Про хатнє кіно, про моду і родоводи говорили у Музеї Максима Рильського

Автор: Музей Максима Рильського | 08 грудня 2016 13:32 |

ПРО ХАТНЄ КІНО, ПРО МОДУ І РОДОВОДИ говорили 30 листопада у Голосіївському мануарі, в ході чергового засідання Клубу корінного киянина «Пошук свого коріння, як самоідентифікація».


 

 ШУКАЛИ, ШУКАЛИ І ЗНАЙШЛИ - РОДОВУ ВЕЖУ В ОСЕТІЇ!

Ірина Сергеєва – киянка в сьомому поколінні. Для того, щоб оформити генеалогічне древо свого роду, їй (разом із сестрами Юлією і Наталею) знадобилося склеїти кілька аркушів паперу – таке воно велике і розгалужене!

Ідея дослідити свій родовід виникла ще шість років тому. Пані Ірина звернулася до відомого києвознавця Михайла Кальницького за порадою, і він порекомендував їй кількох істориків-генеалогів. Як виявилося, послуги таких фахівців не з дешевих: перегляд метричних книг всього за один рік коштує 60 доларів. А потрібно було досліджувати архівні документи за багато десятиліть поспіль... Не маючи таких коштів, пані Ірина звернулася за допомогою до знайомого вчителя історії і не прогадала: той погодився і допомагати, і консультувати сестер Сергеєвих безкоштовно.

Пошуки в архівах потрібної інформації – досить складна справа, адже часто-густо давні документи несистематизовані і некаталогізовані. Для полегшення пошуків потрібно було знати точні адреси проживання своїх київських пращурів і навіть рід їхніх занять... Довелося досліджувати і каталоги рекрутів, яких забирали до війська, і київських ремісників (саме ними були прапрадіди сестер Сергеєвих), і навіть матеріали Першого всезагального перепису населення Російської імперії...

І нарешті зусилля наполегливих дослідниць-аматорів увінчалися успіхом: їм вдалося розшукати будинок, в якому ще в XIX столітті мешкали їхні пращури! Лише якимось дивом ця перекошена від часу дерев’яна одноповерхова споруда на Татарці дожила до наших днів. Ба більше, в будинку на Верхньоюрківській (за радянських часів цю вулицю перейменували на честь Отто Шмідта) і сьогодні мешкають люди...

Але й це ще не все. В пошуках свого родоводу сестрам Сергеєвим довелося чимало помандрувати, адже їхніми пращурами були представники різних національностей. І мандри ці виявилися недаремними: в Північній Осетії, в селі Гулі предки сестер мешкали ще в XVII столітті! До того ж хрещеним батьком одного з них - Касполота Арисханова - був князь Григорій Потьомкін. Збереглася навіть стародавня кам’яна вежа, зведена ще першозасновниками цього поважного і шляхетного осетинського роду...

Пошуки продовжуються і сьогодні. Так, нещодавно було знайдено публікацію в одному з радянських видань, присвячену подвигу їхнього прадіда, батальйонного комісара Василя Сергеєва, що загинув у Другу світову. Інший родич, Микола Болтівець, був членом Київського підпілля. В 1942-му році його розстріляли гестапівці.

Ірина Сергеєва продемонструвала присутнім зворушливі листи-трикутнички польової пошти, які її прабабця отримувала з фронту від свого чоловіка. Василя Сергеєва поховали на території Росії, в селі Піддубне Калінінської області. Чи міг Василь Іванович тоді подумати, що через багато років росіяни розв’яжуть підступну й криваву війну проти його рідної України? Яка гірка іронія долі: сьогодні одна із його правнучок, Юлія Сергеєва, працює медичним психологом у Київській міській спілці ветеранів АТО, допомагає в реабілітації українським воїнам, які зазнали поранень в боях з російськими окупантами...

 

УКРАЇНСЬКИЙ «КУТЮР» ПОВОЄННИХ РОКІВ

 

Досліджуючи своє коріння, Ірина Сергеєва прискіпливо роздивлялася пожовклі від часу сімейні фото і, як справжня жінка, не могла не звернути увагу на вбрання своїх предків. Так народилася ідея дослідити історію київської моди. В цій справі пані Ірина знайшла чудового спільника і однодумця: Наталію Лотру. Хобі стало роботою. Як результат – саме сьогодні на третьому поверсі нововідбудованого Київського ЦУМу відкрито виставку «Дослідження історії української моди». На десяти стендах продемонстровано всі етапи її розвитку, починаючи від повоєнних років («Розірване десятиліття 1940-1950») і закінчуючи перебудовними («Дифузія стилів 1980-1990»).

- Неоціненну послугу, - розповідає Наталія Лотра, - зробила нам мистецтвознавець Галина Кокоріна. Вона надала матеріали зі своєї неопублікованої книги про історію української моди. В 1944-му році, невдовзі після звільнення Києва, на вулиці Горького (сьогодні Антоновича), 26 було відкрито перший в столиці України будинок моделей. Звучить трохи пафосно, адже він розміщувався в трьох невеличких кімнатках. Там працювало всього десять дівчат-швачок. Після закінчення робочої зміни вони поспішали на Хрещатик – розчищати його від завалів. В зруйнованій війною республіці готувалися «запускати» легку промисловість, треба було одягнути українок у щось пристойніше і елегантніше, аніж грубі ватники і кирзачі.

До розмови долучається очільниця Київського музею М.Рильського Вікторія Колесник:

- Моя мама розповідала, що всі киянки знали тоді, де живуть майстрині-закрійниці. На Сінному, Володимирському та інших столичних ринках можна було придбати клаптики матерії (в повоєнні роки вона була у великому дефіциті), з яких шилися модні сукні і блузки. Хоч як би не було скрутно, а жінкам навіть у найважчі часи хотілося одягатися елегантно й зі смаком. На курси крою і шиття, що відкрилися при Київському будинку офіцерів, неможливо було записатися! Та й як інакше, адже доводилося навіть білизну шити власноруч!

Якою може бути розмова про моду без демонстрації моделей. От і цього разу відбувся імпровізований (і навіть ексклюзивний!) показ зразків чоловічого одягу, модного в 40-50-ті роки минулого століття. А якщо врахувати, що вбрання це належало видатному поету-неокласику Максимові Рильському, в садибі якого й відбувалося дійство, то важко описати емоції, які його супроводжували...

Особливу увагу привернула національна хорватська куртка з вишуканим гаптуванням й ініціалами М.Р., подарована Максиму Тадейовичу лідером Югославії Йосипом Броз Тіто восени 1945 року.

Принагідно зауважу, що Ірина Орешедченко, одна з учасниць засідання, ще дівчинкою неодноразово зустрічала Максима Рильського в районі сьогоднішньої Голосіївської площі. В 50-х роках, на місці розташування сучасного готелю «Мир», починалася вулиця Павлівська (продовжувалася в напрямку вулиці Деміївської; до наших днів не збереглася), де мешкала її бабуся. Гостюючи у неї, пані Ірина неодноразово зустрічала видатного українського поета, що мешкав неподалік...

 

НОСТАЛЬГІЙНА КІНО-КОДА

На завершення вечора Богдана Мурашова, лікар-ендокринолог  (а за сумісництвом адміністратор сторінки Клубу корінного киянина в соцмережах) продемонструвала присутнім чотирихвилинний любительський фільм, знятий її бабусею Наталією Ларіоновою, керівником фотогуртка при БК «Більшовик», на 8-мм плівку в далекому 1960-му році. Екзотичні тролейбуси на вулиці Б.Хмельницького (тоді Леніна), зграйки школярок в біленьких фартушках, свічки київських каштанів і романтичний юнак в береті і шароварах. Це Юрій Мурашов (1945 – 2005), в подальшому відомий український правозахисник, релігійний діяч і драгоман (володів арабською, французькою, англійською, суахілі та польською), а ще – батько пані Богдани.

А потім завсідники Клубу обговорювали почуте й побачене за традиційним трояндовим чаєм у затишній вітальні Голосіївського мануару...

 

ВІКТОР ЦІОН,

провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею М.Рильського

 Більше фотографій тут.

Теги

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Січень 2018

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Грудень | Лютий