ВІДПОВІДЬ КОЛЕКТИВУ МУЗЕЮ ІСТОРИЧНИХ КОШТОВНОСТЕЙ УКРАЇНИ НА «КОМЕНТАРІ» та «РОЗ’ЯЗСНЕННЯ»

У зв’язку з появою у інтернет-просторі «Коментаря щодо зміни структури Національного музею історії України та статусу його філіалу – Музею історичних коштовностей України», підготовленого Адміністрацією Національного музею історії України й оприлюдненого 06.11.2015 р., а також «Роз'яснення Міністерства культури України щодо статусу "Музею історичних коштовностей України" як філії Національного музею історії України та стану збереження колекції, що перебуває там на збереженні та експонуванні», оприлюдненого на сайті МК  09.11.2015 р., колектив Музею історичних коштовностей України (МІКУ) вважає за необхідне заявити наступне:

 В означених «Коментарях» та «Роз’ясненні» чимало некомпетентної, викривленої і навіть просто неправдивої інформації. Саме тому колектив Музею історичних коштовностей вважає за необхідне дати свої пояснення.

1. У «Роз’ясненні» Міністерства культури зазначено: «У зв’язку з появою в ЗМІ звернення частини колективу філії «Музей історичних коштовностей України».

Колектив МІКУ стверджує, що наше звернення було колективним й приймалося не тільки науковим колективом, але й переважною частиною господарського відділу та музейних наглядачів.

2. У «Роз’ясненні» зазначено: «НМІУ, Міністерство культури України та інші уповноважені державні органи повинні мати повну інформацію про склад та стан колекції, яка перебуває на збереженні та експонуванні у філії. Однак, філія до цього часу не надала інформації, передбаченої чинним законодавством, до Національного музею історії України, який відповідає за збереження і облік колекції. При цьому у філії майже 20 років не було ревізій і перевірок фондової колекції».

Також у «Коментарях» зазначено: «Але виявилось, що ані держава, ані дирекція НМІУ не мають жодної інформації про її склад та про стан збереження музейних предметів, що перебувають в МІКУ. … Протягом тривалого часу завідувач філіалу НМІУ – МІКУ не погоджувалась надати копії облікової документації до відділу обліку НМІУ, передбаченого інструкцією з обліку та збереження музейних цінностей і тим самим приховувала від держави інформацію про склад і стан частини колекції в кількості близько 56000 предметів з дорогоцінних металів».

Колектив МІКУ висловлює подив, оскільки ці фрази свідчать про елементарну професійну некомпетентність тих, хто їх писав і під ними підписувався. Кожен музейник знає: існує таке поняття, як перевірка роботи музею, і існує таке поняття, як звірення наявності експонатів. Перевірки має призначати вищестояща організація, в даному випадку Міністерство культури (див. Постанову Кабінету Міністрів 1147 від 20.07.2000 «Про затвердження Положення про музейний фонд України», ст. 36). Тому закид про 20 років відсутності перевірок – це закид не в бік Музею коштовностей, а в бік Міністерства. Що заважало Міністерству такі перевірки проводити?

Звіряння наявності музейних предметів проводиться в кожному музеї (в тому числі й МІКУ) на регулярній основі. На виконання наказу Міністерства культури від 29.10.2003 р. № 681 та від 01.08.2007 р. №1039/16-07 про звіряння, Музей історичних коштовностей України звітувався перед Міністерством культури 23.05.2012 року – реєстраційний № 4697/0/18-12 – Міністерству культури та НМІУ були надані повні пакети документів за результатами звіряння, а також повний список експонатів колекції Музею історичних коштовностей України.

Виготовлення копій інших облікових документів та їхня передача до відділу обліку НМІУ відбувається після відповідних наказів НМІУ, згідно з чинним законодавством.

Крім того, Міністерство фінансів та Державна пробірна служба України здійснили відповідні перевірки Музею історичних коштовностей у 2010 та 2013 рр. (Акт № 466/10 від 23.09.2010 р. та Акт № 102/13 від 29.03.2013 р.).

Експонати Музею історичних коштовностей є абсолютно публічними. Зазначимо, що понад 25% (!!!) експонатів колекції МІКУ, її сама значима та унікальна частина експонується у постійній експозиції. Експонати з фондового зібрання неодноразово було означено в каталогах міжнародних та українських виставок, електронних каталогах колекції музею, численних публікаціях та альбомах. Експонати музею доступні широкій науковій спільноті України та світу.

Таким чином, закид про «приховування від держави» є повною нісенітницею.

3. У «Роз’ясненні» зазначено: «Поширена інформація щодо зміни статусу не відповідає дійсності, оскільки оптимізація структури не передбачає жодної зміни статусу філії. …Вказаною структурою, зокрема, передбачається і подальше функціонування «Музею історичних коштовностей України» в якості філіалу Національного музею історії України – без зміни статусу. Тому твердження  про ліквідацію «Музею історичних коштовностей України» зазначеним наказом Міністерства є прямою дезінформацією».

Аналогічне зазначене і в «Коментарях».

Колектив МІКУ просить звернути увагу колег та громадськості, що, згідно з попередньою структурою НМІУ, у МІКУ існувало 4 основних відділи (науково-фондової роботи, науково-дослідний відділ експозиції, відділ наукової реставрації та відділ науково-освітньої роботи), а також 2 господарських відділи. Це був повноцінний музей, який понад 50 років існував з такою структурою, яка себе повністю виправдовувала увесь цей час. МІКУ належним чином виконував всі покладені на нього задачі у повній відповідності до «Положення про філіал», «Внутрішньої інструкції» та інших чинних документів.

За новою структурою, у філіалі залишається лише 1 (!) відділ – «Історія ювелірного мистецтва в Україні». Три відділи перепідпорядковуються як сектори загальних відділів НМІУ. Так, можна сказати, що філіал залишається у структурі НМІУ, але він знищується як повноцінний музейний заклад. Від музею залишається тільки  вивіска, а філіал відтепер існуватиме у форматі відділу. Вивіска МІКУ залишається, але фактично за нею вже не буде музею. Буде виставковий майданчик. Може виникнути питання: а що з того відвідувачам музею, адже експозиція залишається на місці? Так, експозиція МІКУ лишається на місці. Але повністю знищується експозиційний відділ! Тим самим у відвідувачів відібрано можливість побачити покращену, більш сучасну експозицію (а запевняємо, ідей щодо подальшого розвитку нашої експозиції у нас є чимало). 

Але головне, що всесвітньовідома колекція Музею історичних коштовностей України, у створенні якої взяли участь 24 музеї, Інститут археології НАНУ та 2 університети, припиняє своє існування. Віднині це тільки колекція Національного музею історії України.

4. У «Роз’ясненні» зазначається: «оптимізація структури … не може нести жодної загрози збереженню колекції».

Колектив Музею історичних коштовностей ще раз наголошує: така загроза існує. Вона пов’язана з тим, що повністю зруйновано структуру МІКУ, яку було спеціально створено для повноцінного обліку, зберігання, експонування та дослідження унікальної колекції предметів з дорогоцінних металів та коштовного каміння. В результаті переформатування порушено ефективну роботу МІКУ, оскільки МІКУ втрачає єдину музейну структуру відділів. Крім того, керуючись передусім питаннями безпеки колекцій, ми не вважаємо, що всі ризики, які виникають зараз і можуть виникнути у майбутньому, є предметом публічного обговорення. Правила професійної етики, чіткого дотримання інструкцій, усвідомлена відповідальність за колекцію дозволяє нам про це говорити лише у вузькому колі музейників, керівництва Міністерства культури, відповідних охоронних органів. Але запевняємо всю громадськість що всі наші перестороги цілком обґрунтовані!

5. У «Коментарях» зазначається: «Протягом тривалого періоду МІКУ фактично жив окремим життям, хоча відповідальність за його роботу покладалась на головного зберігача та генерального директора НМІУ». 

У Музеї історичних коштовностей посада головного зберігача була запроваджена з першого року існування філіалу. В інструкціях по обліку та зберіганню музейних цінностей визначення «філіал» з’являється лише в 1984 році (музей засновано 1963 року). Ні Мінкульт, ні Історичний музей не вдалися до відповідних змін щодо посади головного зберігача (що також не суперечить діючим інструкціям), оскільки Музей коштовностей мав особливий статус повноцінної осібної одиниці. Таким чином, відповідальність за збереження колекції покладалася саме на головного зберігача філіалу, відповідно до прим. пункту 119 Інструкції 1984 року (де зазначено: «Питання про систему обліку у філіалі музею в кожному конкретному випадку вирішується Міністерством культури СРСР або міністерствами культури союзних республік за підлеглістю»).

Згідно з чинною “Внутрішньою інструкцією по обліку та зберіганню музейних цінностей з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння”, затвердженою ген. директором НМІУ, поряд з генеральним директором НМІУ та завідувачем філіалу, відповідальність за збереження та облік експонатів несе головний хранитель Музею історичних коштовностей України (розділ ІІ, пункт 3).     

6. У «Коментарях» зазначається: «Забезпечення та утримання МІКУ відбувались за рахунок Національного музею історії України».

Музей завжди заробляв кошти, в окремі роки – більше, ніж увесь НМІУ. У поточному році в загальному доході НМІУ прибуток, що надходить від Музею коштовностей, складає майже третину (це за умов утричі меншої пропускної спроможності музею, повної відсутності виставкових площ, а також  розташування на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, що накладає свої суттєві обмеження).

Крім того, на основі колекцій Музею історичних коштовностей НМІУ разом з колективом МІКУ проводив широку міжнародну виставкову діяльність (виставки було організовано  в багатьох країнах світу), за результатами яких чималі кошти також надходили до НМІУ.

Колектив Музею історичних коштовностей України з усією відповідальністю заявляє: ми повністю готові бути самостійним музеєм чи то на правах окремої юридичної особи (про це йшлося у нашому зверненні до керівництва країни у червні 2015 р.), чи то на правах автономного філіалу із правом самозабезпечення (щодо цього наш колектив розробив концепцію розвитку МІКУ як філіалу НМІУ). Так, ми не комерційна організація. МІКУ, як і будь який державний музей, фінансується з державного бюджету, і утримання музею такого рівня та статусу, як Музей історичних коштовностей, є справою честі України та її керівництва.

7. У «Роз’ясненні» зазначено: «Колекція, що зберігається в філії, є частиною колекції Національного музею історії України і за її збереження відповідає генеральний директор та головний зберігач музею.

У «Коментарях» зазначається: «Окрім цього, в НМІУ склалась нелогічна ситуація, що полягала у наявності двох посад головних зберігачів на один музей та окремого структурного підрозділу обліку у філіалі. Більше того, призначення головного зберігача МІКУ не було погоджене Міністерством культури України і є нелегітимним за своєю суттю».

Справді, фондове музейне зібрання НМІУ складається з двох колекцій: колекції НМІУ та колекції Музею історичних коштовностей України.

Посада головного зберігача філіалу та система окремого обліку філіалу не заперечуються чинною «Інструкцією по обліку…»

Свого часу (у 2008 р.), при призначенні теперішнього головного зберігача філіалу, Міністерство культури зауважило, що призначення головного зберігача філіалу є правом внутрішнього адміністративного рішення.

8. У «Роз’ясненні» зазначено: «Оптимізація структури НМІУ спрямована на забезпечення максимально ефективного функціонування НМІУ та його філії – «Музею історичних коштовностей України».

Колектив МІКУ зазначає, що до цього часу налагоджена та вивірена часом структура МІКУ дозволяла автономно та оперативно вирішувати всі робочі питання життєдіяльності МІКУ. Зараз же колектив МІКУ з жахом очікує оцього самого «ефективного функціонування». Нагадаємо всім, що МІКУ (вул. Лаврська, 9) та НМІУ (вул. Володимирська, 2) розділяє центр Києва. А майже все керівництво (адміністрація, головний зберігач, зав. відділами) знаходиться саме у НМІУ. Невже витрати часу та коштів (бюджетних коштів!) на дзвінки, пояснення, поїздки, безкінечні узгодження – це і є оптимізація робочого процесу у порівнянні з тим, що було до сьогоднішнього дня?!

9. У «Коментарях» зазначається: «Зміна системи підпорядкування є тимчасовим вимушеним заходом на найближчі декілька років. Вона покликана впорядкувати стан справ з обліку колекції та гарантувати її належне збереження».

Облік експонатів у Музеї історичних коштовностей відповідає всім вимогам чинних інструкцій. На основі яких документів чи перевірок зроблено висновок про необхідність «впорядкувати стан справ з обліку колекції»? А запропонована нова система підпорядкування руйнує вивірену часом та надійну систему збереження. 

10. У «Роз’ясненні» зазначено: «Міністерство культури України вживатиме усіх належних заходів для проведення повного звірення наявності музейних предметів, що перебувають на зберіганні у філії «Музей історичних коштовностей України», із залученням фахівців і компетентних органів та про результати інформуватиме громадськість».

Також у «Коментарях» зазначається: «Дирекція НМІУ найближчим часом ініціюватиме повне звірення колекції філіалу із залученням до складу комісії представників відповідних підрозділів Міністерства культури України та фахівців Казенного підприємства пробірного контролю Міністерства фінансів України».

Як зазначалося вище, про повне звіряння наявності експонатів Музей історичних коштовностей звітувався у 2012 р. Перевірки з боку Казенного підприємства пробірного контролю Міністерства фінансів України здійснюються на регулярній основі. Якщо Міністерство культури вважає за необхідне повторити таку перевірку із залученням фахівців відповідних органів, то Музей історичних коштовностей до цього готовий.

11. У «Коментарях» зазначається: «Принагідно просимо поділитись досвідом: чи є в Україні іще музеї, в структурі яких є два головних зберігача, два структурних підрозділи обліку та реставрації?».

Колектив МІКУ також просить поділитися досвідом: а чи є в Україні іще музеї, філіалом б яких був унікальний музей історичних коштовностей? Чи таки дійсно п. Сосновська абсолютно не розуміє і не хоче зрозуміти всю специфіку Музею історичних коштовностей України і те, що Музей історичних коштовностей є передусім золотою скарбницею України, а не НМІУ.

Отже, колектив МІКУ вважає за необхідне наголосити ще раз:

Музей історичних коштовностей створено 1963 року як Золоту скарбницю України – окремий музей з власним обліком, науковим, реставраційним і господарським потенціалом, формально прикріплений до Національного музею історії України. У створенні колекції Музею коштовностей взяли участь Інститут археології АН, 24 музеї та 2 університети (тобто це було справою всієї України).

За роки існування Музей коштовностей розвинувся у музейну інституцію міжнародного класу, став Золотою візитівкою України.

Система обліку та збереження експонатів у Музеї історичних коштовностей відповідає всім відповідним чинним інструкціям та законодавству в музейній галузі. В Музеї регулярно проводяться планові перевірки та звіряння наявності експонатів, результати яких так само регулярно передаються в Міністерство культури та НМІУ. 

Через некомпетентні дії Міністерства культури та особисті амбіції нового керівництва НМІУ сьогодні від Музею історичних коштовностей залишається лише вивіска. Повністю руйнується його внутрішня структура, спеціально створена для гарантування безпечного зберігання, експонування та вивчення унікальної частини українського національного спадку.

Все це містить реальні конкретні загрози для існування українських історичних реліквій.

Нинішнє публічне обговорення цієї проблеми ініційоване не Міністерством культури. Воно ініційоване колективом Музею історичних коштовностей ще в червні 2015 р. – листами від колективу до Президента України та прем’єр-міністра України, а також публічним представлення нашого бачення Концепції Музею історичних коштовностей України 

Оскільки створення Музею історичних коштовностей, зібрання його колекції було справою всієї України, то, як вважає колектив МІКУ, руйнування нашого Музею – є державним злочином.