Конспект музейної зустрічі №8: Музеї без бар’єрів.

Автор: Управління музейної справи та культурних цінностей | 29 лютого 2016 20:05 |



У приміщенні Національного музею Тараса Шевченка 12 лютого 2016 року Управління музейної справи та культурних цінностей разом з Оленою Черненко (президент ГО «Координаційно-ресурсний центр «Інклюзивна культура»») провели чергову музейну зустріч. Пані Олена підготувала доповідь та ознайомила присутніх із основними засадами підготовки та проведення інклюзивних програм в музеях на прикладі Національного музею Тараса Шевченка.

У Національному музеї Тараса Шевченка вже більше півтора року діє програма для людей з інвалідністю: «Музеї без бар’єрів: від теорії до практики».

      В рамках програми «Музеї без бар’єрів» було проведено заходи, які включали різні напрямки роботи: виставкові проекти, арт-терапевтичні програми та програми спрямовані на соціальну адаптацію людей, майстер-класи й екскурсії для дітей та дорослих з інвалідністю.

      Назва даної програми наштовхує на розуміння музею, як закладу без фізичних бар’єрів, до якого можуть потрапити усі без винятку відвідувачі. Проте, більшість музеїв України побудовані або розташовуються в будівлях, що не пристосовані для вільного пересування людей з інвалідністю, тому в даній програмі варто, насамперед, розцінювати музей як заклад без психологічних, емоційних та ментальних бар’єрів стосовно таких відвідувачів.

      Пані Олена наголосила на тому, що в матеріально-технічному плані Музей Тараса Шевченка не претендує на звання ідеального, але як заклад, що зробив перший крок на зустріч людям з інвалідністю, може поділитися власним досвідом реалізації даних проектів.

      Отже, Музей без бар’єрів – це музей, де доступ до колекції та музейних програм не обмежується ні фізично, ні ментально, де цінність кожної людини, кожного відвідувача не обговорюється.

     Починаючи роботу для людей з інвалідністю, важливо бачити насамперед людину, індивідуальність, а не загострювати увагу на певних фізіологічних особливостях.

      Повертаючись до поняття «людина з інвалідністю», варто зазначити, що це соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушення здоров’я зі стійким розладом функції організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

      Пані Олена наголосила на важливості розробок інклюзивних програм на рівні Міністерства культури України, оскільки 5 червня 2014 року було внесено ряд змін до Закону України «Про освіту» стосовно впровадження інклюзивної освіти для дітей, а це тісно пов’язано із роботою культурних закладів тому, що учні в межах навчальної програми часто відвідують заклади культури і в тому числі музеї.

      Поняття інклюзії передбачає процес збільшення ступеня доступності участі всіх громадян у соціумі. І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. Він передбачає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. Поняття інклюзії близьке за значенням з поняттям інтеграція та протилежне до сегрегація. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату.

         Часто люди з інвалідністю закликають: «Не робіть для нас без нас». Тому перш ніж втілювати такі програми ватро долучати до розробки громадські організації, які працюють із людьми з особливими потребами та, власне, людей з інвалідністю. Музей співпрацював із громадськими ініціативами, одна з яких –       Група активної реабілітації. Олена та Віталій Пчолкіни розповідали про те, як ватро ставитись до таких відвідувачів, як з ними розмовляти, як на них дивитись тощо та провели ряд тематичних тренінгів.

      Оскільки в щоденному житті ми не так часто зустрічаємо людей з інвалідністю (мало приміщень, громадських установ та громадського транспорту є пристосованими до їх потреб), такі заняття є дуже важливими, адже, музейні працівники попросту можуть бути не готовими психологічно до такого контакту.
      Перший тренінг для працівників Музею Тараса Шевченка був присвячений фізичній доступності. Музейникам розповідали про норми щодо пандусів, ліфтів, тактильних доріжок тощо.
      Під час наступного тренінгу спеціалісти надавали консультації щодо роботи із дітьми з аутизмом та розповіли про особливості їх інтелектуального сприйняття.
      Варто зазначити: під час роботи з аутистами головне пам’ятати, що кожна така людина не схожа одна на одну і тому до кожного варто застосовувати індивідуальний підхід.

      Перш ніж проводити екскурсії музеєм для дітей з аутизмом, таких дітей намагались адаптувати до музею, залучаючи до відвідування виставок, майстер-класів і лише після того як вони звикли до простору, атмосфери Катерина Барановська провела для них першу екскурсію експозицією. Проводячи такі екскурсії, пані Катерина використовувала додаткові матеріали для підсилення впливу поданого матеріалу. Наприклад, під час розкриття теми дитинства Тараса Шевченка, використовувались традиційні українські іграшки та нове видання дитячого «Кобзаря» від Видавництва Старого Лева.

