Професія "музейник": Тетяна Сабодаш

Вручення цьогорічної Премії ім. Бориса Возницького в "Мистецькому Арсеналі" було не лише урочистою, а й теплою, душевною подією. Але деяких прикрих недоліків уникнути не вдалося, тому хотілося б їх до певної міри виправити.

На наш погляд, презентація номінантів з боку членів жюрі конкурсу була занадто імпровізованою – здавалося, що вони не досить добре знають реальні досягнення тих, кого презентують. За винятком Адріани В’ялець -  відчувалося, що вона ретельно ознайомилась з біографією та діяльністю "свого" номінанта і її розповідь відкрила для багатьох нову непересічну, яскраву людину в музейній спільноті – Олександра Пажимського. А от інформації про інших номінантів було обмаль, їх внесок в музейну справу залишився таємницею для багатьох присутніх (крім тих, хто знав номінантів про нього попередньо).

Попри дуже емоційну і панегіричну промову одного з членів жюрі, цілком нерозкритою виявилась роль "його" номінантки – головного зберігача "Олеського замку" Тетяни Сабодаш. У промові йшлося переважно про її багаторічну підтримку Бориса Возницького в його звитяжній роботі по відродженню замку і збиранню пам’яток. Дійсно, вона близько 40 років була головною опорою славетного директора у справі збереження колекції, масштаб і цінність якої стоять в ряду найбільш значних у Східній Європі. Турбота про замок, його споруди, парк, а найперше – збірку стала змістом її життя. Небагато в Україні знайдеться музеїв, експонати і фондосховища яких оберігаються з такою увагою і утримуються в такому доглянутому стані, як в цьому музеї, попри те, що його теж не обійшли біди, знайомі всім музеям – протікання дахів, замокання стін, боротьба з грибком. На моє запитання, що сама вона вважає найважливішим у своїй роботі, відповідь була – зберігання пам’яток. З цієї ділянки її роботи можна і варто було б розповісти немало подвижницьких фактів, які показали б, за що саме вона висунута на номінацію.   

Але сприймати її тільки як зберігача – невірно. На церемонії не згадали про її успіхи і здобутки в справі наукового опрацювання та популяризації колекції. Широким колам поціновувачів української культурної спадщини пані Тетяна відома як куратор та організатор численних виставок у Львові, Києві, Варшаві та інших містах Польщі, там же, а також в Москві, публікувалися її наукові роботи в як у професійних, так і популярних виданнях.

Додаю підбірку тих видань, автором, співавтором або одним із авторів яких вона є. Найбільш значні з них представлені на знімках (Путівник по "Олеському замку"; Каталог виставки "Український портрет 16-18 століть"; Каталог виставки "Де Схід зустрічає Захід"; Каталог виставки "Ванітас. Натрунний портрет на тлі сарматських похоронних звичаїв"; Каталог "Краса і вічність" виставки жіночих портретів 16-19 століть з колекції замку; Каталог виставки "Портрет діячів Великого князівства Литовського"; Каталог пам’яток Підгорецького замку), до них слід додати каталог-альбом "Львівська галерея мистецтв".

Нею написані статті для російських, українських, польських видань:
-         "Львовская скульптура 16- первой половины 17 века";
-         "Львовская скульптурная школа 18 века";
-         "Радзивіли у збірці Олеського замку";
-         "Портрети Яна Замойського зі збірки Олеського замку";
-         "Творчість Симона Чеховича у збірці музею "Олеський замок" /Галицька брама, лютий 1997 №2 (26);
-         "Чотири картини циклу Симона Чеховича "Хресна дорога" /Пам’ятки України. – 2004 -№4;
-         "Зустріч з Возницьким" /Борис Возницький яким ми його пам’ятаємо. – Львів. – 2013.

Без каталога, на жаль, пройшла в Республіці Польща – Перемишлі і Радомі, згодом в "Олеському замку" - велика виставка "Львівський портрет 16-18 століть", куратором якої вона була.

Для виставок, що пані Тетяна готує нині, каталоги вже підготовлені до друку:
–       Симон Чехович. 1689-1775. Художник бароко (на матеріалах "Олеського замку" та музеїв Львова) - запланована на грудень 2015 року в Львівській Національній галереї мистецтв
–       Живопис з колекції графа Віктора Баворовського у збірці Львівської Національної галереї мистецтв.

За чотири десятиліття роботи Тетяна Сабодаш брала участь в організації незліченної кількості виставок, згадаємо деякі з останніх:
- Великий антикварний салон – Київ, Мистецький Арсенал, 2010
- Велике і величне – Київ, Мистецький Арсенал, 2013
- Образ Богоматері в іконописному живописі 17-поч. 20 ст. з фондів Львівської Національної галереї та Олеського замку – Львівська галерея мистецтв, 2014
- Діти і дітлахи. Образ дитини в мистецтві 17-20 століть. - Львівська галерея мистецтв,  2014

 Олеський замок слугував майданчиком для зйомок різноманітних передач, в т. ч. художніх фільмів, пані Тетяна не раз виступала при цьому в ролі помічника художника-постановника, зокрема в таких із них:
-         Дике полювання короля Стаха. – Білорусьфільм, 1979
-         Овод. – Кіностудія ім. Олександра Довженка, Київ, 1980
-         Король Янко і королівська перебранка. - Білорусьфільм, 1981
-         Королева Бона. - Білорусьфільм, 1982

Сьогодні наша лауреатка закінчує розпочате за її ініціативи та її зусиллями оновлення виставкових залів в монастирських підвалах біля замку, в яких до Дня музеїв готує відкриття виставки "Фарфор і фаянс в колекції Олеського замку". Побажаємо їй успішного відкриття цього проекту та проведення інших омріяних виставок, виходу в світ готових до друку каталогів і статей, та опрацювання багатьох нових, поки що лише задуманих праць. 

Тетяна Сабодаш як головний хранитель фондів Олеського замку несе тягар відповідальності за збереження картин Альтамонте і в ситуації, що склалася навколо них, обороняє думку своїх колег-музейників та директора Львівської галереї мистецтв Лариси Разінкової, справедливо обурюючись нефаховою, недержавницькою позицією Міністерства культури України. Підтримую також і від імені адміністрації Національного художнього музею України головного хранителя, а в її особі колектив "Олеського замку" та всіх, хто розуміє неприпустимість передачі картин до костелу. Закликаємо фахівців, що розуміються на музейній справі, в цій ситуації активніше доносити свої вимоги до державного органу, на який народ поклав відповідальність за збереження культурної спадщини України.


Галина Бєлікова,
завідувач Відділу стародавнього мистецтва
Національного художнього музею України