До спадщини повертаючись

На території сучасної Польщі нерідко можна побачити чимало закинутих та занедбаних старих цвинтарів, церков, придорожніх хрестів посеред поля чи лісу. Історія немов зупинилася, закарбувалася в написах на камені. Минуло більш ніж півстоліття,  з дороги не видно пишних садів, не галасують діти на вулиці, не чути дзвонів, які б закликали на недільну службу.

Село Суха Воля було розташоване серед мальовничих лісів за 11 км від повітового міста Любачева. Воно було закладене магнатами Синявськими на початку XVII ст. За переписом 1938 р. тут було 2003 українці греко-католицького віросповідання, дві мішані польсько-українські родини, одна родина євреїв і одна німців. Було це типове українське село, в якому зберігалися давні українські звичаї і традиції від найдавніших часів.

Від серпня 1944 року почався терор місцевого населення з боку поляків: грабунки, підпали,вбивства. У серпні 1945 року село було оточене польським військом, мешканцям оголошено, що всі мають виїжджати до УРСР. Довелося спакувати пожитки на відводи, залишити обжиті місця та їхати на залізничну станцію в Олешичі. Однак вагонів на схід не було, і селяни тижнями чекали на станції під голим небом, потерпаючи від негоди і грабунків з боку польських боївок. Щойно наприкінці листопада 1945 року люди прибули на Тернопільщину.

На місці села Суха Воля сьогодні просторі поля кукурудзи та моркви, а колишньою назвою села позначається присілок з кількома хатами та фермами. Проходячи по ґрунтовій дорозі вздовж полів, помічаєш кілька ошатно побілених кам’яних придорожніх хрестів. За роздоріжжям посеред галявини,оточеної старими липами, маленький металевий хрест, який, очевидно, колись прикрашав баню церкви, нагадує, що тут була святиня...

2015 року уже всьоме на території Закерзоння відбувався міжнародний науково-пошуковий та освітній табір-експедиція «Вирій», заснований пластуном Андрієм Котлярчуком в 2009 році. За ці кілька років учасники відновили три цвинтарі на території Польщі: в селі Жуків, Подемщина та Любича Князі. До вибору місця під цьогорічний табір поставилися сумлінно, провели три ознайомчі поїздки, опрацьовували старі довоєнні мапи. Врешті звернули увагу на закинутий цвинтар в Сухій Волі.

Як ми дізналися згодом, після проголошення Незалежності України колишні суховільці організували порядкування свого цвинтаря. Зібрали кошти і придбали будівельні матеріали, відрядили до Польщі кількох людей, які на місці розчистили цвинтар, встановили нову огорожу та замінили декілька хрестів на металеві. На бетонній основі одного з цих нових хрестів і зараз добре прочитується «1993». Тоді ж з’явилися надгробки на місцях поховання полеглих членів місцевого куща самооборони.

Мабуть, і зараз сюди деколи приїжджають нащадки виселених мешканців села: на деяких могилах можна було побачити не так давно залишені лампадки, на цвинтарній брамі — свіжі синьо-жовті стрічки. Але крім цього більше ніщо не нагадує про присутність тут українців. Посеред лісу час ніби зупинився.

Стаціонарна частина табору «Вирій» тривала 5 днів, за які учасники розчистили цвинтар від паростей молодих дерев, з надгробків зняли нарости моху і бруд, деякі хрести, які хилилися чи впали, вирівняли і встановили на колишнє місце. Зроблено обміри території, розпочато інвентаризацію частини цвинтаря (описано близько 120 хрестів). Реставраційні роботи проводили студенти-реставратори каменю під керівництвом випускника Львівської Політехніки Романа Колодія.

Після кількох днів наполегливої праці з лісової дороги стало видно білі хрести на горбочку, а на перехресті, де колись була головна вулиця села, учасники табору встановили дерев’яний вказівник.

Як виявилося, Суха Воля не є цілком забутим селом: воно живе в пам’яті тих, чиї діди мали тут свої домівки. Ще під час проведення табору у коментарях під фото у мережі Facebook до нас зголосився перший нащадок переселенців з цього села. Тепер кожне нове повідомлення зі словами «мій батько походив із Сухої Волі» ми зустрічаємо з неменшим трепетом, ніж розчищені літери на кам’яному хресті. Прізвища Козелко, Буячок, Онишко, Вороняк стали тепер не лише відгомоном давно померлих, вони зазвучали в реальному часі.

По завершенню стаціонарної частини учасники вирушили в мандрівку Надсянням, Лемківщиною та Західною Бойківщиною. Ця частина табору дає можливість пізнати інші місця Закерзоння і побачити українців-автохтонів. Відвідали чотири з восьми українських церков Польщі, що занесені до світової спадщини ЮНЕСКО. Побували в історично важливих місцях на етнічних територіях українців, зокрема у повністю винищеному селі Павлокома; поспілкувалися з лемками, які під час польської «відлиги» кінця 1950-х змогли повернутися у рідні села; побачили символічні двері на місці зниклих сіл. На свято Спаса в селі Новиця, де народився Богдан-Ігор Антонич, мали змогу молитися у старій церкві разом з місцевими мешканцями та посвятити фрукти. У славному селі Ждиня, на полі, де щороку проводиться великий з’їзд лемків з цілого світу — Лемківська ватра, — учасники могли поділитися своїми враженнями та поспівати лемківських пісень. Цього року щоденні заняття зі співів проводила учасниця табору Даринка Дубик, яка навчила таборовиків близько 20 нових та маловідомих пісень.

Церкви, дерев’яні хати, кам’яні та металеві хрести — це те, що залишили по собі наші предки, які змушені були покинути рідні землі 70 років тому. Це те, що ми й зараз можемо показати нашому поколінню українців та зберегти для наступних. Подолавши виклик історії, ці матеріальні святині залишилися стояти, милуючи око туристів і дивуючи місцевих жителів. Закинуті храми і душі померлих чекають від нас молитви «Отче наш» рідною мовою.

Довідка

Мета міжнародного науково-пошукового та освітнього табору-експедиції «Вирій» полягає у згуртуванні української молоді з України та діаспори навколо спільного обов’язку оберігати історичну пам’ять та національні пам’ятки на етнічних землях українців, що перебувають у складі сучасної території Польщі, — на так званому Закерзонні.

Починаючи з 2008 року «Вирій» став щорічним і відбувається влітку у формі стаціонарного тижневого табору і мандрівки. На сьогодні в рамках табору відновлено українські цвинтарі у селах Жуків, Подемщина, Князі та розпочато роботи на цвинтарі села Суха Воля. Надгробки на згаданих цвинтарях були виконані народними майстрами Бруснівської каменярської школи, яка припинила своє існування після депортації українців з території Польщі.

Організаторами табору є Громадське об’єднання «Вирій», до якого належать активісти громадських молодіжних організацій та студенти-реставратори з НУ «Львівська політехніка». Серед партнерів — Пласт — НСОУ, ЛОО «Лемківщина», ЛОМГО «Молода Лемківщина», ОУМ «Спадщина», ГО «Закерзоння» (Канада), Львівська міська рада, Львівська обласна рада, Львівська обласна державна адміністрація.

Наші контакти: громадське об'єднання  «ВИРІЙ», vyriy.ua@gmail.com

Фото: Роман Барабах, Тарас Миська, Ярема Гриців


Гутірка про бруснівську каменярську школу на цвинтарі неіснуючого села Старе Брусно, Любачівщина, Республіка Польща


Церква Архангела Михаїла (Туринськ), об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, Республіка Польща


Відновлювальні роботи на цвинтарі села Суха Воля, Любачівщина, Республіка Польща


Літургія в селі Новий Люблинець, Любачівщина, Республіка Польща

Цвинтар сьогодні не існуючого села Суха Воля, Любачівщина, Республіка Польша


Освячення пам’ятної таблиці в селі Жуків, де проводився табір у 2009—2011 роках, Республіка Польща


Інструктаж з техніки безпеки перед початком робіт на цвинтарі в сьогодні не існуючому селі Суха Воля, Любачівщина, Республіка Польща


Відкриття табору-експедиції на військовому цвинтарі в Пикуличах поблизу Перемишля, Республіка Польща

На фото 1: Студенти-реставратори працюють на об’єкті на цвинтарі села Суха Воля, Любачівщина, Республіка Польща


Христина Дубницька,
комендант табору