УТОПІК без Толочка

23 грудня 2015 15:49 |



22 грудня 2015 року пленум Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури призначив в.о. Голови Бур`янову Марину Іванівну. Екс-директор Культурологічного центру УТОПІК змінила на цій посаді 77-річного академіка Петра Толочка, що беззмінно очолював Товариство з 1989 року.


Як повідомили «Музейному простору» в УТОПІК, рішення піти з посади було прийнято Петром Петровичем одноосібно, з аргументом «Я зараз не на часі». На цю виборну посаду претендувала екс-директорка Національного заповідника «Софія Київська» Олена Сердюк, проте більшість голосів була не на її користь.

"Вчера удалось отбиться от попытки захвата власти в Украинском обществе охраны памятников компанией Сердюк, Вечерского, Яковины и Кухаренко. Битва была нешуточной - с агрессией, оскорблениями, обвинениями, - все в стиле госпожи Сердюк. К счастью, они оказались в меньшинстве", - зазначила з цього приводу в Facebook громадська активістка Ірина Нікіфорова.

Заступником в.о. голови замість Миколи Трохимовича Пархоменка, який пішов з посади за станом здоров`я, обрали Богдана Кожушка, члена Колегії Товариства, голову Громадської ради при Мінкультури, який нещодавно «прославився» листом на підтримку В’ячеслава Кириленка від імені останньої, тоді як жоден член Громадської ради про існування листа не знав.

Новий Голова УТОПІК має бути обраний під час з’їзду УТОПІК (вищого органу самоврядування Товариства, що скликається раз на 5 років), проведення якого заплановано у 2016 році. Точної дати наразі невідомо.

Українське товариство охорони пам’яток історії та культури було засноване в 1966 році з метою збереження, реставрації, вивчення та пропаганди пам’яток історії та культури, а також контролю за додержанням законодавства про їх охорону і використання. За часів войовничого атеїзму лише Товариство осмілювалося фінансувати реставраційні роботи на пам’ятках культової архітектури. Завдяки авторитету і фінансовій підтримці Товариства вдалося врятувати тисячі храмів та монастирських комплексів, унікальні зразки народної дерев’яної архітектури. У складі УТОПІК діють 24 обласні організації, а також прирівнювані до них Київська і Севастопольська міські та Кримська республіканська організації. Організацій низового рівня (міських, районних, міжрайонних) та первинних осередків налічується близько 450. До 1992 року щорічно УТОПІКом фінансувалися ремонтно-реставраційні роботи на суму близько 10 млн. карбованців (у той же час з державного бюджету виділялися лише 5-6 млн. крб.). На будівництво Музею народної архітектури та побуту були виділені понад 50 млн. карбованців, 5 млн. залучені на будівництво Музею Великої Вітчизняної війни у Києві. Всього ж з часу свого заснування на охорону пам’яток Товариство, за їхніми підрахунками, витратило суму, еквівалентну 400 млн. доларів США. За останні 10 років статус Товариства дещо змінився, воно все більше втрачає свою впливостість  у сфері співпраці з державними органами, здійсненні громадського контролю, організації наукових експедицій та пошуку і поверненні до України пам’яток, які незаконно вивезені за її межі і становлять національно-культурну спадщину народу України. Натомість основна робота зосереджена на інформаційному напрямку, проведенні досліджень, написанні статей та розвідок, виданні збірників.

"Музейний простір"

Схожі публікації

Коментарі (11)

 

Юрко Славич | 24 грудня 2015 22:52:14

Тільки В'ячеслав Кириленко міг родити такого як Богдан Кожушко. Тільки подібний собі може народити собі подібного! Ну, а Петру Толочко, бажаю довгих років жіття і міцного здоров'я!..

Відповісти

голос народу | 25 грудня 2015 09:52:22

Пішов Толочко і слава Богу! А за ним рухнула у прірву вся його гоп-компанія на чолі з Сердюк. Маємо приклад люстрації від Бога...

Відповісти

Прибрався Толочко | 25 грудня 2015 10:33:17

Гірше Толочка в українській історії не можна і вигадати. Узурпатор, тиран, деспот. Від нього постраждали справжні науковці, він нищив людей, позбавляв роботи, принижував тощо. Він і його команда величезний негатив у науці!!!

Відповісти

ні в бров, а в глаз! | 25 грудня 2015 13:55:29

жест Толочка дуже красномовний - отака він особина: ці руки нічого не крали!

Відповісти

капец динозаврам! | 26 грудня 2015 14:22:22

А когда Толочко был "на часі"?У комуняк и Януковича!

Відповісти

Максим Левада | 26 грудня 2015 21:49:11

Шановні, я, м'яко кажучи, не прихильник П.П. Але такі речі не треба казати поза очі. А, тим більше, коли людина йде з посади. У кожного з вас був час, щоб сказати йому це відкрито, коли він був при владі.

Відповісти

Любомир Кабаненко | 28 грудня 2015 00:49:19

При СРСР, Толочко писав про Київську Русь з її князівствами на теренах України! Це була, на той час, в тоталітарній країні, певна життева позиція. Так, не академік Сахаров, проте і не комуняка Павло Тичина, який ганебно оспівував сталінізм і переконував шанувальників Йосипа Кровавого винищити українців самим ганебним способом - фактично геноцидом! І де зараз справедливість?! Пам'ятники Сталіну - всі винищені, Леніну - вже майже всі повалені, а оспівувача їх справ - Тичину!!! - шанують в Україні, ще й музей його тримають у Києві. А його псевдоправнучка Тетяна Сосновська, ще і над нащадками тих кого шанувальники компартійних співів Тичини майже всіх повбивали у 20-30-40 рр. XX ст. все ж добралася у XXI ст. своїми катськими руками в Національному музеї історії України вірна завітам свого "прадідуся!" Да, ще й привела з собою донецьких бандитів - вбивайте українців во славу Тичини і Сталіна! Так, во, що гроші з людьми роблять, якщо музейні раритети по плану В.Кириленка будуть незабаром в Україні розпродовати в приватні руки, а вірніше віддавати, а ті вже будуть їх толкати куди треба...

Відповісти

Максим Левада | 28 грудня 2015 12:48:31

Тичина не тільки оспівував Сталіна! "З далекого походу Вернувсь до мене брат. Одкинув він рушницю, На край стола схиливсь. – Ой що ж ти, брате, бачив, Кого ти там убив? – Поглянув він на мене, Поглянув, одвернувсь. – Питаєш ти, що бачив, Чи я кого убив, – Мене, мене убили! – Сказав та й заридав… І зрозумів я: люди Були звірми і єсть. – О, що ви наробили, Прокляті, на землі!" Це 1914-15 рр.

Відповісти

Полтовчанин - За що я ненавиджу Павла Тичину. | 28 грудня 2015 16:25:26

Зараз в Україні відбувається декомунізація. Я, як представник славної Полтавської області, з його Оржицьким районом – ненавиджу поета Павла Тичину! Мій батько, 1935 року народження, розказував мені, як сільські хлопчаки і дівчатка кепсько ставились до поезії людини яка написала гімн радянської України. В їх жилах текла кров їх батьків і дідусів з бабусями, які – хто помер під час Голодомору, а хто і під час колективізації або загинули за горезвісний закон про зірвані колоски чи пішов у ГУЛАГ як добрий господар на українській землі. В кінці 40-х і в 50-х рр. XX ст. батько казав, що молодь Оржицького району Полтавської області плювалися коли чули гімн радянської України і “Партія веде” написані ворогом українського селянства Павлом Тичиною. Речівки і вірші про Тичину були самими улюбленими їх висловами: “Краще з'їсти кирпичину, ніж вивчатать Павла Тичину”, “Як би взяти кирпичину та вбити Павла Тичину!”, “Наш Тичина пише, пише, та все бiльше, та все гiрше. І з яких причин? Наш Тичина пише вiршi, та все гiршi, та все гiршi, та всi як один, та всi як один”, “І ти продався їм, Тичино, і ти пішов до москаля? О, бідна мати, Україно, в журбі головонька твоя. в кривавім морі по коліна стоїть без сорому в очах поет, колишній наш Тичина, і прославляє смерть і жах. Прилюдно б'є катам поклони, катів виспівує в піснях. А з-під землі ідуть прокльони борців, розп'ятих на хрестах. Іудо, ти шляхетний жиде, пішов, повісивсь в самоті. Павло Тичина… цей не піде — він сам розіпне на хресті”. Півсела Старий Іржавець, Оржицького району, Полтавської області померло під час Голодомору 1932-1933 і голоду 1946-1947 рр. І ця мерзота українського народу – Павло Тичина оспівував КПРС, КПУ і Сталіна з Леніним! Я - ненавиджу Павла Тичину як і мій батько, як мільйони загиблих українців, як правнуки і їх праправнуки, що волають декомунізувати цього демона української культури – Павла Тичину! Я - ненавиджу Павла Тичину за його праправнучату племінницю, яка себе називає його праправнучкою – Тетяна Сосновська (у дівоцтві Блюдо, дійсно Великий Боже завжди мітить призвіщами шельму!). Я – ненавиджу Тетяну Сосновську, що вона така брехлива, як і Павло Тичина, я – ненавиджу Тетяну Сосновську, що вона нищить свідомих українців, науковців і фондовиків Національного музею історії України, як і її “прадідусь” Павло Тичина у свій час, я – ненавиджу Тетяну Сосновську за те, що вони поріднилася з донецькими бандюками і як і її “прадідусь” Павло Тичина готова віддати новітнім москалям скарби музейної України! “Попіл Клааса стукає в моє серце!” – цей старовиний вислів повинен бути в кожного музейника України, котрий, як і я – ненавидить Павла Тичину і Тетяну Сосновську!

Відповісти

Василь Б. | 24 січня 2016 00:35:40

Щось дуже особисте в цих прокльонах. Тичина - це трагедія паралізованого страхом генія.Одним з перших у підрадянській ще Україні про це написав Василь Стус:"Двадцяте століття заправило від митця такого характеру, який здатен витримувати і понадлюдські перевантаження. Тичина такого характеру не мав. Він був занадто ніжний для цього, може, найжорстокішого віку. І тому помер живцем, десь за десятьма замками своєї прихованої надії, сподіваючись, що його жива смерть колись обернеться на живе безсмертя. Фізична смерть прийшла до нього пізніше. Його не стало 16 вересня 1967 року. Відтоді з поета спав обов'язок — ховатися од життя. Певен, що перед смертю він відчув, чим була для нього мало не сорокарічна роль. Видно, поет був близький до розуміння як режисури, так і сценарію, як і своєї ролі в цій трагікомічній виставі".

Відповісти

Василь Б. | 24 січня 2016 00:35:44

Щось дуже особисте в цих прокльонах. Тичина - це трагедія паралізованого страхом генія.Одним з перших у підрадянській ще Україні про це написав Василь Стус:"Двадцяте століття заправило від митця такого характеру, який здатен витримувати і понадлюдські перевантаження. Тичина такого характеру не мав. Він був занадто ніжний для цього, може, найжорстокішого віку. І тому помер живцем, десь за десятьма замками своєї прихованої надії, сподіваючись, що його жива смерть колись обернеться на живе безсмертя. Фізична смерть прийшла до нього пізніше. Його не стало 16 вересня 1967 року. Відтоді з поета спав обов'язок — ховатися од життя. Певен, що перед смертю він відчув, чим була для нього мало не сорокарічна роль. Видно, поет був близький до розуміння як режисури, так і сценарію, як і своєї ролі в цій трагікомічній виставі".

Відповісти

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень