Олександр Саєнко. Освячений талантом НаВЧИТЕЛЯ

Ім’я славетного архітектора, живописця, графіка, художника кіно, академіка, доктора мистецтвознавчих наук, професора Василя Кричевського (1873–1952), пошановане Урочистою академією «Випробування часом: сторіччя гончарного храму України» з нагоди століття будівлі «Кричевського-Лебіщака», нерозривно пов’язане з іменем його талановитого учня – народного художника України Олександра Саєнка (1899–1985).

Український мистець належить до славетної когорти інтелігенції, яка, починаючи з 1920-х років, формувала духовний фонд нації. Понад п’ятсот творів залишив майстер у скарбниці українського мистецтва. Свій неповторний дивовижний світ Олександр Саєнко творив, черпаючи натхнення з глибинних джерел народної культури та мистецтва.

Творчий шлях мистця розпочався в Миргородському художньо-промисловому інституті імені Миколи Гоголя та Українській академії мистецтв, де Олександр Саєнко вчився у Василя Кричевського – глибокого знавця українського народного мистецтва, віртуозного орнаменталіста, чудового педагога.

Навчаючись в Академії, у майстерні композиції професора Василя Кричевського, яка 1922 року отримала назву «Організація і облаштування внутрішнього помешкання будинку згідно з вимогами нового побуту», де за мету було обрано гармонійне сполучення всіх необхідних предметів певного помешкання в одне спільне ціле, Олександр Саєнко уподобав мистецтво оформлення інтер’єрів. Він опанував знання з внутрішнього оздоблення будівель, цікавився проблемою синтезу мистецтв, працював над проектами інтер’єрів. У своїй творчості мистець мислив категоріями монументального мистецтва, водночас намагався осмислити спадщину народної творчості з погляду професійної культури. При цьому випробовував різні техніки – темперне та олійне малярство, акварель, мозаїку соломою, кераміку, ткацтво, вибійку, меблярство.

Творчим окриленням для Олександра Саєнка був 1928 рік – після успішного захисту в Академії диплома «Проект оздоби сільради» Василь Кричевський запросив молодого мистця до оформлення Історичної секції Всеукраїнської академії наук. Виконуючи для її приміщень два панно – «Козак Мамай як поетичний символ пісенної творчості» та «Невільники», Олександр Саєнко виявив притаманне йому органічне відчуття ансамблю, комплексний підхід до розв’язання монументально-декоративних завдань. Уперше в архітектурі застосував оформлення інтер’єрів з використанням техніки мозаїчного набору соломою як різновиду монументального малярства.

Досягнувши визнання своїми монументальними творами, у 1970-х – на початку 1980-х років майстер повернувся до декоративних панно та декоративно-ужиткових предметів: килимів, глиняних тарелів, вибійок, меблів, інкрустованих соломою.

В експозиції виставки творів народного художника України Олександра Саєнка «Освячений талантом НаВЧИТЕЛЯ» в Опішному було представлено 21 раритет із приватної колекції заслуженого діяча мистецтв України Ніни Саєнко (Київ). Вони демонструють панораму стильових уподобань мистця, засвідчують невід’ємний компонент його творчої манери – співзвуччя графічних мотивів з одним із перших наставників – Василем Кричевським.

Килими у творчості мистця – неперевершені зразки оригінального композиційного мислення, яке успадкувала й донька – Ніна Саєнко та онука – Олена Майданець-Баргилевич. Твори вибійки слугують вираженням досконалого знання орнаментики, колористики та символіки. У графіці й акварелі Олександра Саєнка простежуються виразно авторські сюжети, що постали на основі переосмислення народних тем. Творчий доробок мистця доповнюють портрети Василя Кричевського та проекти оформлення інтер’єрів громадських будівель.

На окрему увагу заслуговують твори кераміки – тарелі, виготовлені відомим українським художником-керамістом Михайлом Денисенком за ескізами Олександра Саєнка. Вони дають можливість простежити продовжуваність традицій Василя Кричевського – стильову порідненість талановитого УЧНЯ й геніального НаВЧИТЕЛЯ.

Мистецький доробок Олександра Саєнка засвідчив: на тлі розмаїття української мистецької культури мистець зумів не лише зберегти свою неповторність та самобутність, а й особистими здобутками презентувати її в сучасному мистецтві України та Європи, заявивши про цілком самостійно означений напрямок у монументально-декоративному мистецтві.

Жанна Різниченко,

інформаційна служба

Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному