“Традиційне мистецтво українців” (виставка очима досвідченого музейника)

07 лютого 2016 23:27 |



До редакції "Музейного простору" надійшла стаття - рецензія на нещодавно відкриту виставку в Національному музеї історії України "Традиційне мистецтво українців". Оскільки вона є авторською, а наш веб-портал є майданчиком для професійної спільноти всієї країни, публікуємо її для ознайомлення. Впевнені, що автор захоче прочитати ваші думки і аргументи в коментарях.


Виставка “Традиційне мистецтво українців” відкрилася  21 січня 2016 р. у Національному музеї історії України. Її розташовано на ІІ поверсі музею замість експозиції “Українська світлиця”, створеної у 2012 р. Матеріали для виставки відбирали впродовж тривалого часу (з квітня 2015 р.), а для її побудови були запрошені молоді спеціалісти-етнографи.

То що ж нового і цікавого можна побачити на цій виставці, в чому її самобутність?

Виставка планувалася вочевидь яскравою і веселою, але її експозиційні площі виявилися незаповненими повною мірою. Це дивує, адже матеріалів з цієї тематики в колекції НМІУ дуже багато  – унікальних, авторських, побутових, мистецьких. Величезний масив цих матеріалів залишився невикористаним. А тому головне  враження від “веселої” виставки: порожнеча. А перше, що привертає увагу відвідувачів - це  штори з настроченими стрічками стилізованого орнаменту, хоча, звичайно, першими мають привертати увагу все-таки  експонати.

Яскравим рішенням і реально вдалою частиною виставки є манекени в національних строях Львівщини, Полтавщини, Волині, Тернопільщини. Однак дивним є те, що манекени  чомусь виключно жіночі і, крім того, не супроводжуються жодним анотаційним матеріалом. Тобто пересічний відвідувач без екскурсовода  сам не розбереться, який костюм з якого регіону України походить. Зрозуміло, що виставка відкривалась поспіхом і все робилося в останні дні, але відсутність етикетажу – неприпустима річ.

Тому, незважаючи на заявлену назву, виставку можна розглядати лише як спробу представити декоративно-ужиткове мистецтво України, і спробу не дуже вдалу. Всі представлені  експонати - рушники, кахлі, дошки для медяників, для вибійки – все це сприймається як сухі фрагменти або пазли, які не дають повного уявлення про традиційне мистецтво українців.  Речі на виставці подані за типологічним принципом, вони ніяк не пов’язані між собою. Як на мене, то авторам не вдалося створити єдиного художнього образу, не вдалося передати колорит  українського народу, наблизити відвідувачів до національних традицій, зачарувати особливостями побуту. Всі ці завдання можна було виконати за допомогою  інтер’єрного показу.  Наприклад, спробувати відтворити покуть (“красний кут”, “святий вугол”) традиційного українського помешкання центральної частини України. По-перше,  було б що показати (рушники, ікони, лампадки, різьблені божнички, скриню), а по-друге, такий підхід є більш обґрунтованим у науковому відношенні. Крім того, можна було б спробувати відтворити  і показати в процесі хоча б одне  ремесло   - гончарство, ткання, лозоплетіння, прядіння - або спробувати показати  традиції українського обряду (варіантів безліч); і все це створило б самобутній образ країни, адже наша країна є етнографічно унікальною. Правильність і обґрунтованість саме такого підходу підтверджені музейною практикою європейських країн. Натомість виставка НМІУ “Традиційне мистецтво українців” є намаганням рухатись по простішому шляху, що  є  ознакою провінційного музею,  в якому банально бракує потрібних експонатів.

