КОМУ ЩО, А КУРЦІ ПРОСО...

Україною триває конкурсна епопея, а я минулого тижня мала можливість неемоційно прослухати презентації програм розвитку та співбесіди з окремими кандидатами на директорські посади, що породило кілька нових думок до попередніх висновків.

Отже,

Сьоме. У нашому професійному середовищі, особливо серед Корифеїв Музейної Справи, нема чіткого розуміння різниці між звітом за роботу в музеї і планом його розвитку на найближчі роки. Відтак, люди які очолювали музей 10-20-30 років, можуть говорити про зроблене як на сповіді годинами, додаючи «і плануємо це продовжити», персонально звітуючись плодами роботи всього колективу. І жоден член жодної комісії призупинити цей процес не може – бо до корифеїв у нас лише повага і захоплення. Тому мені бачиться важливими у перспективі розробити якусь типову форму для плану розвитку музею чи щось подібне, щоб можна було задавати кандидату питання чітко за пунктами, убезпечуючи себе від необхідності слухати звіт, з яким можна ознайомитись у письмовому вигляді.  

Восьме. «…приходить з вулиці людина і хоче стати директором музею. Ну ви уявляєте, що це таке робиться?», - підтвердив мої переконання про те, що перемогти в конкурсі, не будучи членом трудового колективу нереально, ще один «суддя». Хоча навіть якщо комісія не така старосвітська за настроєм, це все одно нереально. Бо діючий директор, об’єктивно, справді майже завжди виглядає переконливіше. Бо він знає об`єкт, за який йде змагання. Це добре як для директора будь-якої установи, але це вибиває ґрунт у людини «з вулиці», яка може мати кращі задатки і бути набагато більш успішнішим керівником, через місяць, але сьогодні не володіє жодними, навіть найпростішими, даними. Бо оприлюднювана згідно закону інформація про діяльність установи кожного разу у кожного різного органу управління має різну якість, а фінансовий звіт, часом, є незрозумілим навіть для аудитора з досвідом. Тому, очевидно, в майбутньому є сенс запроваджувати в межах конкурсу окрему обов’язкову процедуру надання кандидатам, що пройшли перший тур, можливості ознайомитись з внутрішньою документацією установи, поспілкуватися з відділом кадрів, бухгалтером, керівниками відділів чи й навіть всім колективом. Тобто чітко прописати, що «допущений до другого туру кандидат має право, а директор установи зобовязаний»… Так, це не стане панацеєю, але дасть хоч невеликий шанс вирівняти стартові можливості кандидатів під час презентації програми розвитку музею. Бо що б там хто не говорив, для преси, але випадків добровільного допущення сторонніх людей до внутрішньої музейної «кухні» станом на сьогодні поки не зафіксовано. Бо музейна сфера ду-у-уже консервативна і закрита…

Дев`яте. Відповідальність членів комісій. Шановні члени конкурсних комісій, діючі і майбутні. Якщо ви не читали Закон і покладена на вас функція вам незрозуміла, на «Музейному просторі» є окрема публікація, неофіційна пам’ятка для членів конкурсної комісії, де прописані критерії, за якими рекомендується оцінювати конкурентність програми розвитку музею кожного кандидата. Відповідно, в комісії ви можете уточнювати бачення кандидата на ті чи інші проблеми, ви можете питати про той чи інший досвід, але ваші питання «Чому ви так часто міняли роботу?» і «Хто вас утримує?», з вуст доктора наук вишу, який вважає себе альма-матір’ю всіх прогресивних українців, є базарними, і заслуговують на найшвидший позов до суду з вимогою відшкодувати моральні збитки! А от аргумент «На сьогодні міняти коней на переправі – нерозумно» мені сподобався. )))  Бо це хрестоматійна відповідь на риторичне питання про те, чому в час дії закону про обов’язкову конкурсну процедуру ви його обійшли, підписавши стиха контракт в обхід не тільки порядку, а й поваги колег і своєї совісті.

Десяте. Дорогі музейні працівники, які потрапляють у конкурсні комісії у якості делегатів від трудових колективів. Ознайомлення з текстом Закону України «Про культуру» займає 18 хвилин часу. БУДЬ ЛАСКА, знайдіть їх у своєму графіку, щоб не ганьбитись  з питаннями «Як там у законі написано?»…

Відтак, для всіх, хто ще не бачив, наголошую:

- Закон України, згідно якого конкурсна процедура для обрання директора музею є обов`язковою, можна прочитати,  клікнувши на це речення.

- З текстом Положення про формування складу та організацію роботи конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду керівника державного закладу культури, що належить до сфери управління Міністерства культури України, варто ознайомитись, клікнувши на це речення.