Кераміка Владислава Щербини та її зв'язок із фарфоровою скульптурою митця

Поціновувачі пластики малих форм України другої половини ХХ – початку XXI століття знають Владислава Щербину (нар. 1926 р.) переважно як скульптора-фарфориста, що працював над пластикою малих форм на провідних фарфорових заводах України (у Городниці - ГФЗ, в Баранівці (БФЗ) та Києві - КЕКХЗ), де створював різнопланові за сюжетом та композиційною будовою твори.

Однак протягом творчого життя майстер мав справу не лише з білою глиною (фарфором). Він неодноразово звертався до більш грубих різновидів кераміки – майоліки, теракоти, шамоту, що дозволяло йому вільно втілювати творчі задуми та не бути залежним від жорстких рамок виробництва та технології роботи з фарфором.

Даний етап творчості майстра не висвітлений у спеціальній літературі. Єдиної спробою акцентувати на ньому увагу та виокремити творчий доробок майстра в кераміці був нещодавній виставковий проект «4 стани глини. Кераміка Владислава Щербини», здійснений автором статті у серпні-вересні  2015 року у виставкових залах «Хлібні» Національного заповідника «Софія Київська».

Джерелами для даного дослідження є результати виставкового проекту – певна систематизація та періодизація «керамічних» блоків творчості скульптора, виданий до виставки буклет (іл. 1); спогади В. Щербини, записані нами під час розмов, вивчення творів та архівних фото у його майстерні.

Захоплення митця керамікою чітко розподіляється на чотири етапи, яким властиві різні художні особливості. Перший припадає на другу половину 1950-х років і пов'язаний з діяльністю митця у «майстерні Ніни Федоровой». Другий – на 1959 – 1962 роки – охоплює твори, зроблені у Прибалтиці. Третій – виставкові твори 1970-х років. Четвертий  тривав з 1990-х – до початку 2000-х років – найбільш плідний та великий за чисельністю доробку період.

У 1950-ті роки набула слави Експериментальна майстерня художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури УРСР, що розташовувалася на території заповідника «Софія Київська», тому також звалася «софійською гончарнею», або ж просто «майстернею Н. Федоровой». Тоді декоративна кераміка розповсюдилася не лише в СРСР, а й у Європі, широко пропагувалася на численних виставках та симпозіумах. Часи були відзначені новаторством та технологічними дослідженнями. Зокрема художнику-керамісту та технологу Н. Федоровій, яка очолювала Експериментальну майстерню, пощастило відродити рецептуру глазурей, відомих ще в Стародавньому Китаї. Вона розробила їх широку кольорову палітру, винайшла морозостійкі поливи та поливи відновлювального випалу. Її майстерня була відчинена для схильних до творчого експерименту людей і стала своєрідним культурним центром Києва, що зосередив навколо себе не лише професійних керамістів, скульпторів та народних майстрів, а й архітекторів, істориків та письменників, дослідників мистецтва і просто його любителів.

Якось після зборів у Спілці художників Н. Федорова запросила В. Щербину до майстерні і запропонувала зробити щось у глині.  Вона давала йому сировину, а він ліпив речі або у майстерні або на заводі, де робив перший випал, а потім глазурував її глазурями. У даному творчому осередку автор виконав близько десятка робіт. Це переважно оплічні зображення літературних персонажів. Серед них: «Портрет дівчини», «Мавка», «Той, що в скелі сидить», «Данко», «Голова бійця». Збереглися дві роботи - «Мавка» та «Голова бійця» (іл. 2), що являють сьогодні рідкісний приклад створених у «софійській гончарні» скульптур…

Приблизно в середині 1950-х років В. Щербина виконав в теракоті чудовий автопортрет (іл. 3) та портрет своєї дружини – художниці Оксани Жникруп []. Як і майолікові твори майстра, автопортрет привертає увагу швидкою експресивною манерою ліплення. Власний образ художника вийшов ліричним, крихким, хоча і не позбавленим самозамилування. Дивлячись на нього, ми уявляємо неабияку, артистичну особу, представника певного культурного середовища. ...

Захоплений роботою зі станковими формами, на технічній базі КЕКХЗ В. Щербина виконав дві великі керамічні композиції  – «Кирило Кожум’яка» (1958) (іл. 4) та «Хліб» (1957) (іл. 5), з їх моделей зняв форми і також відлив скульптури у фарфорі (іл. 6). ... Відлиті у фарфорі, композиції «Кирило Кожум’яка» та «Хліб» мали стати помітним явищем у мистецтві фарфору 1950-х років, тому не дивно, що їх відзначили у пресі. …

Скульптура за сюжетом билини київського циклу «Кирило Кожум’яка» (1958) була створена до фестивалю молоді та студентів (Москва, 1958) і експонувалася на виставці, присвяченій 40-річчю жовтневого заколоту 1917 року. Вона вражає монументальністю і психологічною виразністю образу богатиря.

В. Щербина згадував, що після експонування обидві роботи зберігалися в його заводській майстерні і на момент, коли він полишив підприємство (у 1988 році) перебували там.  Наразі місцезнаходження даних фарфорових скульптур не відоме. Уявлення про них маємо по чорно-білим фото (зберігається в архіві художника), а про те, як вони виглядали в об’ємі, можемо судити за аналогічними майоліковими композиціями, які теж зберігалися на заводі, а після закриття заводу були передані в НМУНДМ. ...

Наступний етап керамічних формотворень художника пов'язаний із відрядженнями в 1959 – 1961 роках в Латвію, зокрема в будинок творчості художників імені Т. Залькална в Дзинтари. Там В. Щербина продовжив свої досліди в майоліці. …

В Дзінтарі розкрився талант В. Щербини як кераміста-експериментатора та кераміста-живописця. Свідчення цьому - створені там яскраво розфарбовані скульптури та блюда. Поштовхом до нового повороту у творчості художника стало бажання стилізувати скульптуру у дусі стриманої прибалтійської кераміки, з одного боку, та виразити притаманну для українського народного декоративного мистецтва любов до різнобарвності з іншого…

Виконані в експериментальних майстернях або під час творчих відряджень майолікові твори, були своєрідним  хобі, яким художник займався тоді, коли не працював у фарфорі. Як  зайняття для душі вони не сприймалися автором всерйоз. Тому після експонування на звітних виставках вони розходилися невідомо куди. Доля багатьох з них не відома. 

Як плодовитий майстер, що постійно перевиконував план на виробництві, В. Щербина отримав на заводі вільне відвідування. Отже, у нього з’явилася можливість працювати у наданій Спілкою художників майстерні (була розташована вулиці Філатова на Печерську) над виставковими творами. Розмірковуючи над їх втіленням, він епізодично виконував їх варіанти у кераміці, водночас робив в шамоті і самостійні речі. Він розумів: йому як митцеві важливо робити не шаблонну  сувенірну масовку та розважальну пластику для «прикрашення радянського побуту», а справжні авторські речі, тому зосередив свої зусилля на творчій роботі. Це сприяло розвиткові його потенціалу художника.

В цей період він зробив замріяну гуцулку (1972), що сидить в оточенні чайних троянд, – один із самих ніжних та поетично тонких жіночих образів майстра (іл. 12 та 13). Подібну композиційну побудову має і скульптура, що зображує занурену у власні думки літню жінку – «Синочку» (1970-ті). Обидві роботи було втілено як у фарфорі, так і в шамоті. Для виставки була створена і скульптура козака, що лежить із закритими очима. Пояснюючи її, автор казав, що хотів зламати стереотип трактування героїв у піднесено-позитивному ключі: «А скільки славних героїв полягло на полях боїв, чому ж їх тоді не зобразити мирно спочилими?». Через назву скульптури - «Загинув за Україну» (1970-ті; Донецький обласний художній музей, закупка - 2010-ті рр.),  та песимістичний настрій комісія не хотіла брати її на виставки, адже тоді при показі переможців віддавали перевагу урочистим композиціям.

