Графічні метаморфози Володимира Кир’янова

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 15 серпня 2016 09:44 |

Народження, дитинство, юність, перше кохання… Постійний рух природного колеса життя веде нас по дорозі дивовижних перетворень. Ми крокуємо по цьому шляху не замислюючись, сприймаючи його як даність, посилюючи з кожним століттям швидкісний біг за  бажанням щастя, кожної миті перетинаючи межі особистих територій чиїхось психічних ілюзій. Життя як один великий рекламний ролик. Сніданок, газета, телевізор. Поспіхом одягаю костюм, чіпляю перед дзеркалом захисну усмішку і ось я готовий поринути у вир суспільства. В тролейбусі, на роботі, в крамниці, в кожному новому місці я інший, не той, що був щойно. Одне обличчя, але різний настрій, різна емоція – різні маски. Мої маски, ваші маски – як не втратити себе в цьому хаотичному порядку Броунівського руху, залишитися особистістю в потоці потужного міжчасового колайдера ХХІ століття?


Відповіді на ці питання шукає у своїх творах оригінальний художник-графік Володимир Кир’янов, персональна виставка якого відкрилася в художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна в рамках музейного проекту «Лауреати обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна». В експозиції представлено понад 50 творів майстра, що охоплюють період від 1970-х рр. до сучасності. Традиційно до відкриття виставки видано каталог трьома мовами.

Володимир Кир’янов народився 15 березня 1951 року в м. Кіровограді, нині Кропивницький. Член Національної Спілки художників України (1992), лауреат обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «новітні спрямування» (2010). Учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних художніх виставок: «Художник і книга» (Київ, 1983), міжнародні бієнале «Імпреза – 89», «Імпреза –91» (Івано-Франківськ),  триєнале графіки Балтійських держав (Калінінград, 1995), Виставка українських митців в Російській Федерації до 10-ї річниці Незалежності України (Москва, 2002).  Протягом багатьох років співпрацював з видавництвами України, Росії, Молдови. Є автором ілюстрацій до книг: В.Жилінскайте «Парадокси» (Кишинів, 1983), «Згадки з бабусиної грядки» (Київ: Веселка, 1985), «Оранжевое солнце» (Київ: Веселка, 1989), В.Сомов «По-латыни между прочим. Словарь латинских выражений» (Москва, 1992); поетичної збірки О.Мандельштама «Избранное» (Днепропетровск, 1990); творів письменників Кіровоградщини – О.Жовни «Вдовушка» (1996), Г.Гусейнова «Станційні пасторалі. Сповідь дитинства» (1997), В.Гончаренка «Парад химер» (2000), В.Шила «Практика: 1962-1991» (1991) та «Лезо голки» (1999). Його твори зберігаються у фондах Кіровоградського обласного  художнього музею, Художньо меморіального-музею О.О.Осмьоркіна, Івано-Франківського обласного художнього музею, Дирекціях виставок НСХУ та Міністерства культури України, численних приватних колекціях в Україні та за кордоном.

В.Кир’янов відноситься до того покоління, яке формувалося в період, так би мовити, радянського культурно-мистецького порубіжжя, особливого стану ідеологічної невагомості і розквіту офіційного байкарства про щасливе сучасне, коли суспільна думка вже почала звикати до можливості свободи вибору, а владна компартійна рука на противагу все міцніше стискала кулак з остраху втратити звичний стан життя. А як відомо, коли посилюється терор з’являються нові Езопи. Діти гуртожитків і «лєнкомнат» жадібно ловили  звуки дзвінкого відлуння творчості «шестидесятників», захоплювалися літературою епохи Відродження, памфлетним сміхом «Похвали дурості», дивними колізіями «Декамерона», живописом Ієроніма Босха і Пітера Брейгеля, фантастикою братів Стругацьких та філософською поетикою фільмів С.Параджанова, І.Миколайчука, А.Тарковського. В розмовах і посиденьках кухонних зібрань та квартирних виставок народжувалася нова інтелектуальна еліта неофіційного мистецтва і неофіційного життя, форми, яку можна було заборонити, але не можна було викорінити, своєрідне реальне задзеркалля  ніколи неописане Льюїсом Керролом, в якому кожен із жителів шукав свою, особисту схованку.

Як істинний митець андеграунду в молоді роки у пошуках життєвого шляху В.Кир’янов перепробував різні навчальні заклади, навіть медичні, а коли усвідомив себе художником, завдячуючи таланту і наполегливості, вcтупив до художнього факультету Ленінградського інституту театру, музики і кінематографії (нині Російський державний інститут сценічних мистецтв) у 1973–1976 рр. Та все ж і тут йому не вистачало чогось мистецького. Він не любив регламентованості і бажав свободи. Якийсь час працював на заводі, в художньому комбінаті, а то і взагалі ніде не працював, суспільна думка не хотіла бачити в ньому художника. Натомість вона хотіла простої краси ромашок, стінгазет, лозунгів і номерів на сівалках, а він пропонував ділитися думками, він і зараз вперто це робить, а суспільство й досі хоче чогось доступного та невибагливого.

В творчості В.Кир’янова можна віднайти різні варіації ідей минулого, це й спроби переосмислення сучасності через символіку сюрреалізму та романтизму, і відголоски графічної мови середньовіччя та ренесансу та в той же час він залишається самим собою. Досить сильним, особливо в творах 1990-х рр., є вплив на мистецькі пошуки художника української барокової філософії. Як і у художників середньовіччя, в його творах важливу роль відіграють символи, що мають як особистісні, так і глибинні, загально зрозумілі ознаки. Мушлі – це час, дракони – непереборна сила природи, птахи у В.Кир’янова переважно вісники долі, колодязі нагадують проходи до темного і світлого невідомого, драбини, сходи, лабіринти визначають ті чи інші відрізки часу, жінку в своїх композиціях художник наявно наділяє якостями Душі - вона спить, літає, ловить, милується, падає і підноситься. Одним з головних образів, не завжди помітних з першого погляду, є зображення мандрівників. Зазвичай їх декілька і вони виконують роль спостерігача, якби символізуючи Вічність, я б навіть назвав їх тінями Бога. Поряд з ними можна поставити фігури без обличчя - Чорні каптури,  чию присутність можливо трактувати як натяк на потаємні пристрасті. Ще вагомий знак – метелики, скоріш за все, це бажання, що можуть бути задоволеними чи навпаки нездійсненними, мерехтливими, як прозорі крильця.

Взагалі творіння цього віртуозного майстра рисунка пером заворожують таїною непізнанного і нагадують дивовижну гру. Спочатку, споглядаючи його твори, ти неначе занурюєшся у власну літературну пам’ять. Перед тобою нескінченним потоком проходять знайомі образи героїв «Короля Ліра» і «Тіля Уленшпігеля», казок В.Гауфа та роздумів Г.Сковороди, інтелектуального потоку від Сократа до Л.Костенко. І коли ти вже думаєш, що вхопив нитку Аріадни і ось-ось вигукнеш сакраментально-трафаретне «ЕВРІКА!», вся ця дивовиж, що крутиться на папері безкінечною, тонкою лінією чорної туші, на твоїх очах перетворюється в лабіринт ірреальних вимірів, залишаючи лише одну конкретну точку відліку – творця Володимира Кир’янова. Він робить тебе свідком процесу матеріалізації   власної думки, а ти блукаєш закутками пропонованих ним фантасмагорій, то тут, то там з подивом зустрічаючи в обличчях героїв відблиски знайомих рис його яскравої особистості. Ось він п’є чай у товаристві старосвітських поміщиків М.Гоголя, а ось, накинувши римську тогу, здивовано дивиться на фігуру, яку сам же і придумав, задаючись питанням із книги «По-латині проміж іншим» - «Що це таке?», або неначе Чеширський Кіт виявляє свій образ в «Портреті з кішкою».

Мою увагу привертає «Автопортрет». Художник у ковпаку блазня. Автор каже, що він йому не подобається, а як на мене, то є в цьому образі момент сакраментального. За великим рахунком, саме так і хоче бачити митця публіка. Суспільству потрібен юродивий, якому можна прощати або списувати на нього свої огріхи, якого можна жорстоко карати, бо не жаль, він же не виробляє сталі і валового продукту, а душа - річ якась ефемерна, терезів для неї поки, що немає… Але і художник?.. Чи не воліє він сприймати себе лялькарем, провідником, утаємниченим володарем світу?

«Лечу, світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї пісеньку співає», – починає поему «Сон» Тарас Шевченко. У Володимира  Кир’янова свій сон, назва йому - «Коловорот». Степ, хутір, летить душа козацька у небі розірвана, розтроєна, тіло хоче затишку, серце любові, одна думка на схід інша на захід… Несеться клубок протиріч, сягаючий глибин історичного коріння старого, древнього дуба, що сплелося «гордієвим вузлом». І немає кому вузла того розрубати, то й тягне він душу українську у коловорот буденної незрячості, світ туманної невідомості. І ось ми тицяємо в навколишній простір посохом надій, волочачи за собою важкий шлейф минулого. Все той же Великий Тарас писав у своєму посланні «І мертвим і живим…»: «Тяжкі діла! Якби їх забути, я оддав би веселого віку половину» та мусиш того важкого дуба тягнути, хоч би до стежечки.

Начебто знайшли дорогу. З минулим визначилися – шаровари на місці, капелюх з пером хвацький, чоботи у зморшку, модні. Тепер тільки б не впасти, тільки б пройти прірву колоніальної пам’яті і ось вона, «священна корова»  Європи, тільки б не впасти… Так художник В.Кир’янов мовою графічного слова говорить з нами про життя, сучасне і минуле.

Коли б мене запитали, наскільки широкою є палітра його тем, я б не знав, що відповісти, мабуть, тема його творів одна – людська особистість, її право на свободу, її мука від вибору цієї свободи, бажання виявити волю і страх бути вільною. Тому і образи його творів, при всій розмаїтості фантастичних варіацій, чіткі і ясні – це люди. До речі, в його композиціях, як і в суспільстві, вони мають своєрідну ієрархію: Люди – дослідники, це - науковці, художники - їх вирізняють темні окуляри, адже живуть вони у власному, закритому світі особистих ілюзій; Люди-гегемони – великі, сильні, впевнені у собі, з постійною усмішкою на устах, вони з легкістю висмикують дерева з землі, граються гирями або тицяють один одному дулі. Особливе місце у творах В.Кир’янова займають Маленькі люди, такі собі споживачі життя, що читають газети, дивляться телевізію, сидять на дачі, але саме вони і стають першими жертвами долі. Є також Людо-звірі і Людо-птахи, але всі вони особистості, які не розповідають, а пропонують рішення, не роздумують, а діють. Вони - факт, що кличе вас до роздуму. Їхні зображення можна розглядати, але не споживати, ними не можна насолоджуватися, скоріше вони змушують вас ховати очі і вдивлятися в себе, бо все це янгольство і вся ця чортівня є дзеркалом нашого внутрішнього світу. Тут мистецтво за межами поверховості, культура, яку ми втрачаємо. О.Ольжич, Є.Маланюк, Г.Нарбут, М.Жук, М.Черешньовський, О.Кульчицька, С.Гординський…  Мистецтво з філософією, яке більшість нині воліє не знати, якого ми боїмося, бо прийнявши його, будемо змушені визнати, що вся наша естетика і моралізація радянського гатунку, яку ми й досі плекаємо та модернізуємо, летить шкереберть.

В.Кир’янов з тих небагатьох митців, що мають силу і талант демонструвати нам наші нещастя. Не прямо, не в лоба, а так, неначе провокуючи, навіть жаліючи наше самолюбство. Хоча іноді і він зривається на надривний крик, як у «Ветерані» чи композиції «Літо», але частіше - це усмішка, сповнена лукавих хитрощів.

Нагальна сучасність постає перед нами в композиціях 2016 року - «Диктатор», де мовчазний чолов’яга понурого вигляду, опираючись на колоду з символами серпа і молота, стоїть на тлі стіни загратованих вікон з піднятою рукою, стабільно голосуючи «За!», неначе пропонуючи нам «принади» модернізованого комуністичного суспільства, та «Песики», в якій двох людиноподібних песиків тримає на повідках серед античних руїн, що так нагадують кримський краєвид, сірий чоловік, дивлячись на якого мимоволі згадується популярна речівка: «Ла… Ла… Ла…»

Взагалі-то, гострий, іронічний погляд на світ - характерна риса В.Кир’янова. Не знаю, скільки в ній таланту, яким наділив його Бог, а скільки досвіду, здобутого роками, але докладаючи цю рису до власних творів, він діє, як кулінар, що кладе особливі спеції у страву, виділяючи її серед інших. І ще, як художника, мене завжди вражала в його творах змістовність білого паперу. Це - не тло і не умовний простір, скоріше його біле нагадує згущений час, із якого і виникають образи. Як у О.Архипенка - порожнеча відсутня, бо вона також об’єм.

Дивовижним явищем у творчості В.Кир’янова є, на мій погляд, і філософія абсурду, яку художник пропонує не як протест, а як природній кінцевий результат матеріалізму. Світ, в якому все навпаки. Реальність постає перевертнем в багатьох відображеннях. Яким смішним і безглуздим видається осліплений власним розумом вчений, що пробує циркулем виміряти невідому йому істоту. Його наукові засоби примітивні і неварті ваги, порівняно з фантазією природи, адже один її поштовх може перетворити всю «наукову велич», продуковану людською зарозумілістю, на порох. Художник неначе стверджує – ми знаємо лише те, що знаємо, а грандіозне невідоме залишається невидимим. Ось воно виповзає із вікна, непомічене нами, зайнятими втіленням власних думок, пристрастей і бажань, які час від часу перетворюють наш світ на будинок «самашедшого». Ми можемо існувати в ньому блазнями і наполеонами, президентами і рабами, а можемо зупинитися і усвідомити себе, поглянувши на світ стороннім поглядом, а вільне місце, поза межами буденного кола, завжди знайдеться.

Андрій Надєждін,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький (Кіровоград)

 
Художник-графік Володимир Кир’янов
під час відкриття персональної виставки

 

 
Автограф художника на каталозі
«Графічні метаморфози Володимира Кир’янова»
 
Каталог «Графічні метаморфози
Володимира Кир’янова»
 
Кир’янов В.В.
Автопортрет
2009
Папір, туш, перо
52х36
 
Кир’янов В.В.
Коловорот
2004
Папір, туш, перо
51х32,5
 
Кир’янов В.В.
До Європи
2009
Папір, туш, перо
57х40
 
Кир’янов В.В.
Висмикувачі дерев
2010
Папір, туш, перо
35,5х23,5
 
Кир’янов В.В.
Диктатор
2016
Папір, кулькова ручка
29,5х21,5
 
Кир’янов В.В.
Песики
2016
Папір, кулькова ручка
29,5х21,5
 
Кир’янов В.В.
Вимірювач часу
1996
Папір, туш, перо
51,5х39
 
Кир’янов В.В.
З вікна
2000
Папір, туш, перо
28,5х40

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень