Херсонеська епопея: завершення чи тільки початок?

Рівно тиждень тривало директорування отця Сергія Халюти в Національному заповіднику «Херсонес Таврійський».  На хвилі протесту музейників, громадськості сьогодні, 6 серпня 2015 р., він написав заяву на звільнення – як передають ЗМІ.

29 липня 2015 року так званий «губернатор Севастополя» Сергій Меняйло з’явився в Національному заповіднику «Херсонес Таврійський». «Новим директором призначено отця Сергія», - сказав він зо трьом десяткам співробітників, емоції яких гарно видно на аматорському відео, згодом поширеному в мережі. Ця подія стала топ-новиною тижня в галузі культури і за рівнем пристрастей перевищила події січня 2015 року, коли нова «влада» оголосила про утворення «Об’єднаного музею-заповідника історії Севастополя».

Нагадаємо, що з лютого 2015 р. заповідник очолював Андрій Кулагін, ветеринар та історик за освітою, севастополець, який до того 3 роки керував Відділом підводної археології. Його попередником з 2011 року був Леонід Жунько, інженер-механік за освітою та чиновник за досвідом роботи, з іменем якого пов’язано багато скандалів у ЗМІ щодо шахрайства з землею, розміщенні яхт-клубу та приватних бізнес-структур на території заповідника. Леонід Жунько змінив на посаді Леоніда Марченка, «вирвавши» крісло в Дениса Тура, брата Сергія Тура, керівника Комітету АР Крим з охорони культурної спадщини. За неперевіреними даними, Леонід Марченко, що керував установою 26 років, сьогодні проробляється «Слідчим Комітетом РФ» на предмет незаконного виділення землі заповідника для дачного та приватного будівництва – на території Карантинної бухти, Дівич-гори, про що свого часу неодноразово заявляли кримські активісти. Зокрема, у 2011 р. з 500 га території заповідника державні акти були оформлені… тільки на 43 га. До подій так званої «кримської весни» приватну дачу на території Національного заповідника «Херсонес Таврійський» мав/має заступник генерального директора Національного музею історії України Іван Григорович Явтушенко, президент благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд сприяння зберіганню та популяризації історично-культурної спадщини Національного заповідника Херсонес Таврійський «Друзі Херсонесу», відомий «популяризацією» голограм музейних предметів…  Між іншим, ідея з паломництвом у Херсонес виникла також не сьогодні: у 2011 р. Леонід Жунько заявляв: «Місце першохрещення має не менше значення, ніж городище. Це місце обернення нашої ментальності і духовності. Треба не тільки зберегти Херсонес, а й організвати тут місце мегапаломництва».

Отже, тиждень тому на керівництво великою світською музейною установою було поставлено духовну особу, о. Сергія Халюту, настоятеля Свято-Володимирського собору в тому ж Херсонесі. Росіянин, уродженець Брянщини, він народився в родині священнослужителя, має вищу духовну освіту та науковий ступінь кандидата богослов’я.  Його наукова тема – «Печерні церкви і монастирі давньої Тавриди», мета, яку не раз озвучував – відродженя Фіолентівського та  Інкерманського монастирів. Як Севастопольський благочинний, до цього часу він не був помічений у якихось контраверсійних акціях чи висловлюваннях. Звичайний настоятель звичайного собору УПЦ МП у незвичайному місці, який своє призначення сприйняв як… послух.

Важко судити про людину, зовсім не знаючи її. Тим більше, ставити клеймо на основі того, що людина – священнослужитель. Бо духовний сан мав і Андрей Шептицький, і Марко Грушевський, але їхній вклад у розвиток культури, науки, зрештою, музейної справи – важко осягнути. У ХІХ – на початку ХХ ст. саме священики були тією освіченою категорією, яка рухала розвиток народу. Інша справа, що живемо ми у ХХІ ст. і історія ця має вже дуже багато «але».

Не руйнувати напрацювань попередників, будувати сучасний музейний комплекс з реставраційними майстернями, сховищами, виставковими залами і під’їздами, газифікувати заповідник для здешевлення опалення, яке наразі є електричним – це все завдання, які поставив перед собою директор-священика і озвучив їх публічно у першому інтерв’ю. Те, як він вів себе під час представлення колективу, мовчав, хвилювався, свідчить про те, що не було йому комфортно серед всього того галасу, але він мусив бути слухняним. Він обіцяв, що буде поєднувати світську роботу і церковну, і тут, в принципі, нема теж нічого нового – о. Юрій Бойко, генеральний директор Національного музею народної архітектури і побуту України, теж є настоятелем парафії святих Бориса і Гліба УАПЦ(о). питання тільки в тому, чому їх, людей, які добровільно йдуть з повністю мирського життя і анонсують роботу з «людськими душами» чогось тягне з церкви до цього грішного світу. Чи він медом мазаний, чи може не такий вже й грішний…  У своєму інтерв’ю о. Сергій (Халюта) як приклади успішної роботи священників-директорів навів Соловецький музей-заповідник, Костромський державний історико-культурний музей-заповідник «Іпатіївський монастир», Сергієво-Посадський музей-заповідник – зовсім не розуміючи, що це цілком різні речі, бо російські заповідники створені в історичному просторі монастирів. Херсонес – це пам’ятка, історія якої почалася і завершилась задовго до монастирів і християнства.   

Оскільки історія набула передбачено-великого розмаху, прес-служба Кремля повідомила, що Президент Путін вирішив прийняти заповідник «Херсонес Таврійський» у федеральне ведення і включити його до Списку особливо цінних об’єктів культурної спадщини народів Російської Федерації. Попри загальну радість кримців, відбутися це політично може не раніше жовтня 2015 року, а от юридично в будь-якому випадку цей акт буде протиправним, про що наголосило занепокоєне Міністерство культури України.

На фоні опору та відкритого листа співробітників музею, які негативно сприйняли призначення нового директора, якимось комічним, дрібним і навіть божевільним виглядає лист на ім’я Володимира Мединського, підписаний директорами 14-ти кримських заповідників і музеїв, які наголошують, що «особливе значення має виховний і просвітницький характер місії Херсонеса в утвердженні ідей патріотичного виховання та ролі християнства в цьому процесі". Хтось скаже, що їх змусили це підписати. Може й так. Цікаво тільки, як вони домовлялися зі своєю совістю…

Одним словом, попри все, «злодей повержен». Тимчасово виконуючою обов`язки директора призначено Ларису Сєдікову, к.і.н., музейника з 35-річним стажем, яка була заступником директора (всупереч бажанню директорів 14-ти музеїв залишити на посаді священика...).  Але чи можна радіти з цієї новини – поки невідомо. Бо вона - "т. в.о.". Рішення по новій кандидатурі буде приймати знову Сергій Меняйло. І вибір може бути таким, що колектив проситиме повернути о. Сергія…

Фото - Serg Yurchenko

P.S. Незалежно від всього, як повідомляє громадський активіст Иван Комелов, на майданчику біля Свято-Володимирського собору в Херсонесі, памятці Світової спадщини ЮНЕСКО, невідомі ведуть будівництво, знімаючи культурний шар і укладаючи плитку.