КОМУ ЩО, А КУРЦІ ПРОСО...

Автор: Леся Гасиджак | 25 липня 2016 11:20 |



Україною триває конкурсна епопея, а я минулого тижня мала можливість неемоційно прослухати презентації програм розвитку та співбесіди з окремими кандидатами на директорські посади, що породило кілька нових думок до попередніх висновків.

Отже,

Сьоме. У нашому професійному середовищі, особливо серед Корифеїв Музейної Справи, нема чіткого розуміння різниці між звітом за роботу в музеї і планом його розвитку на найближчі роки. Відтак, люди які очолювали музей 10-20-30 років, можуть говорити про зроблене як на сповіді годинами, додаючи «і плануємо це продовжити», персонально звітуючись плодами роботи всього колективу. І жоден член жодної комісії призупинити цей процес не може – бо до корифеїв у нас лише повага і захоплення. Тому мені бачиться важливими у перспективі розробити якусь типову форму для плану розвитку музею чи щось подібне, щоб можна було задавати кандидату питання чітко за пунктами, убезпечуючи себе від необхідності слухати звіт, з яким можна ознайомитись у письмовому вигляді.  


Восьме
. «…приходить з вулиці людина і хоче стати директором музею. Ну ви уявляєте, що це таке робиться?», - підтвердив мої переконання про те, що перемогти в конкурсі, не будучи членом трудового колективу нереально, ще один «суддя». Хоча навіть якщо комісія не така старосвітська за настроєм, це все одно нереально. Бо діючий директор, об’єктивно, справді майже завжди виглядає переконливіше. Бо він знає об`єкт, за який йде змагання. Це добре як для директора будь-якої установи, але це вибиває ґрунт у людини «з вулиці», яка може мати кращі задатки і бути набагато більш успішнішим керівником, через місяць, але сьогодні не володіє жодними, навіть найпростішими, даними. Бо оприлюднювана згідно закону інформація про діяльність установи кожного разу у кожного різного органу управління має різну якість, а фінансовий звіт, часом, є незрозумілим навіть для аудитора з досвідом. Тому, очевидно, в майбутньому є сенс запроваджувати в межах конкурсу окрему обов’язкову процедуру надання кандидатам, що пройшли перший тур, можливості ознайомитись з внутрішньою документацією установи, поспілкуватися з відділом кадрів, бухгалтером, керівниками відділів чи й навіть всім колективом. Тобто чітко прописати, що «допущений до другого туру кандидат має право, а директор установи зобовязаний»… Так, це не стане панацеєю, але дасть хоч невеликий шанс вирівняти стартові можливості кандидатів під час презентації програми розвитку музею. Бо що б там хто не говорив, для преси, але випадків добровільного допущення сторонніх людей до внутрішньої музейної «кухні» станом на сьогодні поки не зафіксовано. Бо музейна сфера ду-у-уже консервативна і закрита…


Дев
`яте. Відповідальність членів комісій. Шановні члени конкурсних комісій, діючі і майбутні. Якщо ви не читали Закон і покладена на вас функція вам незрозуміла, на «Музейному просторі» є окрема публікація, неофіційна пам’ятка для членів конкурсної комісії, де прописані критерії, за якими рекомендується оцінювати конкурентність програми розвитку музею кожного кандидата. Відповідно, в комісії ви можете уточнювати бачення кандидата на ті чи інші проблеми, ви можете питати про той чи інший досвід, але ваші питання «Чому ви так часто міняли роботу?» і «Хто вас утримує?», з вуст доктора наук вишу, який вважає себе альма-матір’ю всіх прогресивних українців, є базарними, і заслуговують на найшвидший позов до суду з вимогою відшкодувати моральні збитки! А от аргумент «На сьогодні міняти коней на переправі – нерозумно» мені сподобався. )))  Бо це хрестоматійна відповідь на риторичне питання про те, чому в час дії закону про обов’язкову конкурсну процедуру ви його обійшли, підписавши стиха контракт в обхід не тільки порядку, а й поваги колег і своєї совісті.


