Музеї України в інфографіці: 2014-й рік

Для ухвалення управлінських рішень потрібна інформація, а від її кількості, якості, оперативності й наочності залежить правильність учинків. До управління музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури постійно надходить велика кількість різних даних про стан і діяльність музеїв. Та чи репрезентативна ця інформація, чи вона детальна, комплексна, правдива й актуальна? Скільки треба часу, щоб переглянути тисячі цифр, побачити в них загальну картину, закономірності, тенденції?

Налагоджувати інформаційне забезпечення музейної справи почали в напрямку від загального до детального — з унаочнення масштабів музеїв сфери управління Міністерства культури. Тут ітиметься про створення інфографіки та проблематику інформаційного забезпечення галузі.

Види й джерела інформації про музеї надзвичайно різні, це статистична, фінансова, бухгалтерська звітність, річні описові звіти, штатні розписи, публікації, листування. Які дані всіх музеїв вибрати і порівняти?

Музеї зберігають культурну спадщину для суспільства за допомогою наявних ресурсів. Довірена музеям культурна спадщина — це колекції та пам’ятки. Збереження не самоціль, важлива аудиторія, яку сьогодні можемо оцінити через кількість відвідувачів. Ресурси — це приміщення, територія, обладнання, але найзручніший інструмент — кошти, за які наймають персонал.

Із діяльністю складніше. Музей збирає, зберігає, досліджує, популяризує. Показники діяльності — кількість екскурсій і публікацій, зібраних і реставрованих предметів, проведених фестивалів і лекцій, проведених чи відвіданих конференцій. Однак виставок може бути 150 на рік, а може бути одна виставка світового рівня; конференцію можна організувати, а можна відвідати; статтю можна опублікувати в масовій газеті і в науковому закордонному виданні; свята є локальні, а є масштабні міжнародні фестивалі тощо.

Отже, нині прості кількісні показники не коректні для відображення складної діяльності установ і вимагають окремого опрацювання, як-от розробка критеріїв ефективності музеїв, тому вони виходять за межі цієї статті.

Щоб відтворити масштаби, обрано 6 видів даних і згруповано їх у 3 групи:

І. Культурна спадщина:
1) музейні предмети — фонди (основний, науково-допоміжний);
2) нерухомі пам’ятки.

ІІ. Ресурси:
3) фінансування 2014 року — кошти (загальний фонд — з державного бюджету; спеціальний фонд — власні надходження);
4) штат (керівний, науковий, інші).

ІІІ. Охоплення аудиторії:
5) окремі музеї (кількість «точок дотику»);
6) відвідувачі (платні і безоплатні).

Звичайно, логічний ланцюжок «культурна спадщина => ресурси => діяльність => аудиторія спрощено, але він дає порівняно адекватну і об’єктивну картину.

Наведені далі в статті кількісні показники за цими видами даних музеї офіційно подали в середині січня 2015 року, тому вони відбивають стан закладу на кінець 2014 року та річний результат (фінанси, відвідувачі). Опрацьовано 14 закладів музейного типу сфери управління Мінкультури разом із Дирекцією художніх виставок України та Музеєм історії Десятинної церкви. П’ятнадцятий заклад — Національний науково-дослідний реставраційний центр України — тут не подано, бо у нього інші функції і він випадає з логіки обраного ланцюжка музеїв.

Щоб швидко і чітко представити комплексну інформацію та збільшити можливість зорового сприйняття великої кількості даних, засобом їх візуалізації обрано інфографіку (рис. 1).



Масштаб музею відбиває площа круга, залита кольором. За круг-еталон узято найбільше серед музеїв значення показника за кожним видом даних, решту вирахувано пропорційно. Складники показника (як-от основний і науково-допоміжний фонди) показано в секторах, щоб унаочнити пропорції (відсоток) між ними. Кількість пам’яток і музеїв представлено поштучно. Цифри біля кожного круга відбивають кількісний вимір показника (чисельник) і рейтинг за спаданням (знаменник).

Які висновки можна зробити про музеї сфери Мінкультури, поглянувши на цю інфографіку? По-перше, впадає у вічі велика різниця в обсягу колекцій, є навіть музей узагалі без колекції. Співвідношення між довіреною музеям культурною спадщиною і державним фінансуванням виразно непропорційні. Поряд із колекціями у музеях є об’єкти нерухомої культурної спадщини. Різниця між найбільшим і найменшим показником кожного виду даних відмінна: фонди відрізняються у 888 разів, фінансування — у 21 раз (загальний фонд — у 19 разів), штат — в 11,3 рази, відвідувачі — у 364 рази (платні — у 6533 рази).

Цікаво, що за кількістю платних відвідувачів рейтинг інакший. Перше місце тут посідає Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького, яка помітно випереджає наступні Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років», Національний музей народної архітектури і побуту України та Національний музей історії України. Несподівана п’ятірка лідерів за кількістю відвідувачів, особливо якщо взяти до уваги експозиційні площі і можливості, — тут варто переглянути достеменність даних про безоплатних відвідувачів. Складніші вторинні показники, які вираховуються. Наприклад, відсоток власних надходжень до загального фонду коливається від 0,01 % до 39 % і становить в середньому 10 %. Проте чи є музей банківською установою, прибуток якої залежить від величини вкладу?

Про що говорять цифри? Чим обертається, скажімо, десятикратна різниця між музеями в кількості персоналу? Чи це вдесятеро більший обсяг доглянутих колекцій і пам’яток, приміщень і територій? Кількість проведених заходів, наукових розробок, відкриттів? Чи їхня якість? Яка допомога іншим музеям? Зрештою, як і які дані допомагають ухвалювати рішення? Яка структура видатків і персоналу? Чи оптимальний обсяг фінансування і його розподіл між музеями? Чи можливо ефективніше використовувати фінансові ресурси і кадровий потенціал? Чи є можливість зменшити витрати, залучити додаткові надходження і як це зробити? Чи підвищується кваліфікація й ефективність персоналу? Наскільки різноманітна аудиторія? Чи можна її збільшити, охопити нові сегменти? Який стан збереження й умови зберігання фондів, можливості їх поповнювати й реставрувати? Які показники відбивають ефективне управління музеєм і галуззю, вдалу кадрову й фінансову політику?

Для відповіді на ці питання потрібен ширший, глибинний і системний аналіз стану й діяльності музеїв і всієї галузі, а також чинників, які впливають на її розвиток.

Сьогодні на шляху інформаційного забезпечення музейної справи є низка перешкод. Щоб розпочати системний (комплексний і регулярний) моніторинг, треба вирішити питання науково-методичного забезпечення галузі — визначити відповідальну наукову інституцію серед наявних або створити окремий інститут музейної справи.

Для мінімізації тривалості і трудомісткості обміну інформацією треба покращити комунікацію між Мінкультом і музеями, всередині самого міністерства і музеїв, підвищити культуру використання потрібної офісної техніки і програмного забезпечення. Комплексним рішенням могло б стати створення інформаційної системи музеїв — захищеної, з постійно оновлюваними і доступними даними про стан і діяльність закладів, — на відміну від системи електронного обліку музейних предметів, розрахованої на колекції.

Інформація не є самоціллю, її треба збирати і використовувати для управління й ухвалення рішень.

Василь Рожко,
начальник Управління музейної справи та культурних цінностей
Міністерства культури України


Інфографіка Рожко В.М., побудова графіків Василенька Н.І.