     Також, спільно зі студією соціалізації для дітей з аутизмом «Дитина з майбутнім» Музей Тараса Шевченка проводить атр-терапевтичні програми, які мають на меті сприяти соціалізації дітей, оскільки особливістю аутизму є уникання спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється стресовими для них. Проте, музей чудово справився із завданням і діти із радістю відвідують заклад, беруть участь у майстер-класах та самостійно орієнтуються в просторі музею.

      Окремі тренінги, що присвячені роботі з незрячими, проводились спільно з Асоціацією особливих сімей «Ми – разом!» (голова – Ольга Ладна), та спільно з Асоціацією «Бачити Серцем» (голова – Олеся Яцкевич). Специфіка тренінгу передбачала спробу учасників рухатись простором із зав’язаними очима. Це дало змогу зрозуміти, що незрячим практично не можливо рухатись приміщенням.

      Музей Шевченка має великий простір, проте і він не ідеальний для людей з порушенням зору, оскільки містить білий колір, який слабозора людина не вирізняє. Але найголовніше полягає в адаптації персоналу до такого роду інвалідності. Привітне ставлення та доброзичливість, які набувається шляхом подолання психологічних бар’єрів – це  перший крок для втілення таких програм.

      Багатьом цікаво, як можна передати слабозорим, що саме знаходиться в експозиції і як максимально доступно подати матеріал. Звичайно, в ідеалі, повинні бути дублікати предметів до яких можна торкатися. В музеї Тараса Шевченка є невелика кількість предметів до яких можна торкатись руками, але працівники закладу знайшли речі із дублетного фонду та додали свої особисті, які допомагають відобразити певні аспекти життя та творчості Тараса Шевченка. Тепер такі екскурсії користуються великою популярністю.

      Програми для людей з інвалідністю приносять позитив і розвиток музеям. Звичайно, на початковому етапі, після пройдених тренінгів через те, що багатьох деталей повсякденного життя та фізіологічних особливостей організму людей з обмеженими можливостями, музейники не знали, це викликало незрозумілі емоції і наводило на питання: «Чи взагалі це все потрібно?». Проте, як показує практика, робота із людьми з інвалідністю може бути приємною та приносити яскраві враження тому, що від таких відвідувачів музей отримує велику емоційну віддачу, оскільки внаслідок інвалідності вони не мають можливості приходити до музеїв часто.

      В рамках програми «Музеї баз бар’єрів» було проведено близько десяти виставок, одну із яких втілювала організація «Голоси. Жінки та інвалідність» та громадська організація «Твій Вимір». В рамках  проекту виставлялись творчі роботи жінок з інвалідністю та були запрошені жінки з обмеженими можливостями із різних куточків України.

      Також, музей співпрацює з часописом «Заклик», який видає свій журнал шрифтом Брайля. Незабаром Видавництво Старого Лева надрукує Брайлем Кобзар, а  також, 11 березня, планується провести конкурс читців Брайлем.  

      Проводився захід «Ніч у музеї» на який були запрошені люди з інвалідністю. «Спочатку здавалося, що ми йдемо на певний ризик оскільки дійство відбувалося у напівтемряві, але все пройшло чудово і всі учасники отримали задоволення. Також, музей проводив День Народження програми «Музеї без бар’єрів». Показовим є те,що захід пройшов дуже весело усі відчували себе комфортно і дарували один одному позитивні емоції. Тому дні народження соціальних проектів також ватро організовувати.» – зазначає пані Олена.

      Важливо розуміти, що музеї мають великий людський та мистецький ресурс, який може послужитись для арт-терапевтичних програм, розширення світогляду таких відвідувачів, сприяти їх  соціалізації та просто дати можливість розуміти, що люди з інвалідністю є вагомою частинкою суспільства.

Обговорення:
 
Надія Семенова (старший науковий співробітник Фастівського державного краєзнавчого музею): «Наш музей мав досвід приймання відвідувачів із вадами зору, але, на жаль, нам не вистачає знань того, як саме варто подавати їм матеріал та ілюструвати те, що знаходиться в експозиції?».
 
Олена Черненко: «Так, це проблема, оскільки наші музеї не мають спеціальних фондів, які б містили дублікатні експонати. Якщо брати до уваги приклад Музею Тараса Шевченка, то співробітники закладу відшукували речі, які б розкривали тему життя та творчості митця. Що говорять, в таких ситуаціях самі люди, з порушенням зору? Можна описувати предмети, казати слово «дивіться», вони дивляться, тільки іншими органами чуття. Найголовніше – не відчувати дискомфорту взаємодіючи з ними, оскільки вони дуже до цього чутливі. Важливо спілкуватися з такими людьми, просячи порад щодо того що б ви могли зробити у себе в музеї. Головне, щоб люди знали те, що ви прагнете для них щось зробити і йдете їм на зустріч».
 
Анастасія Лацюга (завідувач сектором освітніх програм Національного музею Тараса Шевченка): «Щодо знаходження пристосувань для ведення екскурсій, то тут проблем не має виникнути, оскільки ви представляєте краєзнавчий музей, який містить музейні предмети різної тематики. В нашому музеї є два види експонатів – тактильні, тобто загального призначення, наприклад офортний верстат, до якого можуть усі торкатись, а також «портфель екскурсовода» в якому музейник збирає для подальшого використання дотичні до теми предмети. І, звичайно, опис предметів, який вимагає попереднього інформування про групу (через те, що є люди, які сліпі від народження, а є такі, які втратили зір вже у зрілому віці – у них різний асоціативний ряд і це важливо враховувати під час огляду експозиції). Існують певні методики опису, які дозволяють правильно проілюструвати предмет, живописні твори, передати кольори тощо. Використовуючи дублетний фонд (дотичні речі: пера, люльки, рушники), люди мають змогу відчути фактуру, матеріал та форму. Можна впливати на різні органи чуття, не лише на тактильні, наприклад, розказуючи про Шевченка-художника, ми використовували олійні фарби, які мають характерний запах, таким чином впливали на органи нюху. Вмикали казахську музику для ілюстрування того, що Шевченко був на засланні в Казахстані.
Ось до прикладу, в Музеї Гончара міститься реквізитний фонд –  предмети, що залишились після певних заходів, ярмарків. Їх використовують під час таких екскурсій. Думаю, що таке «ноу-хау» варто впроваджувати багатьом музеям».
 
Олена Черненко: В ідеалі, щоб музей був доступним для незрячих, до його входу повинні бути прокладені тактильні доріжки, виділені жовтим кольором, сигнальний маячок при вході, на кшталт  того що є у метро, інформативні дошки шрифтом Брайля та із об’ємною схемою приміщення. В європейських музеях розміщені макети музею, які відповідають архітектурному ансамблю і тому, що знаходиться всередині. Повинна бути кольорова навігація і звичайно – аудіо-гід, який би їх спрямовував.
 
Тимур Бобровський (співробітник Національного заповідника «Софія Київська»): «Наскільки експозиція є доступною для людей з інвалідністю?»
 
Олена Черненко: «Розпочинаючи свій виступ я наголошувала на тому, що Музей Тараса Шевченка не є ідеальним у матеріально-технічному плані для такого роду відвідувачів, але на психологічному рівні ми радо приймаємо і обслуговуємо людей з інвалідністю. Щодо експозиції, то вона не є максимально доступною для людей з порушенням зору, оскільки не містить тактильних доріжок та спеціальних позначень на вітринах, але вона є цілком доступною для людей з порушенням опорно-рухового апарату. Також у нас є співробітники, які володіють технікою супроводу, тому за бажанням можна знайти вихід із ситуації».
 
Тимур Бобровський: «Чи готові ви зробити наступний крок – максимальну соціалізацію, щоб ці люди могли влитися у загальний потік відвідувачів?»
 
Олена Черненко: «Дякую, Ви озвучили нашу мрію і мрію багатьох музеїв. Звичайно ми плануємо таке втілити тому у нас діє студія соціалізації – інклюзивна школа «Відкрите мистецтво», де звичайні діти займаються з особливими дітками – і це тільки перший крок. Звичайно з дітьми це легше тому, що вони не відчувають бар’єрів між собою. Поки що дорослі люди не можуть потрапити в основний потік,оскільки зовнішній простір не пристосований для людей з обмеженими можливостями, вони до нас не мають змоги доїхати, тому екскурсії замовляються на рівні УТОСів або окремих груп, в такому випадку для них відповідні організації замовляють транспорт. Якщо люди мають порушення опорно-рухового апарату – тоді з ними простіше, оскільки багато хто з них водить автомобіль, а вже музей достатньо облаштований для того, щоб потрапити до його приміщення».
 
Аліса Семенова (Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського): «Наш музей обладнаний пандусами та ліфтами, але до кого ми можемо звернутися, щоб дізнатися чи вони відповідають стандартам?»
 
Олена Черненко: «Звертайтесь до нас, ми маємо контакти громадських організацій, які можуть Вам допомогти, оскільки вони знають відповідні стандарти. Якщо людина на візку за допомогою пандуса та ліфта потрапила до вашого музею, то ви на правильному шляху і ви можете бути доступними».
 
Лілія Чорна (провідний науковий співробітник Національного музею літератури України): «У мене питання стосовно законодавства, оскільки наш музей знаходиться в пам’ятці архітектури ми не маємо змоги добудувати пандуси та ліфти. Тому прошу розповісти про ваш досвід реконструкції будинку і які ви знаходили шляхи правового регулювання».
 
Олена Черненко: «Коли у нас планувалась реконструкція, ми також зустрілись із такою проблемою і навіть з певним обурення з боку громадськості, оскільки у нас з’явилася шахта ліфта. Проте, вона сконструйована на місті сходинкової частини, і тому не порушувала загального архітектурного ансамблю. Універсального рецепту не існує, кожен випадок є унікальний і підхід, відповідно, у кожного свій. Наприклад, в європейських середньовічних замках використовують розкладні пандуси, тобто за бажанням вихід можна знайти».
 
Пропонуємо, за бажанням, переглянути Державні будівельні норми (ДБН), а зокрема "ДБН В.2.2-17:2006. Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення", який регулює вимоги для відвідувачів з особливими потребами, за посиланням: http://dbn.at.ua/load/normativy/dbn/1-1-0-287.
 
Ольга Лугай (студентка Весмінстерського університету в Лондоні): «Дуже дякую за розповідь і онлайн трансляцію! Я маю питання: екскурсії для людей з інвалідністю проводяться на замовлення або періодично в певний час (і анонсуються для всіх на сайті, наприклад)? В галереї сучасного мистецтва Тейт у Лондоні поряд з щоденними безкоштовними екскурсіями по експозиції проводять періодично екскурсії на мові жестів, що рекламується разом з іншими подіями (тобто їх не виділяють в окрему програму). Дякую».
 
Олена Черненко: «Більшість екскурсій замовляється попередньо, не тому що це наша така вимога, а тому що це практика іще радянських часів, соціальних центрів, які опікуються ними, оскільки вони знають,що повинні написати листа на безкоштовне відвідування. Хоча дана програма діє на благодійних засадах і усіх відвідувачів з інвалідністю ми приймаємо на безкоштовних засадах. Щодо нечуючих,  то тут складніша ситуація через те, що в нас лише один фахівець вивчає (на даному етапі) мову жестів, якщо вони замовляють попередньо, тоді ми запитуємо, чи буде з ними перекладач, і тоді наш екскурсовод веде екскурсію під переклад».
 
Ольга Лугай: «Дякую за відповідь! Але чи плануєте зробити постійну програму без попереднього замовлення?»
 
Олена Черненко: «Так, ми проводимо екскурсії на загальних засадах, і коли люди з інвалідністю приходять без попереднього замовлення, у нас знайдуться люди, які зможуть їх обслуговувати. Але оскільки в суспільстві іще не існує комфортного облаштування для таких людей, вони змушені винаймати транспорт і замовляти екскурсію».
 
Наталія Пересадько (заступник генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника): «Який відсоток людей з інвалідністю по відношенню до загальної кількості відвідувачів у вас зафіксовано протягом року?»
 
Олена Черненко: «Відсоток встановити важко, але протягом 2015 року ми прийняли приблизно 98 000 відвідувачів, з них близько 1300 – люди з інвалідністю. У нас не було мети збільшити потік відвідувачів, а насамперед покращити якість роботи».
 
Євген Дмитрук (колекціонер): «Невеликий коментар щодо кількості у відсотках. Переглядаючи статистичні дані України виявляється, що 5,5% населення України – інваліди. Отже потенційно ваші 1,3% - це два відсотка від загальної кількості. Це означає, що мало хто знає , що у вас є такі можливості».
 
Олена Черненко: «Напевне не всі знають, бо ми не ставили такої мети, а тепер я замислилась над цим: «А чому це так?». Мабуть тому, що ми не вигравали спеціальних грантів, які привернули б більше уваги, але управління культури міста Києва взяло на себе таку місію, створивши програму «Культура без бар’єрів», у рамках якого управління працює з муніципальними музеями міста і чим більше до неї долучаються, тим більш ефективними вони стають, тим більше людей з інвалідністю у них беруть участь»

Теги

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень