Для чого/кого потрібні конкурси?

Автор: Леся Гасиджак | 16 вересня 2016 14:35 |

14 вересня 2016 року у Львівській обласній раді відбулось друге засідання комісії з конкурсного добору директора Історико-краєзнавчого музею "Бойківщина", що в м. Самбір Львівської області. Музею, що має сумну і славну історію, адже заснований у 1927 році при Товаристві "Бойківщина" етнографами, педагогами та громадськими діячами, з окупацією Галичини радянською владою він був ліквідований і відновлений лише в 1990-ті роки. У всі часи його основним завданням було презентувати культуру і побут етнографічної групи українського народу - "бойків".

Відповідно до Закону України "Про культуру" конкурсна комісія була сформована органом управління - Львівською обласною радою - у складі 9 чоловік, до якої увійшли Михайло Ільницький (депутат Львівської обласної ради), Христина Береговська (директор Департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОДА), Мирослава Бабінська (депутат Львівської обласної ради), Роман Яців (проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв), Дмитро Сапіга (директор видавництва "Каменяр"), Олександр Жарівський (керівник Асоціації філателістів Львівщини), Лідія Горницька (керівник архітектурної майстерні інституту “Укрзахідпроектреставрація”), Зоя Богдан (майстер витинанки) та Тетяна Пригодська (офтальмолог).

На посаду директора музею претендували 2 кандидатки: Данчин Роксоляна Степанівна і Бублик Людмила Ярославівна.

Роксоляна Данчин (1945 р.н.) – за освітою вчитель української мови і літератури (вищу освіту здобула в 49 років). Якийсь час працювала робітницею на Львівській фабриці верхнього трикотажу, вчителем української мови і літератури, та практично з моменту відкриття музею «Бойківщина» в незалежній Україні стала його директором і обіймає цю посаду вже кілька десятків років. Роксоляна Данчин має багато подяк від різних організацій, але 9 вересня 2016 року Президія Старосамбірської районної ради VII скликання у відкритому зверненні закликала конкурсу комісію «не розглядати кандидатуру Роксоляни Данчин в конкурсі на заміщення посади музею «Бойківщина в Самборі», оскільки «музей, за часів директорування в ньому Роксоляни Данчин став місцем, де поширювали компрометуючу інформацію на адресу бойків, приписуючи нашій спільноті риси, які би свідчили про меншовартість».

Друга кандидатка - Людмила Бублик (1971 р.н.) - доктор філософії Українського Вільного Університету в Мюнхені (наукова робота на тему "Збереження національної самосвідомості українців у Німеччині та Польщі, 1990-2010), має дві вищі освіти, здобуті в Україні, у Львівському національному університеті імені І. Франка, на філологічному факультеті та факультеті післядипломної освіти. Окрім української, вільно володіє 4 іноземними мовами. Працювала вчителем, викладачем англійської та французької мов, Другим Секретарем та в.о. Прес-секретаря Посольства України в Республіці Польща (відбиралась на основі конкурсу). Під час роботи в Посольстві у Варшаві, була ініціатором та організатором першої української недільної школи у Варшаві, ініціювала та провела велику кількість польсько-українських культурних заходів. У 2015-му році Людмила Бублик допомогла музею «Бойківщина» здобути унікальну колекцію зі 107 оригінальних творів української мисткині Емми Андієвської, що проживає в Німеччині, була куратором першої виставки цієї колекції. У 2013-2016 рр. вона опікувалася музейним комплексом «Рідна хата» Патріарха Йосипа Сліпого у його рідному селі Заздрість, була організатором багатьох міжнародних конференцій та культурних заходів як в Україні, так і за її межами – метою яких була популяризація української культури.

Друге засідання конкурсної комісії, на якому мав бути обраний переможець, мало відбутись 12 вересня. Але не відбулось. Телефоном в Управлінні майном спільної власності мені пояснили, що причиною стала відсутність кворуму, бо з 9 членів комісії були присутні тільки 5. Хоча учасниця конкурсу п. Людмила Бублик каже, що насправді було 6 членів комісії… (Ми направили офіційний запит, будемо чекати роз’яснення… Бо якщо членів було 6, засідання не мали права переносити, це порушення Закону, і ще важливо – чому саме це відбулось.) Відповідно, засідання було перенесено на 14 вересня 2016 року і тут уже були присутні 6 членів конкурсної комісії, 5 з яких, тобто більшість з присутніх, віддали свої голоси за кандидатуру Роксоляни Данчин.

