє молодших. Богослужіння в кенасі відправляється щоденно 2 рази на день (зранку і ввечері), а в суботу чи інше свято – 3 рази на день (зранку, в обід, до заходу сонця і ввечері). Національне життя підтримується на зборах караїмської молоді, які влаштовували передусім під час свят; скликаються і з благочинною метою вечори, від яких чистий прибуток іде на убранствокенаси і на благочинні цілі.

На зібраннях і вечорах виконуються караїмські національні пісні, твори Захарія Абрагамовича, передчасно померлого керівника молоді. Праці його написані виключно розмовною караїмською мовою, близькою до тракайського і луцького діалектів. Караїми в Галичі відчували себе вірними і невідлучними синами караїмського народу і на Крим дивилися як на місце зосередження головних мас караїмства, центр і розсадник національного і духовного життя караїмів.[12, с.22]

Зарах Зарахович у статті «Listy z Halicza» (Myśl karaimska. – 1924. – № 1. – S. 28) повідомляє, що у 1918р. всі військові караїми повернулися додому.

В 1919 і 1920р. вибухнула епідемія тифу і холери, котра була в цілій околиці.

Жертвами епідемії стали семеро караїмів. За 1915-20 роки караїмське населення Галича зменшилося на 25%.[13, с.28]

Та минав час критичний. Життя галицької караїмської громади входило в русло відродження. Об’єднання Польщі посприяло зближенню та співпраці караїмів Галича з громадами Трок, Вільна та Луцька. Міжвоєнні роки були періодом активного розвитку громадського та культурного життя караїмів Польщі та, зокрема, й Галича.[14,с.5]

В 1919р. з ініціативи кількох парафіян скликали збори, на яких було обрано правління караїмської громади Галича та затверджено її статут. Основними завданнями правління були реставрація кенаси, вирішення культурно-освітніх питань. У 1922р. помер старший газан Шалом Новахович, котрий займав цю посаду 20років. По його смерті 9 липня 1922р. вибрано газаном Ісаака Абрагамовича.  Невдовзі громада знову залишилася без газана.[15, с.27]

19 квітня 1925р. після десятилітньої перерви знову була відкрита караїмська парафіяльна школа. Було затверджено новий статут караїмської громади, який вніс певні зміни щодо порядку виборів духовних осіб (газанів), регулював податки та стягнення на користь громади. [16,с.26]

 
Караїмська громада Галича активно цікавилася справами караїмів у Польщі, Троках та ін. У червні 1927р. в Галичі відбулася конференція польських караїмів, присвячена виборам гахана та організаційно-освітнім проблемам. [17,с.46]   

  

 З 22 по 28 травня 1929р. в Галичі гостював гахан караїмів Польщі Серайя Хан Шапшал. Його приїзд був відзначений різними урочистостями. Першою такою визначною подією було прибуття до Галича у 1665р. Йозефа га-Машбіра, другою  - гостина славного караїмського вченого А.Хаджи Баби Фірковича 1871р.  Гахан, візитуючи як архіпастер підлеглі йому парафії, прибув спочатку до Луцька, а 22 травня 1929р. в товаристві газанів Шемайї Фірковича з Трок і Рафала Абковича з Луцька, вшанував своїм прибуттям галицьку парафію. На зустріч достойного гостя виїхала делегація у складі Захаріяша Новаховича, Леона Сулімовича, Захаріяша Леоновича, котрі іменем галицької громади привітали газана в Ходорові. Коли газан з іншим духовенством зійшов з поїзда, привітали його на вокзалі від імені політичної влади староста Станіславський та представник караїмської громади в Галичі. Гахан ішов по дорозі встеленій квітами. Біля кенаси була урочисто прибрана тріумфальна брама з надписом «Witaj Arcypasterzu» відкрита з вулиці Караїмської до кенаси.

Перед брамою гаханові подали хліб і сіль. Зустрічав біля кенаси галицький газан Ісаак Абрагамович. В кенасі відправили коротку службу.

24 травня відбулася церемонія офірування караїмської громади Луцька Святого Письма для галицької кенаси.

