ШУКАЮЧИ КОРІНЬ ЗЛА

Автор: Інна Нагорна | 09 жовтня 2015 16:24 |



Одних усі стежки вели до Риму, інших – до Львова і Києва, а Володимира Грабоуса - до Мощаниці. І не тому, що він не прагнув побувати у відомих культурно-мистецьких центрах (знав він і до них дороги), а тому, що в тій Мощаниці - селі Острозького району на Рівненщині - у родинній хаті гойдалася його вербова колиска і мати наспівувала йому найпрадавніше і завжди сучасне “Ой, люлі-люлі...” Тут майбутній письменник побачив світ - це сталося 15 жовтня 1935 року.

Світ отой був споконвіку хліборобський, настояний та утверджений на глибинних народних традиціях шанування свого роду, домівки, бережливого догляду поля, садочка біля хати і всього того, що, як казала Довженкова бабця, “проізростає”. Зі спогадів: “Як і переважна більшість сільських дітей на той час, почав пізнавати світ, коли пас коней (тоді ще вони були), а пізніше допомагав батькові орати землю (вона тоді власного ще була...) й засівати поле. Найбільше подобалися косовиця сіна й жнива”. Отож, закінчивши Могилянську середню школу, до якої топтав восьмикілометрову дорогу туди і назад, до домівки, Володимир вступив до Львівського сільськогосподарського інституту, здобув там фах ученого агронома-економіста, навчався в аспірантурі, а потім протягом трьох десятиліть працював головним агрономом-економістом колгоспу “Червона зірка” в с. Оженин, головою колгоспу (чи не наймолодшим в області) в с. Почапки Острозького району, провідним спеціалістом обласних сільськогосподарських організацій, завідувачем відділу обкому профспілки працівників сільського господарства, редактором відділу сільського господарства рівненської міськрайонної газети

Світ отой, у якому жив і працював Володимир, мав не тільки глибокі традиції хліборобства, а й самобутньої народної пісенності і музикування. Його мати Анастасія сорок років співала в церковному хорі, у їхній хаті збиралися півчі для розучування церковно-релігійних пісень. А батько Панас був відомим у селі жартівником і дотепником. Любив наспівувати: “Коли б я був полтавським сотником...” Співучими виростали сестри Ірина, Парасковія, Ольга, брати Михайло, Степан. Пісня глибоко западала в душу хлопчика, підлітка, юнака. Самотужки навчився грати на гармошці, організував у сільському клубі музичний квартет, який односельці запрошували на весілля, народні свята. Навчаючись у вузі, брав участь у студентському хорі, яким тоді керував студент консерваторії, пізніше видатний український хоровий диригент Степан Турчак.

Отож народна пісня, що лунала в хаті, на сільській вулиці, навіть у полі, збудила ліричні струни в душі юнака. І вже 1956 року в Острозькій районній газеті був надрукований його перший вірш. Він так і називався - “Ліричне”. Під час навчання у Львові В.Грабоуса можна було бачити на засіданнях літературної студії “Франкова кузня” в університеті, літературних вечорах у Львівській обласній організації Спілки письменників України, де він тоді познайомився з молодими літераторами, слухав читання віршів та виступи у дебатах Дмитра Павличка, Володимира Лучука, Романа Лубківського, Романа Кудлика, Івана Сварника. Повернувшись на Рівненщину і працюючи головою колгоспу на Острожчині, надрукував великий цикл ліричних віршів на сторінках обласної газети “Червоний прапор”, окремі з яких були покладені на музику рівненськими композиторами і стали відомими піснями.

Малий світ отой, звідки він пішов у світ великий, овіяний історичними вітрами старовинного Острога, був багатий і народним мудрослів’ям - хоч як тяжко жилося людям, але їхня повсякденна балачка часто виблискувала жартами, дотепами, яких не придумаєш. Отож усе це і повело нашого лірика на гумористично-сатиричну стезю. А ще й те, що під час колгоспної служби раз у раз доводилося потрапляти у такі складні ситуації, з нагнітанням таких негативних емоцій, вихід з яких супроводжувався гіркою усмішкою. А ще й те, що на Рівненщині уже діяла сатирично-гумористична “школа Петра Красюка”, який розвивав українське байкарство - всупереч твердженням деяких скептиків про його жанрову застарілість.

Починаючи з 60-х років, В.Грабоус - активний учасник літературного життя області: постійно друкує свої байки та інші сатирично-гумористичні твори на сторінках обласних видань, журналів “Ранок”, “Перець”, “Жовтень”, бере участь у колективних збірниках “Веселий ярмарок” (Київ, 1986, 1988), “Пісня і праця” (Львів, 1978), білоруському збірнику “Наднеманские галасы (Мінськ, 1980).

Перша байка В.Грабоуса (“Бухгалтер і Бджоли”) була надрукована в журналі “Перець” (1969). Його “хрещеним батьком” став визначний український сатирик Степан Олійник, який і рекомендував її, як і ще дві байки (“Капуста і Осел”, “Омела”), до друку.

Професіональному зростанню автора сприяло спілкування з перчанами Олегом Чорногузом, Євгеном Дударем, Дмитром Молякевичем, Владиславом Бойком. Подружився з відомим львівським майстром байки Іваном Сварником, з яким брав участь у Сорочинських ярмарках як представник української гумористики. Добрими порадами допомагали йому Петро Красюк, Полікарп Шабатин.

1993 року Володимира Панасовича Грабоуса прийнято в члени Спілки письменників України.

Його перша збірка з’явилася друком у львівському видавництві «Каменяр» і мала назву «Авторитетний дзвін» (1987). Її схвально зустріли читачі та рецензенти. Один з них на сторінках обласної газети писав: «З великим задоволенням читаються байки «Осел та Верблюд» , «Крук і Соловей», «Запевнення», «Пожежа», «Слухняний Баран», «Гуманізм»… Актуальність (чи краще – сьогоднішність) сатирико-гумористичних ситуацій, дотепні діалоги персонажів і, врешті, гіркий, часом аж саркастичний усміх автора – ось що хочеться відзначити у цих байках».

«Авторитетний дзвін». Знаємо, знаємо авторитетні дзвони!

 Вже у заголовку цієї збірки відображається одна з провідних тематичних ліній гумору і сатири В.Грабоуса: висміювання бюрократичного пустодзвонства, самопохвальби, кпини з працівників «горластих», псевдоініціативних, які готові утопити суть справи в паперових повідях.

Кажуть, у байкарів-сатириків нема позитивних героїв: Осли є ослами, Вови – вовками. А ось у В.Грабоуса один з Ослів зовсім не традиційний. І тут хочеться процитувати байку «Осел та Верблюд»:

           Верблюда доля занесла

          До керівника Осла.

-          Що вмієте робить? – Ослисько проревів.

-          Та я… - Верблюд скромненько відповів, -

Умію ближніх обплювати…

-          У нас таких своїх хоч гать гати –

Ідіть…

-         Куди?

-          Та хоч під три чорти!

 Осел, як бачимо, рішуче прогнав спеціаліста з обпльовування ближніх. А, як свідчать інші байки із книжки, не кожен, навіть Ведмідь чи Лев, здатний на це. Найтрадиційніший сюжетний хід викликає усмішку читача і загострює тему...

Книжечка пішла в люди. І той, хто її читав, мабуть, додавав до її змісту частку свого життєвого досвіду, згадував перипетії та конфлікти, свідком чи учасником яким йому довелося бути самому.

Початок 90-х років позначений для творчого шляху В.Грабоуса виходом двох збірок одного року: “Заслужений Цапок” (видавництво “Каменяр”) та “Осел на посаді” (Рівне). Через деякий час побачила світ книжка вибраних творів “Байки” (1993) як підсумок творчих здобутків на той час. Усі ці збірки засвідчили збагачення жанрово-стильової палітри автора. Його письмо стає відшліфованішим, свої творчі можливості він випробовує у таких жанрах, як коротка гумореска, мініатюра. Сюжети стають різноманітнішими й цікавішими, гумористично- сатиричні ситуації дотепнішими й індивідуальнішими, вістря сатири — гострішим. Оновлення гумористичних форм супроводжується відмовою від “лобових”, схематичних рішень теми, автор прагне уникати повторюваності застарілих, зужиткованих мотивів і дотепів.

Суспільно-політична обстановка другої половини 80-х років, а саме до неї хронологічно належать кращі байки згаданих збірок, сприяла становленню нашого автора як одного з майстрів байкарського цеху: значно розширився тематичний репертуар, у поле зору автора ввійшли теми, на яких раніше лежало тяжке ідеологічно-цензурне табу. В “дозволених” темах помічаємо загострення сюжетних колізій, наближення їх до болючих виразок суспільного життя. Зміцнюється заряд правдомовності.

Проти чого ж виступав наш автор наприкінці 80-х і на початку 90-х років? Наведемо анотацію до збірки “Заслужений Цапок”, датовану 1991 роком: “У новій книзі байок та гуморесок рівненський поет-сатирик В.Грабоус висміює бюрократів, носіїв антигуманної психології, засуджує любителів пожити за чужий рахунок, хабарників і казнокрадів, утверджуючи тим самим принцип соціальної справедливості”. Звичайно ж, утвердити “принцип соціальної справедливості” за тих умов було утопічною мрією, яку використовували як пропагандивне знаряддя. Зрозуміло, що наш автор ніколи не гадав, що його слово може позбавити суспільство тих негативних явищ, які було дозволено “викривати” й висміювати. Беремо слово “викривати” у лапки, бо ж справді викривальна можливість сатири була затиснута в дуже вузьких ідеологічних рамках. Однак тодішнє життя в різноманітних канцеляріях, конторах, комісіях, дирекціях і т. д. давало для спостережливої і думаючої людини безліч матеріалу і для гіркого, і для доброзичливого, мудрого усміху. А рецензенти постійно радили викривати усіляку “нечисть”, “мотлох”, вістря сатири спрямовувати на “все ганебне і потворне”, що заважало “нашому рухові вперед”. Звісно, весь цей негатив перебував десь поза партійними комітетами, поза владними структурами. Партію потрібно було звеличувати. Тогочасні знавці езопівської мови могли відкопати, як справдешні археологи, найглибше заховані у тексті натяки на щось “чуже”.

      Свого часу велику підозру в охоронців цнотливості тоталітарної ідеології викликала байка В.Грабоуса “Опудало”. В ній убачали спробу підкопу під незрушні устої, зовнішніми ознаками яких були численні пам’ятники вождям різного калібру на міських та сільських майданах:

На людній площі,

Там, де метушня,

Опудало стояло.

Всім вказувало

Напрямок щодня,

Воно людьми і рухом керувало.

Натисне оператор кнопку –

Вказує направо,

Виконує вказівку хоч куди!

                        Хома уздрів, аж ахнув;

-         Ну, гляди,

                            Який  розумний робот! Браво!

Та незабаром

Робот постарів,

І вже в роботі не горів ,

А тлів.

Ну що із ним робити?

Рішили замінити.

Він в крик:

«Нікчеми недолугі,

Та ж згляньтесь на мої заслуги'» Приглянулись – заслуг чортма

                                                      ***

                    З Опудалами носимось дарма!

     У той час були популярними й інші байки В.Грабоуса, що засвідчувалось реакцією слухачів під час численних виступів їх автора у різних аудиторіях – селянських, робітничих, студентських, учнівських.Так, у байці “Ослова тактика” зафіксовано явище, яке було дуже розповсюджене в ті часи «застою» . Коли відомому начальнику Ослові запропонували взяти собі в заступники Вола, той негайно і рішуче відмовився від такої кандидатури, висловивши, здавалося б, абсурдний, але для тієї організації праці логічний аргумент:

-         Я проти! –

Ослисько проревів, -

Якщо ми станем

 Висувать Волів

На керівні посади,

                     Хто ж тоді тягнутиме роботу?

      Подібна ситуація викликала гіркий усміх, бо ж люди в трудових колективах на собі відчували дію цього принципу добору кадрів , у якому яскраво проявлялась уся суть адміністративно-бюрократично-командного управління. Оцінка фахівців проводилась не за діловими якостями, а за головним принципом – «відданістю партії» ’ та ще й , бувало, за зовнішніми ознаками: постави, великого зросту, доброго (“командного”) голосу... Про це і байка “Заслужений Цапок”. Він, згаданий Цапок, мав дуже гарні, просто-таки розкішні роги:

Погляньте-но,

Які високі й гострі,

На нього задивлятимуться

Гості...

         І тому його “висунули” у почесну президію великих урочистих зборів. Подібні ситуації використані гумористом у байках “Прогресивний Баран”, “Цінителі”, “Старанний Бобер”, “Віл і Полкан”, “Слухняний Баран”.

   Багато сатиричних стріл у той час було пущено в іще одне, закономірне в адміністративно-командній системі явище, — окозамилювання. Звісно, воно і нині живе, але прибралося в трохи інші форми - приховування бізнесменами прибутків, які підлягають оподаткуванню, імітації бурхливої діяльності в інтересах народу (зокрема, в громадсько-політичному житті). А тоді, коли метод окозамилювання широко, повсюдно використовувався як у господарських звітах, так і державній пропаганді, В.Грабоус написав байку “Бухгалтер і Бджоли”, зігравши для одержання комічного ефекту переносним значенням слова “липа”: в одну з бухгалтерій через відчинену кватирку налетіло раптом багато бджіл, які вмить обліпили всі аркуші підготовленого для вищої інстанції звіту. Головний бухгалтер почав відганяти їх, але вони його закусали, тому опинився в лікарні. І резюме:

Спитаєте, в чому

Причина була?

У звіті бухгалтерськім

Липа цвіла.

3 розвитком ринкових відносин, виникненням нових форм власності втратило свою актуальність викриття хиб та формалізму у “соцзмаганні”, недолугих адміністраторів-керівників. Старі, кваліфіковані, обережні в своєму ремеслі казнокради і хабарники поступово “перебудовуються”; підростають, займають керівні місця нові та ще винахідливіші; стають у позу демократів уже згадувані Леви, Вовки - розкрадачі народного добра з неймовірно загребущими повадками; множаться “круті” з натурою Шакалів і хочуть перетворитись на Левів і Вовків. Нутро негативних персонажів таке ж саме, але масштаби їхнього гріхотворення та злодіянь у галузі економіки значно зросли. І все це, розуміється, не могло пройти повз увагу сатириків. Однак, в одному з інтерв’ю 1995 року В.Грабоус зізнавався: “Сьогодні в нас сатира - скалозубка... А за справжню сатиру тупоголові чиновники і можновладці віддячують письменникам презирством і зневагою”. Врешті, так воно було в усі часи.

 Отоді і з’явилася друком збірка В.Грабоуса «Вельможний Крук» (1995). У ній автор виглядає розкутішим, різкішим у формулюванні кінцевого висновку-моралі ( “сили”, за визначенням Г.Сковороди), багатшим на саркастичні інтонації. Варто згадати хоча б такі байки, як “Перелицьований Вовк”, “Вельможний Крук”, «Невтомний Вуж», «Хома та П’явки» , “Шакалова лінія”, “Чинуша і Собака”.

     Алегоричні ілюстрації на теми «порядку в державнім домі», боротьби з мафією, яка “безкарна і жива” (що проти неї колишнє кумівство!), подаються в байках “Суд”, “Віник і Совок”.

   ПрацяВ.Грабоуса в галузі байкарського жанру одержала позитавну оцінку як колег-сатириків, так і літературних критиків. Наведемо кілька цитат з рецензій і статей.

      Петро Красюк: «Мені хочеться підкреслити найхарактерніші

риси байок В.Грабоуса: лаконізм (10-20 рядків), афористичність моралі». Вас. Шукайло: “Гостро і смішно написана байка «Осел та Верблюд», де характерні риси звірів розкриваються в несподіваному ситуаційному ракурсі. Тим же підкупають байки «Обід», «Лев і Папуга», «Порадниця», «Активіст». Юрій Береза: «В Грабоус уміє шукати об’єкти для своєї рушниці… Вихоплений з життя факт він підносить читачеві так, аби той не тільки усміхнувся, а й задумався».

Творчий доробок нашого автора найгрунтовніше проаналізовано в статті тернопільського літературознавця Петра Сороки “В настирній праці і поті чола...” Він підмітив особливості його творчого почерку, водночас вказуючи і на певні вади: “Байки рівненського сатирика здебільшого ситуативні, із узагальнюючою дефініцією. Описуючи якийсь конкретний випадок (інколи з елементами казковості), автор акцентує увагу на цікавій інтризі, несподіваному повороті подій чи розвитку думки... Образи діючих персонажів він окреслює при цьому штрих-пунктирно, ніби мимохіть, ніколи не вдаючись до детального змалювання характерів чи внутрішнього світу своїх героїв... Необхідність у такій деталізації характерів відпадає тому, що головними діючими персонажами байкар обирає такі типи, які в читачевій уяві існують як певні образи-символи”.

 Кращі байки є ілюстрацією не всіма підтримуваної думки, що літературі страшне не дрібнотем’я, а дрібнодум’я.

Письменник помер 30 вересня 2004 року.

15 жовтня, в четвер, у Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному відбудеться «Свіча пам’яті», приурочена 80-річному ювілею Володимира Грабоуса. Запрошуємо вшанувати пам'ять письменника-земляка. Початок о 12-ій годині.


Інна Нагорна,
завідувач Літературного музею Уласа Самчука в Рівному

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень