«Обілечування» відвідувачів - справа рук самих…

Автор: Звір Гуляє | 01 лютого 2016 14:34 |



У цьому дописі головним чином йтиметься про роздуми, викликані черговою «Музейною зустріччю №7: Сервіс у музеях» та про кілька ідей, що виникли опісля неї. Переказувати доповідь головної доповідачки на цій музейній зустрічі - Анжели Савченко, - не буду, бо незабаром буде викладений звіт, наголошу на тому, що зачепило мене.

Слухати людину, яка вимовляє фрази та оголошує ідеї, які ось наче самі мали зірватися з мого язика, це просто приємно, але там були не лише ідеї та розумні фрази, а, насамперед, гарно структуровані, аргументовані та роздобуті власним «польовим» досвідом факти, приклади (як негативні, так і позитивні) тобто зворотній зв'язок - гарно викладений і глибоко проаналізований погляд на музеї очима відвідувача та організатора екскурсій. Пані Анжела власниця екскурсійного бюро, що спеціалізується на внутрішньоукраїнському туризмі, за понад десять років роботи в цій царині вона провела тисячі екскурсій, в тому числі і сотнями наших музеїв, навряд чи є інший подібний до неї, я б сказав, професійний відвідувач музеїв. Але тут замало самої лише професійності відвідувача: аби знайти час та бажання і зробити такий виступ, потрібно ще бути дуже небайдужою до музейної галузі людиною, уважною до того, що має значення і, насамкінець, готовою поділитися своїми баченнями проблем та можливих шляхів їх вирішення.

Отже, моя власна рефлексія на виступ пані Анжели, це, по-перше, згода з ключовими висновками її аналізу. По-друге, моє захоплення невимушеною манерою викладу, тактовністю (особливо у викладі дражливих тем) та активною позицією пані Анжели, вона не чекає «від моря погоди», а намагається змінювати те, що може змінити. І насамкінець – її виступ був для мене правдиво надихаючим, про це далі…
 
Кристалізація Бачення нової системи
 
Дозволю собі озвучити моє особисте очікування від таких музейних зустрічей, продиктоване моїм розумінням корисності такого формату. Я вважаю, що ці зустрічі - це прекрасний вияв горизонтальної ініціативи та налагодження живого спілкування поміж професійною музейною спільнотою. Попри те, що самі зустрічі зорганізовані міністерством (тобто зверхнім органом), сам хід зустрічей та їхня атмосфера, а також «калібр» відвідувачів, свідчить про те, що значною мірою їх відвідують музейники середньої ланки, які прийшли добровільно (або майже добровільно), яким небайдуже і які готові до діалогу та можливо пошуку рішень.
За моїми спостереженнями під час цієї та попередніх таких зустрічей, переважно оголошуються, деталізуються та усвідомлюються різні музейні проблеми, як правило, варіантів їхнього вирішення менше, ніж самих проблем. «Чим далі в ліс», тим більше складається враження, що кількість проблем і їхній масштаб такі величезні, що куди не кинь - всюди проблеми, а спроби їх глибшого пізнання лише розкривають їхній катастрофічний характер та глобальність масштабу нашої музейної кризи. Очевидним стає те, що існуюча система музейництва вже ймовірно не здатна відповідати на запити сучасності, теперішні наші музеї були створені переважно за совєтів і служили іншим цілям, ніж ті, що стоять перед музеями сьогодні. Це підтверджується тим, що намагання вирішити одну окрему проблему наражається на іншу (часом ще більшу), та і вирішення окремих проблем дає дуже тимчасовий і дуже обмежений результат, бо в суміжних областях теж «все запущено».

Одразу зазначу, що я нічого поганого в такому, на перший погляд невтішному, поступі не бачу – коли хворий із давно запущеними хворобами нарешті розуміє, що він хворий і починає намагатися самотужки зрозуміти, чим же він хворіє, то його (особливо перша) реакція на виявлені симптоми буває оте знамените – «пропало всьо!». Але хворому досить знайти собі доброго лікаря, а у випадку з музеями все трошки складніше, але не безнадійніше!