Десяте.
Дорогі музейні працівники, які потрапляють у конкурсні комісії у якості делегатів від трудових колективів. Ознайомлення з текстом Закону України «Про культуру» займає 18 хвилин часу. БУДЬ ЛАСКА, знайдіть їх у своєму графіку, щоб не ганьбитись  з питаннями «Як там у законі написано?»…


Відтак, для всіх, хто ще не бачив, наголошую:

- Закон України, згідно якого конкурсна процедура для обрання директора музею є обов`язковою, можна прочитати,  клікнувши на це речення.

- З текстом Положення про формування складу та організацію роботи конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду керівника державного закладу культури, що належить до сфери управління Міністерства культури України, варто ознайомитись, клікнувши на це речення.

Схожі публікації

Коментарі (2)

 

Звір Гуляє | 25 липня 2016 12:51:49

"в майбутньому є сенс запроваджувати в межах конкурсу окрему обов’язкову процедуру надання кандидатам, що пройшли перший тур, можливості ознайомитись з внутрішньою документацією установи, поспілкуватися з відділом кадрів, бухгалтером, керівниками відділів чи й навіть всім колективом. Тобто чітко прописати, що «допущений до другого туру кандидат має право, а директор установи зобовязаний»…" Погоджуюсь, я б додав до цього, що таке ознайомлення варто робити "під запис" та формалізовано (у письмовій формі). Поясню - під час ознайомлення кандидат буде відкривати для себе багато нового, якісь питання у кандидата виникнуть відразу, а якісь можуть виникнути пізніше. Отже, варто робити перше ознайомлення - усну зустріч і діалог з музейними працівниками, який кандидат має право записати на диктофон, а потім бажано дати кандидатам право задати всі запитання музею формальним чином (тобто, письмово), аби отримати на них письмові відповіді. І питання, і відповіді на них мають бути оприлюднені, аби музейники не могли комусь відповісти повно, а комусь "коротко", а також, аби й інші кандидати могли скористатися відповідями (конфіденційного в інформації про те, що робиться у музеї нічого немає і бути не може - це організація, що утримується з бюджету). Чим такий підхід вигідний кандидатам - вони отримують відповіді, за які музей несе відповідальність, якщо на усній зустрічі музейні рпацівники можуть ухилятися від відповідей, або надавати неправдиву інформацію небажаним кандидатам, то при оприлюдненні письмових відповідей буде очевидно, що хтось лукавив. Крім того, якщо котрийсь з кандидатів не встиг задати важливе запитання, але те запитання задав інший кандидат, то всі кандидати зможуть скористатися з відповіді музею. Чим такий підхід вигідний музею – не потрібно давати відповідь на одне і те саме запитання кожному кандидату, бо можна просто послатися на відповідь надану першому з тих хто озвучив таке питання. По-друге, коли всі запитання і відповіді були задокументовані та оприлюднені, до музею (в разі можливих оскаржень та "розборок") не буде претензій щодо упередженого (не)надання інформації. Чим такий підхід вигідний для суспільства – кандидати розроблятимуть свої програми виходячи із загально доступної для всіх кандидатів інформації і відповідно недоліки програм спричинені відсутністю інформації будуть мінімізовані, а самі кандидати будуть у рівних умовах, отже матиме значення їхня програма (тобто здатність використати надану інформацію), а не здатність задавати питання і отримувати на них відповіді.

Відповісти

Музейник | 26 липня 2016 14:18:08

Цікава у Вас думка - не допускати до керівних посад досвідчених музейників. Це чому? можливо, тому що вони все знають про "нове" та "креативне" під старими назвами. Можливо, тому що будуть піддавати критиці нових, прогресивних лідерів в силу своїх знань та досвіду. А так - зелена вулиця для молодих, небайдужих, з вулиці (як Ви самі сказали), їм за місяць освоїти науку легко - заздрю навіть. Але вважаю, що справедливішим буде надання посад все ж таки людям з ТРУДОВОГО колективу.

Відповісти

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Квітень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Березень | Травень