Наступний, найтриваліший період роботи В. Щербини у кераміці охоплює 1990-ті – першу половину 2000-х рр. Деякі керамічні твори В. Щербини цього періоду зберігаються в НМУНДМ, решта – в майстерні художника та в приватних збірках. Позбавлений можливості працювати у фарфорі, художник звертався до роботи в таких різновидах кераміки, як шамот, теракота, майоліка. Він шукав в місцевих околицях глину, додаючи подрібнену цеглі, робив з неї шамот, потім моделював у глині дрібні побутові речі – вази, підсвічники, і, звичайно ж, – скульптуру. Відтворюючи скульптурні  моделі в теракоті або шамоті, він все одно мріяв втілити їх у фарфорі. Отже характерні для фарфору прийоми формотворення (чітко розчленовані, не надто деталізовані форми) переносив на кераміку, а коли станеться нагода, планував відлити в улюбленому матеріалі. Вибір матеріалу диктував і нову сюжетну програму творів. Кераміка як найдавніший пластичний матеріал, що викликає асоціації з архаїчними образами глибокої давнини, спонукала скульптора звернутися до осмислення слов’янських язичницьких культів, вічних для мистецтва тем міфології, оголеної натури, материнства, любові.

Після того, як В. Щербина повернувся до роботи з тонкою керамікою, тобто фарфором, він зняв з деяких своїх теракотових та шамотних робіт форми або виліпив їх наново, щоб відлити у фарфорі. …

В цих роботах стародавній матеріал отримав багатозначність. Шамот дозволив Владиславу Щербині наповнити роботи особливим, не властивим такому світському матеріалу як фарфор, філософським змістом. Він дав можливість проникнути вглиб віків, вести мову у вічному матеріалі про вічні теми, стародавні культури та вірування. Художник створив у шамоті свій власний доісторичний світ та виклав по-своєму його історію. Ліси він населив дідьками, що грають на сопілках та ніжно кохають один одного. На думку автора, дідьки з композицій «Лісові обійми» (1997), «Ніжність» дуже схожі на персонажів драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».  В затишних хащах В. Щербини співають про любов міфічні кентаври та сирини – «Мелодія кохання», в той час як їх спокій охороняють самовіддані вершниці, жінки-воїни, що нагадують войовничих грецьких амазонок - «Поранена амазонка» (2001), «Остання сарматка» (1999) (іл. 16). Згодом, коли  твори з шамоту експонувалися на персональних виставках майстра[], вони викликали не меншу зацікавленість у глядачів, ніж фарфорові.

Стилістично шамотні композиції відрізняються від всього, раніше створеного Владиславом Щербиною в фарфорі. Це пов’язано, перш за все, зі специфікою матеріалу. Шамот – дуже міцний матеріал, який зовнішньо нагадує камінь. Ця мужня та жорстка маса не передбачає зайвої деталізації та ліплених акцентів, які припустимі у фарфорі. Спершу художник ліпив фігуру цілком, потім розрізав її на частини і, щоб полегшити скульптуру, вибирав  із зовні зайву масу та знову склеював частини. Іноді він збагачував кераміку кольором, вкриваючи поверхню солями металів, які в різному сполученні давали різні ефекти. …

Таким чином, кераміка і фарфор у творчості майстра постійно взаємодіяли одне з одним. Скульптор іноді переносив прийоми роботи з майолікою на фарфор, з фарфором - в теракоту, з шамотом – в бісквіт. Одна і таж сама композиційна схема нерідко втілювалася в кераміці та фарфорі, і в залежності від матеріалу, отримувала нове звучання, підтекст та подальший розвиток ідеї.

Незважаючи на те, що основною справою, яка назавжди визначила творче обличчя Владислава Щербини як художника, була тоді і залишається тепер фарфорова скульптура, його спадок у кераміці не менш цікавий та значимий для історії української малої пластики. Він потребує подальшого осмислення та систематизації.

Архівні фото публікуються вперше.

Корусь Олена,
мистецтвознавець, травень, 2016 р.

Перелік використаних джерел

Велігоцька Н. Порцелянова гамма. Нотатки з Республіканської виставки народного декоративного мистецтва // Культура і життя. – 1967. – 10 грудня. – С. 3.

Дві скульптури. – 1957 (точну дату та назву газети не встановлено).

4 стани глини. Кераміка Владислава Щербини (буклет до виставки. авт. укл. Корусь О.). – К., 2015. – 6 с., іл.

Перелік скорочень
БФЗ – Баранівський фарфоровий завод
ГФЗ – Городницький фарфоровий завод
КЕКЗХ – Київський експериментальний кераміко-художній завод.
НМУНДМ – Національний музей українського народного і декоративного мистецтва.