Поясню свій оптимізм: я теж вірю, що як зазначила пані Анжела, що «зміни почнуться з низу». Але, у моєму розумінні, найнижчі «низи» - це відвідувачі, тобто суспільство, яке є кінцевим споживачем музейних послуг. Очевидно, що навіть попри те, що саме суспільство було рушієм обох Майданів, не варто очікувати, що воно нині стане рушієм і музейних змін - йому просто зараз не до того (війна, корупція… музеї відступають на десятий план), окрім того, як зазначив колись Форд: «якби я питав у людей, що їм потрібно, вони попросили б швидшого коня» (а не автомобіль). Я до того, що рушієм може стати будь-яка сторона, яка набравшись нахабності чи сміливості, бере на себе відповідальність ці зміни визначити і втілити у життя, але тут є одне але (про нього далі).

В нашому випадку, теоретично, всі сторони (і міністерство, і музеї, і суспільство) зацікавлені у вирішенні музейної кризи, але коли йдеться про те, хто саме і що буде робити, всі кивають на іншого – «тут вертикаль», «так у нас з верху начальство», «нам цього ніхто не дозволить», «таких інструкцій… законів немає». Іншими словами, в одних є право видавати накази, а в інших є практичні можливості ті накази ігнорувати…
Але перемагає завжди най… Найсильніший? Найбагатший? Найнахабніший? Найрозумніший? Чи може найпереконливіший, найорганізованіший та найактивніший?

Якщо ми себе вважаємо дієздатною стороною, то ми мусимо вірити у те, що ми теж на щось впливаємо (бо інакше ми просто раби і мовчазні виконувачі волі «вишестоящіх інстанцій», тобто в кращому разі об’єкти, а не суб’єкти).

Зробимо тут невеликий теоретичний відступ. За підказками звернемося до Елінори Остром та її праці «Керування спільним. Еволюція інституцій колективної дії», де вона аналізує приклади самоорганізації горизонтальних спільнот і виводить деякі закономірності з успішних прикладів, а саме: 1. Чітко визначені кордони; 2. Відповідність між правилами і місцевими умовами; 3. Механізм колективного вибору; 4. Моніторинг; 5. Градуйовані санкції; 6. Механізми розв’язання конфлікту; 7. Мінімальне визнання права на організацію; 8. Складені інституції. Детальне знайомство з працею я залишаю за читачами, зазначу, що формат музейних зустрічей вписується у загальну канву, виведену Елінор Остром.

Перекладаю звичайною мовою - коли ми стоїмо перед необхідністю переосмислення і кардинальної перебудови, а, можливо, навіть цілковитого знищення і побудови натомість нової системи «з нуля» (а саме про високу ймовірність цього і свідчать озвучені проблеми музейної сфери), то в якийсь момент глибина розуміння проблем перестає мати значення, бо розумієш, що усіх їх вирішити неможливо, це зачароване коло, яке ніхто не набереться сили розірвати, ба гірше - несвідоме, стихійне ламання зачарованого кола може призвести до неконтрольованого знищення усієї системи і хаосу. У прикладі з міліцією та поліцією за знищенням міліції нема чого жаліти, у випадку ж із музеями зламати стару систему так легко не вийде, бо є фонди, які комусь десь треба зберігати на час перебудови системи, тобто варіант, «весь мір до аснаванія ми разрушим, а патом…» не підходить, але і стара система не має права на існування. Отже, хтось (абстрактний хтось) має виробити своє новітнє бачення, якою б нова система мала бути, з якою метою вона мала б створюватись, для кого, кому мала б служити, на яких принципах мала б засновуватись, вже далі це бачення слугувало б дороговказом при розробці нових законів, правил наступних кроків тощо…На мою думку, саме небайдужа професійна музейна спільнота має стати отим «кимось» і саме вона має зробити найвагоміший внесок до визначення отого бачення нової системи, яке потім можна було б просувати і рекомендувати як вищим інституціям (міністерству і КМ), так і суспільству (оскільки зробити самотужки такі зміни музейники не зможуть). Формат згаданих музейних зустрічей, демократична атмосфера, ненав’язлива, проте впевнена модерація, сприяють акумуляції колективного досвіду і можуть (гарантії звичайно немає) призвести до кристалізації отого бачення нової системи. Оце власне і є моє найбільше і найсміливіше очікування від цих зустрічей, мій символ віри у них і головна причина, чому я теж там. Суспільство, або якась третя сторона, навіть якщо і запропонує свій варіант бачення, то музейникам (тобто тим, хто матиме потім впроваджувати все це у життя) буде дуже важко прийняти «чужинське» бачення. Зрозуміло, що розробляючи своє бачення, музейники мають прислухатися до vox populi (яко гласу своїх головних клієнтів) на те - на зустрічах трибуна відкрита для всіх.
 
«Обілечування» відвідувачів - справа рук самих…
 
Судячи з відгуків музейників - одна з причин того, що музеї не можуть працювати у вихідні та святкові дні – це необхідність виходу на роботу у вихідний не лише лекторів або наглядачів, а і касирів, аби продавати квитки («обілечувати» відвідувачів) і купа дотичних до цього проблем (хто прийме касу, банки на вихідних зачинені тощо…).

По-правді кажучи, після короткої розмови з практикуючими музейниками виявилось, що проблема ця скоріш надумана, ніж реальна, самі ж музеї (ті, котрі цього хотіли) знайшли купу способів її вирішення (від приймання замовлень та передплат за квитки до збільшеного ліміту по касі на вихідні) – було б бажання, але менше з тим...

Від себе додам, що там, де є готівкові розрахунки – там завжди є ризики. Про подібного роду скандали у музеях я кілька разів чув, а ось у корпоративному секторі – це завжди слабке місце, є чітке правило «готівка - це ризики» (що її не в ту кишеню покладуть, не тим видадуть, вкрадуть, або підсунуть фальшивки…)
Отже, пропоную встановити поблизу головного входу до музею (в зовнішній стіні музею, або просто на його сходах) платіжні термінали самообслуговування (таких є багато від Приватбанківських з можливістю оплати кредитною карткою до різних iBOX, 24nonSTOP та інших).

Аби приймати таким чином оплату, потрібно розробити відповідне програмне забезпечення та підписати угоду з мережею (з тим самим Приватбанком, iBOX чи 24nonSTOP), але все це є сенс робити не кожному музею окремо, а централізовано – розробивши Розрахунковий Портал для всіх музеїв країни (не вдаватимусь у технічні деталі, але думаю, що нічого складного в цьому немає – сучасні програмісти і сучасні термінали достатньо розумні, аби справитись із таким завданням).

Для пересічного музею матимемо таку картину:
  • Розробкою інтерфейсу і програмного забезпечення займатимуться інші, а музеї на місцях отримають лише кожен свій унікальний код.
  • Власники терміналів, знаючи, що музеї запроваджують можливість оплати через термінал, будуть раді орендувати у музею метр площі (чи стіни) на фасаді, аби поставити саме свій термінал поближче до входу (а це кілька тисяч «дармових» гривень на місяць).
  • Відвідувачі на терміналі відкривають сторінку музейного розрахункового порталу, вводять код музею і вносять гроші, термінал друкує їм вхідний квиток до музею (він же і чек). Зауважте, що на практиці термінали можуть мати досить складні і гнучкі меню, тобто, кожен музей може мати свій тарифний план і відвідувач (зручною для себе мовою, в тому числі й іноземними) зможе самостійно вибрати, скільки і яких саме квитків їм потрібно і зможе за них внести готівку, або розплатитись банківською карткою. Більше того, відвідувач може самостійно замовити собі екскурсію (і оплатити її), або приєднатися до існуючих груп (календар екскурсійних груп можна теж інтегрувати у таку систему).
  • Кожен музей може самостійно (через комп’ютер у директора чи бухгалтера) налаштовувати свій тарифний план, знижки чи навпаки «преміальні за понаднормові» на квитки та вносити (або синхронізувати з сайтом) календар дійств або екскурсій.
  • Якщо це буде національного рівня музейний розрахунковий портал, то у переговорах із власниками мереж можна буде домовитись про відсутність комісії при оплаті вартості музейних квитків.
  • Всі турботи про інкасацію, шахрайства, «гроші повз касу», маніпуляції з готівкою та безпеку внесеної в термінали готівки – стають турботами власників терміналів, а не музеїв.
  • Відвідувачам не потрібно бігати до сусіднього кіоску, аби розміняти купюри (а деякі термінали приймають платіжні картки – це взагалі мрія багатьох відвідувачів!).
  • Можливість диверсифікації (кілька терміналів поруч), а якщо навіть всі не працюватимуть одночасно, то у містах і містечка вже можна знайти інший термінал, часом у полі зору, або неподалік.
  • Потенційна можливість обійтись без касира взагалі (може бути актуально для менших музеїв).
Термінали зараз з’являються навіть у далеких селах (всім потрібно поповнювати телефони і платити за інтернет), то чому б не розмістити термінал саме біля музею, як казала пані Анжела, (краєзнавчі) музеї мають стати локальними осередками культури!

Зрозуміло, що не стане одних проблем, з’являться інші, як то проблема кіберзлочинності, але маємо комплексне вирішення не лише проблеми святкового та вихідного “обілечування”, а і цілої низки дотичних.

Схожі публікації

Коментарі (19)

 

Небайдужа | 01 лютого 2016 09:40:44

Як кажуть, зробили з мухи слона)) Те що проблема в касирі і оплаті, це дуже суб"єктивна думка. Хотілося б запитати автора, де він бачив термінали в далеких селах? Наприклад... Найпростіше сказати, що в музеї все не так і почати "ламати". Музей - це музей! Музе́ї це — культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Відповісти

VovaZiLvova | 01 лютого 2016 10:30:40

Ідея безумовно класна і має права на життя. Шкода, що не можна порахувати у скільки обійдеться такий кіоск, плюс скільки буде вартувати обслуговування. І ось ситуація: кіоск поламався, що закриваємо музей для відвідувачів. А поки найдемо гроші на його ремонт, поки казначейство перекаже гроші, це тижні і музей не працює. Думаю такі кіоски мають право на існування лише, як додаткова послуга до касира. А щоб касир не тирив гроші, для цього існують білети, в принципі легко перевірити, чи сходиться каса.

Відповісти

Звір Гуляє | 01 лютого 2016 12:24:30

Я б відповів: "а де Ви бачили музеї у далеких селах?", але мова не про далекі села... До речі, саме в далеких селах, маючи бажання потрапити до музею можна навіть серед ночі, бо там всі знають де живе той, хто може відкрити музей. Я відвідував такі музеї і у вихідні, і пізно у вечері, а одного разу навіть майже опівночі (музей Рильських в Романівці)!

Відповісти

Звір Гуляє | 01 лютого 2016 12:34:50

"Кіоск" (термінал) - це власність провайдера (тобто власника мережі таких терміналів), музей його не купує, а дає провайдеру місце де поставити і провайдер ще й платить музею за те місце гроші. Ремонт терміналу - це справа власника терміналу (провайдера), а не музею. І насамкінець, ідея не замінити касирів, а запропонувати відвідувачам альтернативний спосіб оплати, не працює каса - платіть через термінал самообслуговування, не працює термінал коло музею - заплатіть через інший (особливо у містах їх уже вистачає).

Відповісти

Галина | 01 лютого 2016 13:59:45

Справа не у тому, що "касир може стирити", а у тому, що він теж людина і має право на 2 вихідні на тиждень. А окрім терміналу, можна було б продавати електронні квитки через Інет, як сьогодні практикує більшість театрів.

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 лютого 2016 15:09:34

Небайдужа, і що ВИ пропонуєте? Закривати музей о 16.30, суботу і неділю і просто пишатися, бо "Музе́ї це — культурно-освітні та науково-дослідні заклади"?....

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 лютого 2016 15:18:26

VovaZiLvova, лише маленький коментар щодо квитків. ПО-ПЕРШЕ, в своїй колекції квитків з музеїв України маю з десяток таких, які надруковані на кольоровому прінтері, не мають ані печатки музею, ані номера... Тобто вони самопальні, даруйте за слово. Тобто гроші від їхнього продажу можуть іти куди завгодно: у кищеню директора, на благодійний рахунок музею (це я мрію), чи ще комусь, хто покриває це свавілля, але не за призначенням на спецрахунок. Що робити і як з цим боротися? Ну от я можу сьогодні викласти їхні скани. Буде великий скандал, який скінчиться: колективним плачем "як вижити бідним музейникам" (перша дія) і колективною анафемою на моє імя "як вона сміла посягнути на святе, музей, як культурно-освітній заклад". Причому я анафеми не боюся, лише здоровя вже не те, щоб її легко "проковтнути", але я знаю точно, що ЖОДЕН з музеїв, де з квитковим господарством все ок - на мою сторону не стане. Що скажете? І ПО-ДРУГЕ. Поки я сама не працювала у музейній сфері, я не завжди брала квитки після їх оплати при вході. І я точно бачила і знаю сотні інших таких відвідувачів. Чи треба Вам розказувати, що з таким невзятим квитком чи чеком з касового апарата буває потім? Варіант перший - продається повторно, а гроші в кишеню. Варіант другий, з касовим чеком, - робиться повернення і гроші теж в кишеню.

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 лютого 2016 15:20:51

Галині: пані Галино, так про це й була мова на зустрічі. 5 робочих днів і 2 вихідні. Чому ці 2 вихідні у касира не можуть бути з понеділка по середу, а з пятниці по суботу, коли є більша вірогідність напливу туристів, щоб касир був/була на роботі?

Відповісти

Галина | 01 лютого 2016 15:39:55

Я була на зустрічі і ми з колегою озвучували нашу проблему. Касовий апарат, інкасація, непрацюючі у вихідні банки. Ну, і спрямованість нашого музею, перш за все, на школи та вузи, а не на сімейні екскурсії та окремих відвідувачів (тут вже технічні проблеми, які впливають і на кількість відвідувачів, бо відвідування можливе лише в складі груп або дороге індивідуальне).

Відповісти

Галина | 01 лютого 2016 15:42:12

Саме це ми зараз і намагаємося змінити. Але графік роботи музею залежить не від екскурсоводів((

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 лютого 2016 15:52:35

Галині: Розумієте, озвучена Вами проблема, не тільки Ваша. Скоріше, Вас вона менше стосується, бо у вас справді специфіка. Але таких музеїв третина, як не більше, з цією проблемою каси. Але вона надумана. В інших музеях каса здається в пятницю ввечері, і за 2 вихідні ліміт, зазвичай, не перевищується. Обовязки касира у вихідні директор наказом може покласти на екскурсовода, на доглядача - це теж працює. А щодо банків... ))) це не до Вас, але знаю національні музеї, комунальні, де каса здається 2 рази в місяць. А на ліміт вони взагалі увагу не звертають...

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 лютого 2016 15:53:54

Галині: я Вас розумію... Це найприкріше у всій цій ситуації, коли ті, хто керує і приймає рішення, не ходять ні на зустрічі, ні на лекції, нічого не читають і найголовніше - не чують думок і відгуків аудиторії та відвідувачів.

Відповісти

Музейник | 01 лютого 2016 15:59:04

Пані Лесю! Ми всі знаємо про корупцію скрізь. Мабуть вона є і в музеях. Але не потрібно всіх музейників підганяти під один гребінець. Працюю в музеї більше тридцяти років. Пройшов всі щаблі нелегкої музейної праці.Зароблене по квитках - це святе. Бо в багатьох музеях різного рівня це кошти, на жаль, інколи єдині, на розвиток. Ще вони не зароблені, а вже розплановані. Інколи ці кошти рятують при покритті боргів за газ, світло і т. д., не кажу вже про музейні проекти. І при їх розподілі першість бере музейний інтерес, хоч можна пустити і на доплати працівникам, і на премії. На жаль в бідній країні люди не завжди можуть дозволити собі театр, музей. Тому й ціни в музеях не піднімають, що їх працю побачило більше відвідувачів. Музей в сьогоднішніх умовах виконує соціальне замовлення держави і держава повинна за нього платити.

Відповісти

Галина | 01 лютого 2016 16:05:50

Та нас ця проблема також трохи дивує))

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 лютого 2016 16:37:48

Пане Музейнику, я, здається, про всі музеї не сказала - мова про тенденцію. Тому пробачте і не ображайтесь. Ваш музей і Ваше імя я також не назвала. )) На щастя, порядних і чесних людей є також немало.

Відповісти

Анна | 01 лютого 2016 16:38:47

Добрый день всем! Сама работаю в музее и скажу честно: в том случае, если посетители не взяли билет, наш кассир его РВЕТ НА КУСКИ и выбрасывает в мусор.

Відповісти

Звір Гуляє | 01 лютого 2016 17:58:25

Відверто кажучи мене дуже дивує реакція (деяких) музейників... Що ж, маю контр-пропозицію - чому б не спитати у відвідувачів, що вони думають про вихідні у музеї в суботу-неділю і чи зручно було б їм купувати квитки до музею через термінал? Що скажете?

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 лютого 2016 20:06:34

Запустила опитування

Відповісти

Я | 02 лютого 2016 16:08:37

В чому проблема?))) А все почалося з того, що п.Анжелу не прийняли в одному з музеїв 1 і 7 січня. А Анжелі ну дуже хотілося на Різдво потрапити до музею, бо музейщики "нелюди", як вона говорить... І почали обговорення про те, що потрібно виходити на роботу касиру... Та не тільки касиру, а всім причетним до цього людям, вся зміна! Я взагалі не розумію, навіщо роздувати цю проблему? Не працюють в вихідні, лише одиниці з всіх взятих музеїв.

Відповісти

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень