У Дніпровському історичному музеї експонується виставка «Німці на Дніпропетровщині»

У Дніпропетровському національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького в  межах тижнів Німеччини в Україні 2016 р. за підтримки  Генерального Консульства Федеративної Республіки Німеччина відбулось відкриття виставки «Німці на Дніпропетровщині» (історія українсько-німецьких зв’язків. Кін. ХVІІІ — поч. ХХ ст.) 

 Працюватиме виставка з 27 вересня до 27 жовтня.

Сучасний підхід до проблем міжетнічних відносин на теренах українських земель передбачає розмаїтість ракурсів дослідження. Особливий інтерес викликають етнічні німці, без участі яких неможливо уявити ані економічне зростання нашого краю, ані збагачення його культурної компоненти.

Вчені ґрунтовно дослідили питання появи на Півдні України німецьких колоністів (передумови, акліматизацію, акультурацію), їх інкорпорацію в багатонаціональний людський анклав мешканців нашого регіону. В останні часи з’являється все більше наукових праць про результати діяльності німців як повноправних та досвідчених користувачів місцевих природних багатств та видатних соціокультурних, політичних діячів.

Не можна обійти увагою й етнічних німців, та їх нащадків, які були запрошені центральним урядом на адміністративну та військову службу. Ще в козацькі часи старшина залучала німців як ремісників і управителів своїх маєтків. Саме вони розвивали виробництва поташу, їм гетьманський уряд доручав займатися укріпленням фортець. Серед німців були медики, зброярі, архітектори, вчителі. Під час гетьманування Івана Виговського й Петра Дорошенка в Україні служили навіть спеціально найняті німецькі військові підрозділи. Відомо, що генеральний осавул артилерії Івана Мазепи Фрідріх фон Кенігсек керував обороною Батурина проти Меншикова в 1708 р. За спогадами французького дипломата Жана Балюза, гетьман Мазепа мав двох лікарів німців.

Імпульс урбаністичному розвитку регіону надала імператриця Катерина ІІ, німкеня за походженням. Вона, разом з австрійським імператором Йосипом ІІ, 9 травня 1787 р. заклали камінь у фундамент Преображенського собору м. Катеринослава. З моменту заснування міста, сюди приїхала значна кількість німецьких фахівців, багато з яких назавжди вписали своє ім’я в міську історію: Карл Іванович Роде (перший губернський лікар); Бернард Гантке (підприємець, засновник майбутнього Нижньодніпровського трубопрокатного заводу); Брати Рейнгард (засновники Катеринославського університету та ботанічного саду); Фердинанд Гаген (міський архітектор Катеринослава з 1886 по 1893 рр.); Дітріх Тіссен (творець катеринославського модерну) та багато інших. У 1865 р. у місті було 22846 мешканців, з них приблизно 300 – німці; у 1897 р. загалом 112,8 тис. чоловік, у т.ч. 1438 німців.

Катеринославські дворяни німецького походження входили у громаду віруючих євангельсько-лютеранського віросповідання. Першим головою церковної ради лютеран у 1852 р. став губернський предводитель дворянства барон Франк. До побудови власного молитовного будинку свої богослужіння віруючи-лютерани проводили в залах класичної гімназії та Потьомкінського палацу, а їх релігійні потреби – хрещення, причастя, вінчання – задовольнялися приїжджими пасторами з колонії Юзефсталь.

Придбавши в 1861 р. в Катеринославській палаті державного майна за 775 руб. (нині пр. Д. Яворницького, 103). Ділянку землі в міському саду, яка виходила на проспект, громада лютеран на кошти отримані від пожертвувань, спорудила в 1866 р. За проектом інженер-майора Г. Вілке це був одноповерховий будинок з напівциркулярними, уздовженими вікнами лютеранської кірхи св. Катерини (мешканці називали її також німецькою). Класичні архітектурні форми кірхи в стилі ранньої готики відповідали основному догмату євангельсько-лютеранського віровчення, яке головну увагу звертало не на показне боголіпство і зовнішню обрядовість, а на духовний світ людини, на її внутрішню, особисту віру і спілкування з Богом. Начиння для здійснення причастя кірсі подарувала дружина відомого землевласника, володаря Асканії-Нової Фальц-Фейна. У жовтні 1993 р. відреставрована кірха (її сучасний вигляд нічим не відрізняється від первісного) відчинила свої двері для віруючих-лютеран міста и області.

З часу здобуття Україною незалежності, Німеччина бере активну участь у підтриманні нашої держави на шляху до європейських цінностей. Численні освітні програми, інвестиції у промисловість та сільське господарство, зараз, у трагічний час війни, в яку втягнуто Україну, уряд Німеччини виділяє десятки мільйонів євро на підтримку переселенців, а десятки поранених українських вояків вже пройшли курси реабілітації у клініках бундесверу.

Логічно, що й в аспекті матеріальної культури німецька традиція мала неабиякий вплив на побут мешканців Катеринославщини, як і Європи загалом. У фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького зберігається до 600 од. предметів німецького походження. Всі вони в більшій чи меншій мірі віддзеркалюють російсько-німецько-українські політичні та економічні відносини і етнокультурні зв’язки трьох народів протягом майже двох століть. Значне місце в збірці предметів німецького походження посідають нумізматичні матеріали. Це мідні, цинкові, залізні і алюмінієві монети королівств, герцогств і міст Німеччини періоду 1889 – 1916 рр. Цікавими і рідкісними є гривні, виготовлені на замовлення Української держави у 1918 р. У складі зібрання предмети холодної та вогнепальної німецької зброї; мисливські кинджали, рушниці, багнети зразка 1898 – 1905 рр., пістолети, кортики, шаблі, деякі зразки зброї фірми «Zоlіngen». Музей зберігає до 40 одиниць німецької порцеляни та посуди зі скла XVIII — XX ст. Вази, тарілки, кухлі найвідоміших німецьких марок, зокрема Мейсен – законодавця моди у світі порцеляни. У зібранні наявні годинники кишенькові, настінні, настільні і камінні періоду XIX – XX ст., а також фотоапарати та телефони XX ст.

Лише дещицю колекції представлено на нашій виставці, але навіть у цій невеликій кількості експонатів відбилися багатогранність, безперервність та продуктивність українсько–німецьких зв’язків.