25 травня, в суботу, проводилась урочиста відправа через Превелебного Фірковича, котрий виголосив казання.

26 травня Шапшал поїхав до Залукви, де оглянув рільничі господарства, поля і худобу караїмських рільників. Ввечері відбулися караїмські забави в Залукві. Серайя Хан Шапшал познайомився з молоддю, її роботою на культурно-освітньому полі.

27 травня газан поїхав до Станіславова, де здійснив візит до представників влади.

28 травня відбулася урочиста відправа за Державу. Кенаса була декорована килимами і дорогими тканинами. По лівій стороні нави встановлено два великі крісла для представників влади Пана Воєводи Броніслава Наконечникова-Клуковського і пана Генерала Луковського, командувача Станіславського Гарнізону.

Відбулася церемонія вдягання гахана в урочисті шати, висвячені газанами Шемайєю Фірковичем та Рафалом Абковичем.

Наприкінці гахан виголосив промову до вірних. По обіді настав час від’їзду Гахана. Ціла громада як один зібралася на вокзалі, щоб провести Архіпастера і отримати від нього благословення. [18,с.42-44]

Протягом 20-30-х років галицьку караїмську громаду відвідало багато визначних людей. Серед них – польські сходознавці проф.Ян Гжегожевський (1922р), проф.Тадеуш Ковальський (1926, 1934), італійський антрополог проф.Коррадо Джіні (1934). Побував у Галичі редактор першого часопису караїмською мовою «Karaj awazy» Александр Мардкович. Його візит посприяв ще тіснішому зближенню караїмів Галича та Луцька. [19,с.5]

У 1934р. караїмська громада Галича вирішила збудувати Народний дім, який би став центром громадсько-культурного життя і при ньому можна було б розмістити парафіяльну школу. До побудови Народного дому всі культурно-освітні заходи проходили у приватному будинку голови громади Єзуа Леоновича в с.Залуква. На побудову Народного дому проф.Коррадо Джіні – очолював Італійську антропологічну експедицію – пожертвував 270 злотих. [20 ] Зарах Зарахович зазначав, що й діти прикладалися до збору коштів для будівництва народного дому. Влаштовували невеликі культурні заходи, а отримані кошти віддавали для будівництва. В результаті при Народному домі проводили різноманітні культурні заходи: влаштовували дитячі та молодіжні вистави, художні вистави караїмською мовою. Діяла велика бібліотека. Працювало Товариство караїмської молоді «Відродження», яке очолював Ібрагім Самуйлович, Товариство караїмських жінок під керівництвом Сабіни Новахович. Активну участь в громадських справах приймав Зарах Зарахович, подружжя Новаховичів та ін.[21, с.118-119]

 Станом на 1939р. галицька караїмська громада складалася із 122 караїмів (з них 59 мужчин, 63 жінки, 1/3 частину становили молодь та діти), об’єднаних у 30 родин. Чотирнадцять родин проживало на вулиці Караїмській, вісім на інших вулицях, ще вісім – у с.Залуква. З 39 чол. молоді та дітей одинадцятеро навчалося в гімназії, двоє у вищих навчальних закладах, вісімнадцятеро в загальноосвітній школі, двоє навчалися ремеслу, шестеро дітей були дошкільного віку. Всі караїми володіли земельними наділами. Працювали вчителями (Сабіна Новахович, Шимон Шулімович, Анда Іцкович), юристами (Ібрагім Самуйлович, Міна Самуйлович, Захарій Новахович). Серед караїмів також був секретар суду – Зарах Зарахович, начальник залізничної станції – Шимон Іцкович, працівник банку – Марк Сулімович, завідувач магазином – Ізак Абрагамович. Чотирнадцять чоловік працювало на залізниці. Деякі володіли приватними майстернями (шевською – Ізак Шулімович, швейною – Захарій Абрагамович, ковальською – Ізак Іцкович), вели приватну практику  - будівельник Леон Єшвович, кравчиня Сабіна Зайончковська, лікар Новах Шулімович).  П’ятеро чоловік мали право виконувати обов’язки газана – Зарах Зарахович, Марк Леонович, Мойсей Шулімович, Ізак Абрагамович, Леон Єшвович. [22,с.7]

Друга світова війна наклала нищівний відбиток на громадському житті караїмів Галича і призвела до значних втрат. Під час фашистської окупації частина галицьких караїмів переселилася до Варшави (Польща).

В 1940р. помер останній галицький газан Марк Леонович (1934-40рр) і після його смерті богослужіння в кенасі відправляв шамаш Мойсей Шулімович. Завдяки йому під час закриття кенаси  зберігся вівтар та предмети культу, передані пізніше у відреставровані євпаторійську та вільнюську кенаси.

На поч. 1960-х років гостро стояла загроза закриття кенаси. До Галича з метою запобігання закриттю кенаси приїжджав тракайський уллу-газан Фіркович Семен Адольфович. Проте, на превеликий жаль, незважаючи на зусилля караїмів відстояти свій храм, кенасу закрили. В її приміщенні було розміщено склад Райспоживспілки, а згодом службу Галицького РЕМ. У 1985р. кенасу зруйнували. Галицькі караїми залишилися без храму. Однак вони берегли свято свої традиції і культуру: щосуботи і у релігійні свята збиралися, щоб послухати богослужіння, записане на магнітофонну плівку, підтримували тісні зв’язки з іншими караїмськими громадами. У березні 1995р. громада увійшла до Всеукраїнської асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар».[23] 25 липня 2000р. Галицька територіальна караїмська громада офіційно зареєстрована в державних органах. [24]

6-9 вересня 2002р. співробітниками Національного заповідника «Давній Галич» в особі І.Юрченко та Н.Юрченко було проведено міжнародну конференцію «Караїми Галича: історія і культура».   На той час у Галичі проживало семеро караїмів – Сабіна Зайончковська, Ада Зарахович, Амалія (Зарахович) Дурнєва, Людмила Шугурова (Єшвович), Яніна Львівна Єшвович, Яніна Йосифівна Єшвович, Шимон Морткович.

«Не треба було мати дар провидця, — казав перший директор музею Іван Юрченко, — щоб збагнути: караїмська громада Галича зникає назавжди, а зникнення носіїв культури тягне за собою проблему зникнення їх культурної спадщини. Виникла нагальна потреба створити музей — не так для експонування, як для збереження предметів матеріальної культури караїмів».

Протягом кількох дясетиліть караїмські родини дбайливо зберігали в домашніх архівах тисячі артефактів. Після того, як у 1997 році дослідженням караїмської спадщини зайнялися науковці Національного заповідника «Давній Галич», родини караїмів Галича передали понад три тисячі предметів матеріальної культури та дві тисячі документів до фондів майбутнього музею. 2000 р. було досягнуто згоди щодо придбання житлового караїмського будинку кінця XIX ст., розташованого у центрі

міста, на майдані Різдва Христового.  У 2001 р. розроблено концепцію та ескізи реставрації, пристосування даної споруди для музейних потреб (автори І. Юрченко, О. Береговський), замовлено виготовлення проектно-кошторисної документації в Івано-Франківській філії УРСНРІ «Укрзахідпроектреставрація». Після завершення проектних робіт у 2001р. розпочато реставраційно-ремонтні роботи, які через недостатнє фінансування вдалося закінчити лише на початку 2004 р.

Увесь цей час при безпосередній активній участі членів громади, особливо її тодішньої голови Я. Єшвович, ще велися пошук та придбання речей для музейних фондів. Значну частину речей, серед яких – пергаментний сувій Тори, молитовні рукописні книги, деталі інтер’єру галицької кенаси (караїмського храму), караїмську періодику, багаті архівні матеріали,

Я. Єшвович та А. Зарахович передали до музею безкоштовно. Сьогодні колекція караїмського фонду налічує близько 3000 експонатів, які зберігаються у фондосховищі та експонуються у музеї. Тематико-експозиційний план розроблено молодшим науковим співробітником музею Наталією Василівною Юрченко. 4 листопада Музей караїмської історії та культури  Національного заповідника «Давній Галич» гостинно відкрив двері для науковців, дослідників, допитливих туристів.[25]

 