 Крім того, не зовсім зрозуміло, чому автори наукової концепції виставки не знайшли за необхідне  продемонструвати зразки всесвітньовідомих  центрів українських промислів.  До України гості приїздять не лише за опішнянською керамікою.  Чому не представлені на виставці кролевецькі рушники, кераміка з Косова, вироби  так званого «гуцульського стилю» обробки дерева теж Косівської школи, наприклад, всесвітньовідомої родини Карпанюків? Зовсім не представлені на виставці авторські роботи з Петриківки, хоча петриківський розпис включений до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Саме декоративний розпис став частиною багатовікової художньої культури  українського народу. Тому доречним було б підняти з запасників і показати людям зразки наївного малярства, наприклад, представити роботи Макара Мухи (1906-1990) з Черкащини, Єлизавети Миронової (1929 р. н.) з Київщини, Параски Хоми (1933 р. н.) з Івано-Франківщини. 

На виставці, що має назву «Традиційне мистецтво українців», ви не побачите і зразків такого самобутнього українського народного мистецтва, як писанкарство. Ви не побачите і  зразків ще одного унікального явища традиційного мистецтва українців – гутництва, зооморфний посуд для напоїв – пляшка-ведмедик, який  був характерний лише для України, виготовлявся гутниками  у ХVІІІ-ХІХ ст. як атрибут весільного столу і був пов’язаний з магічними повір’ями.

Національний музей  історії України має чим пишатися, і має, що показати. Натомість  на виставці ми бачимо “яскраво” закріплені, і зовсім не інформативні за змістом  рушники Черкащини, кахлі Галичини, кераміку Опішні, декілька сучасних робіт, взагалі вирваних із загальної канви, а тому, на погляд, випадкових. До слова, у вітрині з кахлями демонструються вироби відомого майстра архітектурно-будівельної кераміки Петра Кошака з села Пістинь,  який протягом 1894-1936 рр. влаштовував персональні виставки і отримував за свої  печі нагороди; у вітрині з керамікою представлені роботи таких гончарів, як Павло Самолович, Пилип Лукашенко з м. Бар, Роман Червоняк з с. Смотрич Хмельницької обл. (продовжувати можна і далі), але про це немає жодного слова в анотаційному матеріалі, натомість прізвища авторів сучасних робіт прописані великими літерами.

Окремо слід зауважити і про художнє оформлення, якого практично немає, а експонати закріплені так, що спочатку бачиш ті кріплення і лише потім - оригінальний артефакт.  Манекени представлені в відкритому показі, без навіть самих примітивних засобів обмеження доступу відвідувачів до експонатів.

Загалом, “Традиційне мистецтво українців” створює враження виставки у провінційному “містечковому” музейчику, тобто абсолютно не відповідає рівню  Національного музею історії України.  

Сумно, що в музеї, в якому зберігаються такі багаті і різнопланові фондові колекції, поки що  не створено  жодного повноцінного проекту з використанням оригінальних музейних предметів на гідному науковому рівні.

 

Іванова О.В., 
завідувач Відділу декоративно-ужиткового мистецтва
Національного музею історії України

Схожі публікації

Коментарі (10)

 

Литовченко А.В. | 08 лютого 2016 00:59:55

Ситуація як у відомому вислові латинян "Будуть народжуватись гори, але народиться сліпа миша". А ще кажуть: "Риба гниє з голови". Скільки можна терпіти той сморід?

Відповісти

Українка | 08 лютого 2016 13:43:25

На жаль, це чиста правда. Я буда на відкритті цієї експозиції. Я не буду нічого від себе доповнювати і доливати олії у вогонь, хоча могла б. Та головна претензії -- дуже неінформативно... Є ще претензії щодо організації простору та самого відкриття, але то вже залишимо поза увагою.

Відповісти

Очевидець | 08 лютого 2016 15:20:43

Особисто мені і відкриття сподобалось, і сама експозиція. Більш сучасне, модернове оформлення, не захламиджено і вітрини дуже гармонійно виглядають! Можливо, її ще доповнюватимуть. Як етнограф судити не берусь, у професіоналів свої вимоги, але як звичайному відвідувачеві - дуже сподобалось))

Відповісти

Віталіна | 08 лютого 2016 15:27:41

Ця стаття - ні що інше, як бурхливий викид особистої неприязні до керівництва музею! Було б бажання, а недоліки у роботі завжди можна знайти, чим "стара гвардія" музею з успіхом користується!

Відповісти

Той, хто багато знає - криве дзеркало від Сосновської ... | 08 лютого 2016 22:36:25

Щоб зрозуміти, чому таке невігластво відбувається в Національному музеї історії України, треба розібрати по кісточкам феномен Тетяни Сосновської яка такий непотріб клепає чхаючи на наукову обґрунтованість і фахівців музейної справи до яких саме вона ставиться вороже і упередженно, бо шлях на музейний Олімп – головний історичний музей країни – це взагалі детективна і повчальна історія, як не треба робити кумирів з колишніх комсомольських функціонерів радянського минулого. Історія почалася в 1962 році, коли хатня робітниця і правнучата племінниця П.Г.Тичини Ірина Дмитріївна Блюдо і за деякими джерелами, інформатор КДБ СРСР, в родині поета, народила доньку Тетяну яку намагалася назвати Вікторією але не тому, що хотіла, щоб в житті вона була переможницею, а тому, щоб утвердити, що вона її народила саме від Віктора Степановича Блюдо, а не від когось ще. І.Д.Блюдо була жіночкою моторною і як кажуть багато дивилась у бік, тому в родині П.Г.Тичини знають, що Тетяна нагуляна і навіть знають від кого, але це сімейна таємниця куди ми поки, що – не ліземо! До речі, саме Т.В.Сосновська, вже будучи директором Музею Павла Тичини почала всіх запевняти, що саме її прадідусь П.Тичина попрохав свою дружину і її мати (музейні історики подумайте чому?) змінити ім’я з Вікторії на християнську мученицю Тетяну знаючі за який гріх буде все життя спокутувати Ірина Блюдо і її донька народжена не від В.С.Блюдо! Таким чином, неадекватність в психічному стані Тетяни почала проявлятися ще з дитячих років і це дійсно непокоїло її мати і В.С.Блюдо який взяв на себе сімейний обов’язок ростити її як рідну дитину. Зі школи, вона мріяла стати великим математиком і дійсно поступила в КНУ ім. Тараса Шевченка паралельно зв’язавши свою долю з ЛКСМУ, передовим загіном Комуністичної партії України - підрозділом КПРС! Математик, з роздвоєнням особистості, в особі Т.В.Сосновської це саме те, що так не вистачало комсомолу часів Ю.В.Андропова, К.У.Черненка і М.С.Горбачова. Кар’єра по тім часам була стрімка і вона піднялася до другого секретаря райкому ЛКСМУ в місті Києві (як кажуть Ленінградського). Але почалася перебудова і накоплення капіталу. Комсомольські вожді були спрямовані в комерційний бізнес. Туди спрямували і Тетяну Сосновську. Разом з першим секретарем свого райкому вона активно почала цим займатися. Їй, як математику, довірили відповідальну роботу в одному з перших створених комсомольцями комерційних банків. Але часи були буремні, бандитські – розборки 1990-х років це страшна річ! Розборки з конкуруючими кримінальними угрупуваннями міста Києва коштувало її покровителю (в минулому - першому секретарю райкома ЛКСМУ де вона колись працювала) підірваного автомобіля з охоронцями і його стрімкої втечі з міста в 1993 році. Тетяну Сосновську ці розборки не обминули стороною, вона повина була віддати чималі кошти з банку конкурентам, а сама звільнитися бо їй теж були погрози. Ірина Дмитріївна Блюдо прийшла на допомогу доньці використовуючи свій вплив в особих органах країни, кажуть ті попрохали когось відстати від Тетяни на певних умовах. Тетяна Сосновська - чотири роки! - переховувалася у матері в Музеї Павла Тичини на посаді провідного наукового співробітника чекаючи закінчення неприємної для неї історії. Потім, в 1997 році, мати передала їй керівництво Музеєм Павла Тичини бо прийшли гарні новини, що кримінальна історія закінчилася, її покровитель набув за цей час, на Донбасі, значний вплив і його там стали поважати. Тетяна Сосновська, відразу згадала, що вона була комсомольським діячом і почала розкрутку Музея Павла Тичини – стрімко, нахабно і цинічно. З праправнучатої племінниці вона раптово перетворилася на правнучку Павла Тичини, а в мережу її впливу попала культурна еліта нація як на гачок КДБ. Цілком можливо, що вона продовжила співпрацю матері з особими органами країни, щоб фільтрувати і направляти митців туди куди комусь так важливо! Музейній справі Тетяна Сосновська ніколи не вчилася але комсомольської енергії і заснаги - хоч відбавляй! Якщо, під гострим кутом, добре роздивитися, що вона зробила з Музеєм Павла Тичини за часи своєї каденції там, то - Боже мій! – це суцільна комсомольська пропаганда і агітація тільки перероблена на музейний новомодний лад! Діти, дитячі ранки, ялинки, чаювання, агітація творчості Тичини та інших авторів, примусові низки школярів і студентів, музика в Музеї-квартирі Тичини – це все пропаганда і агітація яка вміє робити комсомольський функціонер Тетяна Сосновська! Наукова праця в музеї, фондові опрацювання, технічні служби в музеї, фаховість музейної справи це не для неї – математика! Як комсомолка в минулому, вона захотіла попрацювати ще й журналісткою – ще раз підкреслюю! – пропаганда і агітація по комсомольські, з певними натяками на музейність, проте дуже слабкими. Журналістські її опуси, це взагалі якась маячня і базікання, а от відсутність жодної наукової її праці за 22 роки перебування в Музеї-квартирі Павла Тичини, це взагалі жахіття і нисенитниця для кожного поважаючого себе музейника проте, не для Тетяни Вікторівні Сосновської! Хоч, щось обґрунтоване про свого родича Павла Тичини могла ж написати за ці роки – да, де, там! Зате, дискотеки в музеї крутити по комсомольські - оце її стиль життя! Тому, про який фаховий підхід по створенню виставок у Національному музеї історії України може йти мова? І про яку молоду гвардію Сосновської може теж йти мова, якщо ця команда живе ілюзіями, що Тетяна Сосновська – найкращий музейник у світі! До речі, багато з цієї команди, теж не мають взагалі ніякої фахової освіти як і у Т.В.Сосновської!А її музейні війни з музейниками Києва, Міністерством культури України і Держадміністрацією міста Києва в 2000-х роках, це взагалі багатотомна епопея як не можна бути музейником таким як Т.Сосновська! І буде ще час, я обов’язково окремо її викладу! В криве дзеркало від Сосновської дуже погано дивитися - можна осліпнути!

Відповісти

Недосвідчений немузейник | 08 лютого 2016 23:37:01

Досвідчені музейники, час минає, все змінюється! Приймате нове, радьте, але не скігліть, скільки можна. П.С. А виставка - дуже вишукана.

Відповісти

Алевтина | 10 лютого 2016 11:18:45

Викладаючи подібний коментар Ви, шановний Багатознаючий,демонструєте свою культуру і виховання! Аби анонімно писати жалюгідні і брудні коментарі на сумнівних сайтах, багато розуму не треба! "Криве дзеркало від Сосновської" - більше схоже на збочений витвір уяви людини, до якої в реальному житті не дуже прислухаються! Майте ж відчуття гідності, чи що у Вас там лишилось.

Відповісти

Настуся | 10 лютого 2016 11:29:50

На скільки я зрозуіла, у розробці концепції, художнього рішення та оформленні виставки приймали участь не лише співробітники НМІУ, але й провідні фахівці музею Гончара, чий рівень кваліфікації та професіоналізму сумнівів не викликає! На відкритті було прусутньо багато людей, представників із різних музеїв Києва. Я й сама з подругами завітала.

Відповісти

Гнат - не всі в Україні люблять діячів комуняцтва! | 10 лютого 2016 19:28:00

Працівники музею Гончара підтримали музейний пікет біля будівлі Міністерства культури України і разом зі всіма музейниками України скандували - Геть Кириленка з Мінкульту! Геть Сосновську з НМІУ! І, ще - інформвція яка надходить з музеїв України: Львова, Чернігіва, Полтави, Івано-Франківська, Кіровограда та інших, там - всі вороже ставляться до В.А.Кириленка, а про божевільну Т.В.Сосновську говорять, який телепень комсючку і не фахову музейницю призначив в Національний музей історії України?! А, хлопці і дівчата з Карпатських полонин (музейних) м'яко так кажуть, посміхаючись - нехай комсомолочка-комуняцька до нас заїздить - тут і залишеться назавжди!

Відповісти

Гліб - що Сосновська, що Кириленко, що Яценюг - ягоди з одного куща! | 10 лютого 2016 20:09:54

Всі в Національному музеї історії України знають, скільки родичів і своїх знайомих привела з собою, в музей, Тетяна Вікторівна Сосновська! Але, що можуть з цим робити бідні музейники Головного історичного музею країни, коли її кумир, з Народного Фронту, Арсеній Петрович Яценюк таке витворяє як і вона! Даю статтю з novostiua.org. Яценюк провел во власть друзей и родственников. 10 февраля 2016 г. Премьер-министр Арсений Яценюк ввел в большую политику немало друзей юности, которых часто называют » черновицким кланом» и аналогом «семьи» Януковича. Их карьерные успехи на протяжении многих лет были прямо пропорциональны достижениям Яценюка, который на днях заявил, что необходимо избавиться от политических квот в госкомпаниях и органах госвласти. «Обозреватель» решил разобраться, с кем из высокопоставленных политиков и чиновников нынешнего премьера связывают особенно длительные и теплые отношения. Друзья по университету Уже много лет Яценюк дружит с нынешним главой фракции «Народный фронт» Максимом Бурбаком. Они оба ходили в черновицкую специализированную англоязычную школу № 9, правда, Бурбак учился классом младше. И все-таки тесного знакомства им было не избежать, ведь Яценюк сидел за одной партой со старшим братом своего будущего соратника — Алексеем. Да и семьи политиков также были дружны. Их матери работали на кафедре иностранных языков. А чуть позже Бурбак и Яценюк вместе учились в Черновицком государственном университете. В 1992 году приятели совместно с Андреем Пышным, о котором речь пойдет чуть ниже, основали юридическую фирму «ЮРЕК». Компания быстро получила лицензию, а одним из ее клиентов в свое время был Михаил Папиев — экс-губернатор Черновицкой области и народный депутат от «Оппозиционного блока» с богатым прошлым в Партии регионов. Политические карьеры друзей также неразрывно связаны. В 2010 году Бурбак стал депутатом Черновицкого облсовета и председателем фракции «Фронта змін», которую создал Яценюк. А в 2012 году Бурбака избрали народным депутатом Украины от «Батьківщини», во главе которой тогда стоял нынешний премьер. В первом правительстве Яценюка школьный товарищ занимал пост министра инфраструктуры. На выборах 2014 года Бурбак баллотировался уже от «Народного фронта», но занять старый пост ему не удалось — квота перешла к БПП. Возглавить фракцию «Народного фронта» в парламенте Бурбаку удалось не без труда. Александр Турчинов прочил на это место Андрея Тетерука или Викторию Сюмар. А креатурой Николая Мартыненко — спонсора «Народного фронта» — была Елена Ледовских. Но Яценюку все-таки удалось поставить во главе фракции своего человека. Одним из самых показательных эпизодов, который продемонстрировал теплые отношения между Бурбаком и Яценюком, является инцидент с народным депутатом от БПП Олегом Барной в Верховной Раде. Тогда нардеп «подарил» премьеру цветы и попытался буквально вынести его из зала заседаний. Первым на помощь Яценюку ринулся именно Бурбак. Кум Яценюка Председателя правления «Ощадбанка» Андрея Пышного считают одним из самых близких друзей Яценюка. Их связывают и родственные отношения: премьер является крестным отцом дочери Пышного — Дарьи. Дружба Яценюка и Пышного завязалась еще в детстве во многом благодаря их отцам, которые также были приятелями. К тому же, будущие политики вместе учились в университете. Покинув родной город, Пышный и Яценюк долго шли параллельными путями в банковской сфере. Дважды они одновременно состояли членами наблюдательных советов двух государственных банков — «Ощадбанка» и «Укрэксимбанка». Потом Яценюк с головой ушел в политику. А в 2007 году и Пышный пошел по стопам друга, став заместителем секретаря СНБО. Примерно тогда же Яценюк возглавил украинский парламент. В 2010 году Пышный полностью сосредоточился на политическом проекте Яценюка — «Фронті змін», став во главе комитета партийного контроля. Когда произошло слияние партии с «Всеукраїнським об’єднанням «Батьківщина», Пышного избрали одним из заместителей новой политсилы. А в 2014 году, спустя месяц после того, как Яценюк стал премьер-министром, Пышного назначили главой правления «Ощадбанка». Военный прокурор из Черновцов Еще один старый знакомый Яценюка из Черновцов — главный военный прокурор Украины Анатолий Матиос. Он также учился вместе с премьером в Черновицком государственном университете на юридическом факультете и даже был старостой группы. Примечательно, что Анатолий Матиос стал главным военным прокурором спустя несколько месяцев после того, как Яценюк занял пост премьер-министра. Нынешний министр юстиции Павел Петренко также родом из Черновцов, и в молодости он не раз пересекался с Яценюком. Они учились в одной школе, но их разделяли 5 лет разницы. Позже политики оказались в одном университете: Петренко получал диплом, а Яценюк пробовал себя в роли преподавателя. Несмотря на такие совпадения, Петренко утверждает, что с Яценюком он познакомился лишь в 2009 году, когда возглавил юридическую службу «Фронта змін». Братские узы Помимо высокопоставленных закадычных друзей, у премьера есть и довольно влиятельный троюродный брат Владимир Яценюк. К большой политике он не причастен, зато в бизнес-кругах известен хорошо. В конце 90-х оба родственника работали в банке «Аваль». Потом нынешний глава правительства ушел в политику, а его брат занялся предпринимательством. Репутацию Владимиру Яценюку подпортил громкий скандал, разразившийся вокруг него в 2013 году. Бесследно исчез миллиард гривен, выделенный правительством Николая Азарова на строительство корпуса сердечно-сосудистой хирургии в институте Амосова. Крупный государственный тендер выиграли две фирмы. Первая — ООО «АМТ-Бизнес» с уставным фондом всего в 12 тысяч гривен и не имеющая офиса. Эту «компанию-пустышку» позже связали с «семьей» Виктора Януковича. А вот следы от ООО «Криворіжіндастербуд» привели уже к родне Арсения Яценюка. Во времена тендерной аферы это предприятие было зарегистрировано по тому же адресу, что и фирма «БФ Груп», принадлежащая донецкому миллиардеру Леониду Юрушеву, которого некоторые СМИ называли спонсором Арсения Яценюка. Среди основателей «Криворіжіндастербуд» до весны 2013 года, когда вокруг строительства стали сгущаться тучи, числился и Владимир Яценюк. Он же какое-то время руководил фирмой. Действующий премьер тогда заявил, что его брат не причастен к афере. Одновременно Арсений Яценюк попытался откреститься от скомпрометированного родственника, которого, по его словам, толком и не знает. Это кажется маловероятным, учитывая тот факт, что братья обзавелись в Новых Петровцах домами по соседству. В любом случае в действиях Арсения Яценюка есть определенная целесообразность. Собрав вокруг себя родню и проверенных временем друзей, он надеялся тем самым обеспечить относительно надежный тыл. Но каждый новый скандал вокруг членов его «семьи» бьет по позициям самого премьера, которые и так весьма шатки ввиду очередного кризиса в коалиции.

Відповісти

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень