Героїчний тенор Модест Менцинський

29 квітня цього року у музеї Марії Заньковецької у Києві відкрилася виставка, присвячена 140-річчю від Дня народження українського оперного і камерного співака Модеста Менцинського (1875-1935).

У ювілейній експозиції представлено понад 60 раритетних експонатів, серед яких: оригінальні – сценічні й приватні – фотографії Менцинського та його родини, афіші, музична критика, рукописи, нотні видання та книги з особистої бібліотеки співака. Саме ці та багато інших надзвичайно цінних матеріалів з його приватного архіву зберігаються зараз у фондовій колекції Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Свого часу ці пам’ятки були перевезені сюди зі Швеції завдяки старанням Ганса Менцинського - онука співака.

Виставка «Героїчний тенор Модест Менцинський» аж ніяк не претендує на вичерпне висвітлення усього творчого доробку співака. Свого роду ця експозиція лише «виставка-зустріч», це – декілька цікавих сторінок життя і праці одного з найталановитіших українських митців минулого.

Блискуча і багата подіями кар’єра Модеста Менцинського розпочалася 18 квітня 1901 року у Німеччині на сцені Франкфуртської опери. Вже тоді музичні критики заговорили про нього як про багатообіцяючого та перспективного вокаліста. Успіх молодого українця не був випадковим. Модест Менцинський був винятково талановитим і багатогранним митцем. Прикметними ознаками його творчого портрету були: надзвичайно рідкісний у природі героїчний тенор з баритональним забарвленням, непересічний драматичний талант і виняткова вимогливість до себе. Поруч з тим Модест здобув ще й чудову вокальну освіту. Свої музичні студії він розпочав у Львівській консерваторії у класі Валерія Висоцького, а згодом продовжив навчання у Франкфурті-на-Майні у Юліуса Штокгаузена, вокальна школа якого найбільше відповідала артистичній індивідуальності Менцинського. Яскраву мистецьку сильветку співака доповнювали ще й подиву гідна працездатність і великий артистичний досвід. Гармонійне поєднання усіх цих чеснот допомогло українському митцеві увійти до плеяди оперних співаків світової слави. Модест Менцинський став першим українцем, який 1913 року був удостоєний у Німеччині найвищої нагороди для оперних співаків – почесного звання «Kammersänger».  Оригінал цього документу – патент ерцгерцога Фрідріха з Дессау, а саме він титулував Менцинського, експонується у центральній частині виставки.

Феноменальний голос, багатий репертуар і непересічний драматичний талант українського співака вражали вибагливих слухачів та прискіпливих музикознавців багатьох європейських країн. Зі щирим захопленням його вітали у Німеччині, Англії, Голландії, Італії, Бельгії, Франції та багатьох інших країнах. Перед ним були відкриті двері найкращих європейських театрів. Так, у 1903 році він співав на сцені знаменитого театру у Байройті, яким керувала тоді вдова Ріхарда Ваґнера – Козіма Ваґнер.  Шістнадцять років поспіль (1910-1926 рр.)  він був прем’єром оперного театру у Кельні. Місцеві меломани безмежно захоплювалися Менцинським, а критики титулували його «однією з найгеніальніших натур, які коли-небудь співали на кельнській сцені». Тому й не дивно, що значно пізніше, вже після смерті Менцинського, німецькі музикознавці не змінили своєї оцінки вокального мистецтва українського співака. Так, у 1953 році газета «Kölnische Zeitung» надрукувала велику статтю, у якій, зокрема, читаємо: «… після 1926 року Кельнська опера ніколи більше не мала такого героїчного тенора… Менцинський був співаком і артистом найвищого класу і виняткової переконливості у своїй творчості!».

Проте найбільшого успіху та визнання свого таланту здобув Модест Менцинський у Швеції, куди його запросили ще у 1903 році. До найкращих мистецьких досягнень співака на сцені Королівського оперного театру у Стокгольмі належали провідні партії в операх «Трубадур», «Аїда», «Отелло» Дж. Верді, «Валькірія», «Зігфрід», «Загибель богів», Летючий голландець», «Нюрнберзькі мейстерзінгери», «Перстень Нібелунга» Р. Вагнера, «Фіделіо» Л. Бетховена, «Самсон і Даліла» К. Сен-Санса, «Фауст» Ш. Гуно, «Паяци» Р. Леонкавалло. Поруч з оригінальними фотографіями Модеста Менцинського у різних ролях на виставці представлено ряд видань, зокрема німецькомовних «Kölnische Zeitung», «Wiener Leben» та швецьких «Scenis Konst», у яких подано розлогу оцінку вокальної майстерності українського співака.

У 1910 році співака запросили взяти участь у шведській прем’єрі опери Р.Вагнера «Трістан і Ізольда». Один із критиків окреслив грандіозний успіх митця у цій виставі такими словами: «Можна сказати, що Менцинський як виконавець цієї партії Трістана став на самісіньку вершину оперного Олімпу, куди не зумів дістатися жоден інший співак – ваґнерист». Талант Модеста Менцинського високо оцінив шведський король Оскар ІІ. У липні 1906 року він нагородив артиста «Великою золотою медаллю за літературу та мистецтво», а його наступник - король Густав V відзначив співака Лицарським хрестом та орденом Вази. В останні роки життя Менцинський відкрив у Стокгольмі свою приватну школу співу. Сьогодні нашого земляка вважають творцем шведської вокальної школи, яку згодом продовжив та розвинув його талановитий учень Арне Суннегорд (1907-1972).

Отож, Швеція стала для Модеста  Менцинського другою батьківщиною. «Чим для мене стали Стокгольм і шведи взагалі, про це я міг би написати цілу книжку. Адже у шведів такий прекрасний Стокгольм, така чудесна країна з чарівними білими ночами влітку, а люди відзначаються гостинність, привітністю, добротою і витонченістю, причому все найвищого ґатунку і краси, що я можу порадити кожному використати найпершу можливість, щоб переконатися хоч би в частині мого захоплення.» (автобіографічна стаття «Модест Менцинський дещо про себе»). У Швеції співак здобув найвищі мистецькі нагороди, тут він також знайшов своє сімейне щастя. Його дружина – Клері Дегн стала для співака доброю порадницею та помічницею, а після смерті Менцинського – вірною виконавицею заповіту свого чоловіка. Саме вона передала до Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові велику і багату музичну бібліотеку співака.

Впродовж своєї творчої кар’єри  Менцинський неодноразово приїздив до рідного краю, часто виступав перед земляками, брав активну участь у різних урочистостях. Він був справжнім артистом-громадянином, великим патріотом. Його концертні програми завжди прикрашали твори українських композиторів та народні пісні, які співак виконував з великою майстерністю. «Моя професія, постійна праця в театрі, вся родина відволікають щоденну увагу від думок про рідну землю, яку я покинув і до якої не так часто можу повертатися… За все те, чим я став, я завдячую передусім рідній землі, що наділила мене музикальним слухом, голосом, любов’ю до музики… Серед своїх я – якийсь крок у розвитку рідного музичного мистецтва. Цей крок дозволив ступити ногою на чужу велику сцену, досі для нас зачинену. Але найважливішою залишилася для мене свідомість, що мої земляки не будуть вважати мене перевертнем – людиною, яка для особистої кар’єри зреклася своєї національності».(З листа М.Менцинського до сестри Наталії Дацько)      

Голос Менцинського залишився на старих платівках, випущених відомою фірмою «Грамофон» у 1910-1911 роках у Швеції та Німеччині. На жаль, недосконала техніка початку ХХ століття не в змозі відтворити справжню красу голосу славетного українця. На виставці експонується альбом з двох грамплатівок,  який у 1985 році на основі архівного матеріалу випустила австрійська фірма «Court opera classics». Поруч  із записами провідних оперних партій, тут широко представлено й український репертуар співака. Обширну супровідну статтю до альбому подав шведський музикознавець Карл-Гуннар Олен. Характеризуючи фонографічну спадщину і манеру виконання Менцинського він зазначає:

«Модест Менцинський мав не тільки великий, сильний, надзвичайно гарний героїчний тенор; приведені приклади його такої різноманітної інтерпретації відповідно до стилю виконуваних творів показують, що він співав інтелектуально, і з усіх точок зору був свідомим і освіченим артистом.»

 Ірина Криворучка,
головний хранитель фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, куратор виставки.