Трохи згодом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради обіцяє оприлюднити відеозапис засідання, щоб кожен з нас зміг самостійно зробити висновки про перебіг засідання та те, наскільки об’єктивними були члени комісії і чи вони оцінювали програми розвитку музею кандидаток, чи самі особистості. А на 27 вересня 2016 року запланована сесія обласної ради, яка має розглянути і затвердити/не затвердити рекомендовану комісією кандидатуру Роксоляни Данчин.

Я ж хочу тут процитувати пані Людмилу Бублик, яка конкурс програла, але в своєму емоційному дописі насправді дала мудру відповідь на те питання «Для чого/кого потрібні конкурси?», яке цікавить кожного: хто стоїть осторонь, кому не байдуже, і хто вигукує його в розпачі (як я), коли перелік порушень і констатація відсутності моралі сягають якоїсь внутрішньої межі.

Прошу вас, обов’язково прочитайте звернення нижче:

Людмила Бублик: "Я подала документи і взяла участь у цьому конкурсі, пройшла його від початку до кінця. Так, я не перемогла; так, усе залишилося на своїх місцях. Але вже ніщо не буде таким, як було дотепер. Ні в моєму житті, ні навіть у житті музею «Бойківщина». Я тепер маю черговий досвід участи у цій великій грі, брудній грі під назвою «конкурс на заміщення посади…». Цей конкурс кардинально відрізнявся від конкурсу в Міністерстві закордонних справ, у якому я виграла, хоча й приїхала «без плечей» з периферійного і… любленого в столиці Львова.

Головна думка, яку я прагну передати цим дописом: Кожен, хто чує в собі силу; кожен, хто хоче щось змінити в нашому житті; кожен, хто має команду однодумців, яким не байдужа доля того чи іншого закладу культури, освіти, науки, тієї чи іншої ділянки громадського життя; БЕРІТЬ УЧАСТЬ у конкурсах, подавайтеся і беріть участь!

ПОПРИ ВСЕ!

Попри те, що комісія сформована без вас і налаштована проти вас.
Попри те, що за присутности шести членів комісії, її засідання переноситься на інший термін, бо нема того, кого треба, а сьогодні засідання відбувається за участи шести членів.

Попри те, що члени комісії – депутати обласної ради (один з них бойко!) просто бойкотують засідання комісії, не приходять на них – їх це не цікавить, бо це всього лиш якийсь музей, посада ой, яка неприбуткова і проблемна.

Попри те, що долю закладу культури (не вас як фахівця) вирішують заслужений філателіст України і медичний працівник, що на кожному кроці підкреслювала: «Я не зацікавлена особа!»

Попри те, що комісія майже в повному складі прийшла на цей конкурс не вибирати, а призначати.

Попри те, що ваші чесноти, описані у резюме, характеристиках і рекомендаціях, у кращому випадку просто не читаються членами комісії, а в гіршому будуть обернені проти вас. Як? А ось так, наприклад: якщо ви п’ять років працювали в Посольстві України у Варшаві, заснували першу в історії українську школу в польській столиці, організовували протягом тих років міжнародні культурні заходи для промування України…, то вас член комісії може запитати, «ставлеником якої польської організації ви є». І багато такого іншого.

Одним словом, пройти це болото в білих рукавичках не вдасться.

І попри все: БЕРІТЬ УЧАСТЬ! у конкурсах, подавайтеся на них. Навіть лише для того (і аж для того!), щоб ті, хто пригрівся на посадах, зрозуміли, що зміна прийде. Не сьогодні, то завтра. Життя таке: Кобільник з однодумцями заснував у 1927 році товариство і музей «Бойківщина» не для того, щоб забрати його з собою на той світ, а для того, щоб збагатити, розвинути і передати наступним поколінням, котрі так само будуть вболівати за справу, жити і перейматися нею для того, щоб знову передати нащадкам, навчити їх, якого ми роду-племени, навчити гордитися своїм походженням і при цьому поважати кожну інакшість. Зрештою, так само, як була передана в інші дбайливі руки українська школа у Варшаві…

БЕРІТЬ УЧАСТЬ у конкурсах, не сидіть і не чекайте, що хтось прийде і вигребе конюшні за вас, а ви потім будете сидіти в чистому домі у вишиванці і кричати: «Слава Україні!» Діти з нас спитають: де ми були, коли…».

Фото - зі сторінки Музею "Бойківщина", Людмили Бублик та Валентини Єфімової.

Схожі публікації

Коментарі (10)

Андрій | 16 вересня 2016 15:35:13

Бачив я це шоу. Вони не вибирали, а прийшли, щоб поставити "свою кандидатуру". Особливим акордом було звернення однієї з найголосніших членів комісії, коли вже після голосування вона підійшла до Людмили і сказала так якби довірливо, що пані Роксолана дуже стара і не знає сучасних технологій, а Людмила має стільки ідей, а тому мала би допомагати Роксолані. А всі інші члени комісії кивали сивими головами. Одна пані не чула, все перепитувала, а потім виявилося, що ще й не бачить, а от прийшла підтримати подругу мабуть своєї пізньої старості. Люди добрі, повернулися брєжнєвські часи, коли начальство поки скаже речення, то в кінці забуде, що на початку хотіло сказати.

Відповісти

Звір Гуляє | 16 вересня 2016 18:03:34

Можливо я не уважно стежу за конкурсами, але, здається мені, що ще не було жодного конкурсу, який відповідав би визначенню слова «конкурс» (неупереджений вибір найкращого з кількох претендентів, або змагання за звання найкращого). В більшості випадків – якась імітація, або відвертий цирк, але незмінне одне – результат, вибрані директори, переважно, найгірший, найдрімучіший і най безвідповідальніший вибір, який лише можна було уявити (з позиції інтересів суспільства). Розробники відповідного законодавства і ті, що його впровадили, окремо один від одного, ніби цілком притомні і щирі у своєму бажанні щось змінити у музейній галузі, але впровадження і застосування цих конкурсів – нікчемне, ба навіть шкідливе. Чому ж все так сумно? Думаю, що є багато причин, зокрема, відсутність інфраструктури і відповідного нагляду за проведенням конкурсів, неоднозначність вимог, неувага до певних ключових речей (програм кандидатів), ну і звичайно надзвичайно низька «якість», як делегатів до комісій, так і самих кандидатів на посаду директорів (з можливо дуже незначними винятками), а саме головне - відсутність цілісного розуміння «що ми робимо і для чого ми це робимо». Це звичайно далеко не повний перелік причин, думаю, що учасники (з усіх боків) та кандидати могли б його продовжити, але… Враховуючи такий прикрий досвід - «сунув руку у вогонь, а там пече», ми, як най-здібніші із ссавців, мали б якось врахувати недоліки існуючого процесу. Але де там – «нам сказали копати звідси і до обіду, ось ми і копаємо». Чи може я щось пропустив, може було якесь обговорення, пропозицій щодо зміни правил цих нещасливих конкурсів, може йшлося про тимчасове призупинення проведення конкурсів за такими недосконалими правилами ітд.? Але ні, не було (принаймні я не чув), а натомість чути тихенький свист – це граблі, чергові граблі, вони вже свистять назустріч нашому лобу. Чуючи про черговий конкурс ми прикро морщимось і відвертаємось в сторону, бо вже знаємо, що зараз трісне по лобі. Як най-здібніші із ссавців ми могли б взяти таймаут на роздуми замість самовідданого набивання гуль, я вже мовчу, про те, чому б нам не подумати собі на дозвіллі про те, для чого все це, для чого конкурси, для чого музеї, для кого це все? Можливо, такі конкурси, або навіть самі досконалі конкурси, суттєво не змінять ситуацію у наших музеях, може окрім конкурсів варто задуматися над іншими компонентами системи, наприклад, над нормативною базою (від Інструкцій щодо обліку до трудового законодавства), над «якістю матеріалу» - над кваліфікацією музейників, над нашими «музейними стандартами» - «правилами хорошого тону» для музейників, над знанням і дотриманням елементарних речей (кодексу етики ІСОМ)… Бо мені чомусь здається що враховуючи жалюгідний стан більшості наших музеїв, ну не може такого бути, що там працюють і ними керують супер-профі - бо чому тоді вони так тримаються за посади, чому українських музейників не переманюють працювати закордон, чому музеї, якими керують «музейники із тридцятирічним стажем» такі відсталі і нецікаві, чому…? Натомість тихо, лише чути тихенький свист…

Відповісти

Василь Рожко | 17 вересня 2016 09:01:19

Напевно закон про конкурси не є досконалим, як і не є панацеєю. Проте вдосконалити його можна лише в процесі застосування. Але для змін самого закону недостатньо. Мають бути нові лідери, енергійні, фахові, що братимуть на себе відповідальність, ітимуть на конкурс і змінюватимуть. Сподіваюся, Львівська обласна рада, що, певно, першою в Україні провела конкурс за новою процедурою, детальніше розгляне ситуацію з музеєм «Бойківщина» і прийме належне, гідне рішення.

Відповісти

супер-профі | 17 вересня 2016 16:31:53

Вихід є - потрібно надати директорам музеїв статус державних службовців і проблема відпаде сама собою. Недосконалий закон -правда, конкурс "..в більшості випадків – якась імітація, або відвертий цирк.." - щира правда. Вся писанина, тобто "тихесенький свист" - не що інше як просто переливання з пустого в порожнє. Ви проти старих кадрів, тоді що ж подивимося через рік та проаналізуємо результати роботи нових (кадрів) директорів, що прийшли на зміну "відсталим та нецікавим "музейникам з тридцятирічним стажем".

Відповісти

Дмитро | 18 вересня 2016 22:44:34

Супер-профі, так а не прийшли нові кадри в результаті конкурсів "до влади" в музеях. Майже всюди лишилися ті ж самі, старі работніки культури...

Відповісти

Вілена Кіт | 20 вересня 2016 16:23:43

Шкода. Виглядає на те, що систему ми залишимо ту саму своїм дітям, що й нам наші батьки вельмишановні залишили - совкову, інертну, корупційну, де комісія поплічників обирає одного зі сого мєждусобойчика. Шкода. Надзвичайно шкода Музей, надзвичайно шкода ентузіазм, досвід, ідеї Людмили Бублик, що стікають як Ісус кров'ю своєю енергією - вона не вічна. А найбільше шкода наших дітей. Тих, що зараз на східному кордоні гниють та гинуть в бліндажах, та й тих, що тільки за партами сидять. Оскільки, наслідують вони від таких "засідачів" лише безсилля та ідеї розглядати цінність лише своєї шкури, а не цінність національної ідеї. Що ще сказати, може ганьба? Ганьба говорять вам тисячи молодих людей покидаючих навсе Україну у пошуках місць, де новаторські можливості вітаються, де їх чекає реалізація та прогрес, а не регрес, дух нафталіну та застою. Аля Брєжнєв, во істину воскрес.

Відповісти

навуходоносор | 21 вересня 2016 14:48:33

Згоден з Вами. Але серед молодих претендентів на папаху брежнєвців не менше і фальшують та маніпулюють вони теж дуже вміло

Відповісти

Христина | 21 вересня 2016 23:38:58

а може доцільніше взагалі відмовитись від конкурсів. Ця зміна в законі не те що недосконала, вона неадекватна. Комісію складають ліві люди, котрі уявлення не мають що вони в тій комісії роблять. Перш за все, членами комісії мали б бути активні представники музейної галузі, а саме голосування - обгрунтування вибору того чи іншого кандидата. Тільки у дискусії, переконаннях, з відповідальністю за подальший контроль реалізації запропонованих програм кандидатів, можна робити вибір на того чи іншого кандидата. Те що є - огидний фарс

Відповісти

Надія Ворончак 3,10 2016 | 03 жовтня 2016 23:04:53

Роксоляна Данчин , як директор і організатор надзвичайно прекрасна працьовита людина,Я з чоловіком Ворончак В І -голова Буковинського осередку майстрів народного мистецтва, були учасниками виставки своїх робіт різьба по дереву, бондарству, дитяча іграшка,Енергії в цієї пані ще багато і дуже любить свою роботу,Молодим добре ще брати приклад,поки є такі патріоти нашої національної спадщини,Дякуємо Вам пані Роксоляна,

Відповісти

Надія Ворончак 3,10 2016 | 03 жовтня 2016 23:04:53

Відповісти