ТАНЦЮВАТИ ПРО АРХІТЕКТУРУ (ЧИ МОЖЕ МІНІСТР ЗБРЕХАТИ УРЯДУ?)

Свого часу Френк Заппа дуже слушно висловився: «говорити про музику – те саме, що танцювати про архітектуру». У наших реаліях я би перефразував – говорити про архітектуру (охорону пам’яток, музейну справу, державну гуманітарну політику – потрібне підкреслити!), це все одно, що танцювати про прозорість тих, хто приймає рішення по цих питаннях.

7 жовтня Міністр культури Кириленко презентував Уряду «Концепцію реформи у сфері збереження культурної спадщини». При цьому він, зокрема, заявив, що «працює створена моїм наказом робоча група у Міністерстві культури, куди увійшли пам’яткоохоронці, експерти, архітектори, містобудівники, і вона відкрита для всіх бажаючих…».

У мене відразу виникли певні сумніви стосовно цієї заяви, бо я напевне знаю, що жоден з пам’яткоохоронців, які працюють у Мінкультури, про такий наказ на той час не чув. І я був правий. Бо такий наказ зроблено пізніше, та ще й заднім числом, уже після того, як з’явилися публічні висловлювання стосовно правдивості слів міністра.

Начебто 13 жовтня, тобто майже через тиждень після заяви на засіданні Кабінету Міністрів, міністр таки підписав наказ про цю таємну групу. Сьогодні, завдячуючи запиту РПР, знаємо її склад:

            1. Ольга Пламеницька, директор НДІПД,

            2. Олександр Буценко, директор УЦКД,

            3. Олександр Дядюк, голова ГО «Захист культурної спадщини Києва»,

            4. Неля Куковальська, гендиректор Національного заповідника «Софія Києвська»,

            5. Сергій Сиротенко, начвідділу Мінкультури із забезпечення роботи міністра,

            6. Марина Соловйова, голова ГО «Андріївсько-Пейзажна ініціатива».

Цей склад, який міністр вважає «пам’яткоохоронцями, експертами, архітекторами, містобудівниками», викликає і подив, і занепокоєння. Особливо, якщо врахувати те, що проект нового закону ця група має представити вже до 1 грудня. Справа в тому, що безпосередньо професійне дотичні охороні пам’яток тут аж 2 особи. А їхня здатність фахово розробити проект регуляторного акту може як мінімум дискутуватися.

Вочевидь йдеться про якісь старі наробки, які спробують адаптувати до потреб часу. І тут занепокоєння ще більше підсилюється. Бо загальновідомо, що обидві особи, про які йдеться, є вихідцями з системи колишнього Держбуду. І що вони ніколи не приховували свого захоплення тим, як пам’яткоохоронна справа була поставлена в тому сумнозвісному відомстві.

Хочу Вам нагадати, що переламати ситуацію, коли орган, який має забороняти будівництво, був складовою органу, який здійснює будівництво, було дуже нелегко. Але тоді, на початку цього століття, на боці здорового глузду була громадська думка, доволі сильна пам’яткоохоронна регіональна система Мінкультури, співробітники Мінкультури, міністри, віце-прем’єри, народні депутати. Такі особистості як Микола Жулинський, Юрій Богуцький, Лесь Танюк, Павло Мовчан, Михайло Косів та багато інших (я усіх не в змозі навіть згадати) доклали величезних зусиль, щоб вибудувати цивілізовану модель охорони пам’яток.

Нажаль, це була Піррова перемога. Бо відповідні працівники Держбуду попросту перетекли до Мінкультури, та ще й посіли там керівні пам’яткоохоронні посади. Тоді і почалася тривала війна, яку кожен з тих, хто цікавився проблематикою охорони пам’ятко, добре знає – постійне корегування законодавства, спроба протягнути старі схеми та правила, знищення регіональних структур. І ось, нарешті, безкінечні правки перетворили закон на повний абсурд…

Ця «війна правок» насправді була війною тих, хто прагнув повернути все до держбудівських часів, з тими, хто розумів небезпеку від цього. У ній були і маленькі перемоги, і маленькі поразки з обох боків. Саме тому закон і став абсурдним – через еклектичність тих правок та контрправок.

Тобто, маємо те, що маємо. Міністру конче потрібні швидкі перемоги та досягнення. Слухати і розуміти, що принципово нові закони не пишуться «на завтра», він не бажає. Раніше ним уже було заявлено, що закон буде готовий на минулий травень, потім – на минулий серпень… Те, що спочатку треба обговорювати навіть не концепцію, а методику підготовки проекту, міністр так і не спромігся збагнути.

Треба врахувати, що добігає кінця той рік, протягом якого змінювати міністрів було неможливо. А тут ще й почалися балачки, буцімто навесні на нас очікують нові вибори до Верховної Ради. Будь-який політик, а В’ячеслав Кириленко, передусім, чистий політик, зараз зацікавлений у максимальному рейтингу. Для цього зараз він повинен якнайчастіше привертати до себе увагу. В тому, що обрано хибний у даному випадку шлях, його не переконати.

Це «держбудівське зерно» впало на добряче підготовлений ґрунт. Проросте воно бур’яном чи ні, незабаром дізнаємося.

Цей маленький епізод якнайкраще ілюструє весь наш сучасний пам’яткоохоронний всесвіт. Той самий Френк Заппа казав: «Два елементи, які найчастіше зустрічаються у Всесвіті – водень та глупство». А що робитимемо, якщо я правий, і у цій нашій історії замість водню фігурує щось інше?