20 грудня 2011 р. в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся науково-практичний семінар «Книга з каменю просто неба», присвячений 10-ій річниці виходу в світ Каталогу надмогильних пам’ятників «Караїмське кладовище біля Галича». Автори видання Іван Юрченко, Олексій (Аврам) Кефелі, Наталія Юрченко, Олександр Береговський узагальнили цілком не вивчений до того пласт культури караїмів, опрацювали понад сто епітафій галицьким діалектом караїмської мови, виконаних єврейським квадратним письмом. [26] 17 вересня 2012р. відбулася Міжнародна наукова конференція «Караїми та їх роль у контексті світової спільноти». [27]  

У 2013р. померли дві галицькі караїмки – дочки Зараха Зараховича - Ада Зарахович(1.07.1921 – 19.03.2013), Амалія Зарахович(Дурнєва)
(14.05.1923-23.03.2013). У 2014р. знайшла вічний спочинок на караїмському кладовищі у Галичі Людмила Шугурова (Єшвович) (14.07.1926 - 2.04.2014). З того часу в Галичі залишився один представник караїмської громади.

Однак інтерес до культури та історії громади не зникає. З робочим візитом 16.07.2015 р. до Музею караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич» завітали науковці з Познані (Польща) - Петр Муховський – завідувач кафедри близько-східних досліджень університету ім. А. Міцкевича (Познань, Польща), професор вищої школи гебраїстики «Торуль»; Вероніка Клімова – аспірантка університету ім. А. Міцкевича (Познань, Польща), кафедра азіатських досліджень; Молгожата Махчінська – аспірантка університету ім. А. Міцкевича (Познань, Польща), Інститут мовознавства. Досліджували пам’ятки історії караїмської громади Галича, документи. Велика увага була приділена колекції релігійних книг, написаних гебрейською мовою.[28] На землі галицьких караїмів відбулась 11 серпня 2015 р. презентація книги Володимира Шабаровського «Караїми на Волині». [29] 22 червня 2016р. - відкриття виставки «Karaj jołłarykaraimskie drogi. Karaimi w dawnej fotografii» з життя караїмських поселень на території Польщі, України та Литви за ініціативи працівників Музею караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич», за підтримки Спілки польських караїмів( Анни Сулімович і Маріоли Абкович), ІІІ секретаря консульства Польської республіки у Луцьку Ельжбети Зелінської,  Сільвії Андуяр-Печовської – аташе відділу співпраці з поляками в Україні Консульства Республіки Польща у Львові.[30]

770-літній ювілей галицької караїмської громади має честь відзначати єдиний галицький караїм Шимон Морткович. Його мама Марія, з дому Єшвович, жила спочатку на Залукві. Батько Мойсей (Моньо) працював машиністом на паровозі, у колгоспі. Мама була кравчинею. Донька Шимона Мортковича Наталя, наполовину караїмка, заснувала громадську організацію й активно налагоджує контакти з караїмами – вихідцями з Галича. [28] На сьогоднішній день осередок культури й історії караїмів Галича зібраний в Музеї караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич». Нагадує про караїмів і вулиця Караїмська в Галичі та одне з небагатьох в Україні історико-культурних пам’яток цього етносу, що збереглося до сьогоднішніх днів – караїмське кладовище. Працівники музею тісно співпрацюють з караїмськими громадами Криму, Польщі, Литви, Ізраїлю, продовжуючи міст спілкування між караїмами у світі.

 

Надія Васильчук,
молодший науковий співробітник
Музею караїмської історії та культури
Національного заповідника «Давній Галич»

Література

1. Галич та його довкілля. Довідник-путівник. Галич, 1997. С.55

2. Ткачик Наталя. Останній караїм Галича (25 серпня 2015 р.)

3. Zeher Caddikim, khronika historyczna karaity Mordechaja Sultansciego. Wyd. Podlug recopisu znajdddujacego sie w Bibliotece Sinagogi na Tlomackiem w Warszawie I oprac. S.Poznanski. Warszawa 1920.

4. Авраам Фіркович Awne Zikkaron 1872р

5. М.Балабан Из истории караимов в Галиции // Караимская жизнь. Ежемесячный журнал. Декабрь. Книга 7 Москава 1911.  с.12-16

6. Копія листа З.Зараховича до Б.Ельяшевича від 9.12.1946р. люб’язно надана В.Ельяшевичем (Крим)

7. Я.Дашкевич. Міграція караїмів у Русь-Україну та Литву (ІХ-ХІVст.). Караїми Галича: історія та культура. Матеріали міжнародної конференції (додаток). «Сполом», Національний заповідник «Давній Галич», Львів-Галич, 2002. С.178-179.

8. Данило Романович і єпископ Петро в освітленні караїмського джерела//Я.Дашкевич. Постаті. Нариси про діячів історії, політики, культури. Літературна агенція «Піраміда». Львів, 2007. С.36

9. Дашкевич Я.Р. Данило  Романович  і  єпископ  Петро  в  освітленні  караїмського  джерела  //  Українські  землі  часів  короля  Данила  Галицького:  церква  і держава:  Статті й матеріали. - Львів, 2005. - С. 74-91.с.60

10. Караимы. Электронная еврейская энциклопедия

www.eleven.co.il › ... › Караимы и средневековые секты

 11. Ирена Ярошинска. Караимы – вековая особенность города Галича и Европы. //Караїми Галича: історія і культура. Матеріали міжнародної конференції. «Сполом», Національний заповідник «Давній Галич». Львів-Галич, 2002. C.102

 12. З.Зарахович. О караимах г.Галича.// Известия Таврического и Одеского караимского духовного правления. – Евпатория, 1917. - №4 – с.19-22

 13. Zarah Zarahowicz Listy z Halicza. // Myśl karaimska. – 1924. – № 1. – S. 28.

 14. Яніна Єшвович. Караїмська громада Галича в ХХст.//Караїми Галича: історія і культура. Матеріали міжнародної конференції. «Сполом», Національний заповідник «Давній Галич». Львів-Галич, 2002. С.5

 15. Zarah Zarahowicz Listy z Halicza. // Myśl karaimska. – 1924. – № 1. – S. 26-30.

 16.Zycie Karaimow w Polsce.//Mysl karaimska. T.I, 1926, z.III. – s.26

 17. Konferencja w Haliczu // Myśl karaimska. –1929. – T.2. – № 1. – S. 46.

 18. Historyczne dni w Haliczu // Myśl karaimska. – 1929. – № 2. – S. 42–44.

 19. Яніна Єшвович. Караїмська громада Галича в ХХст.//Караїми Галича: історія і культура. Матеріали міжнародної конференції. «Сполом», Національний заповідник «Давній Галич». Львів-Галич, 2002. С.5

 20. Памятна книга з кенаси(21 серпня 1926р.)

 21. Z zycia karaimow w Polsce.// Myśl karaimska. – 1935-1936. –z.II– S.118-119.

 22. Яніна Єшвович. Караїмська громада Галича в ХХст.//Караїми Галича: історія і культура. Матеріали міжнародної конференції.«Сполом», Національний заповідник «Давній Галич». Львів-Галич, 2002. С.7

 23. Статут Всеукраїнської асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар»

 24.  Підтвердження 25.07.200р. реєстрації Галицької територіальної караїмської  громади.

 25. Фундатори Музею караїмської історії та культури - Музейний простір

 prostir.museum/ua/post/34575


26.«Книга з каменю просто неба» / Музейний простір. Музеї України ...


prostir.museum/ua/post/29300


27. Про минуле караїмів і сучасну популяризацію їхньої історії ...


ifoonsku.ucoz.ua › 2012 › Вересень › 21


28. Польська делегація відвідала Музей караїмської історії та культури ...


prostir.museum/ua/post/35448


29. На землі галицьких караїмів відбулась презентація книги ...


galych.com.ua › Новини › Культура


30.Караїмські шляхи – історія зафіксована на фотоплівці – у Галичі


galych.com.ua › Новини › Культура

 31. Останній караїм Галича - Галицький Кореспондент

gk-press.if.ua › Газета › Культура

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Лютий 2017

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728     
Січень | Березень