Фундатори Музею караїмської історії та культури

Автор: Надя | 11 березня 2015 10:32 |

У місті Галичі є унікальний музей – музей караїмської історії та культури. Завітавши сюди, можна поринути у світ історії, духовної та матеріальної культури галицьких караїмів, які жили тут 7 століть поспіль.


 На сторінках історії княжого міста Галича провідна роль відведена і караїмській громаді. ГАЛИЧ - місто в Івано-Франківській обл. Давній Галич знаходився у 5 км. на південь від сучасного, на березі р. Лукви (притока Дністра) на місці сучасного с. Крилоса. Вперше Галич згадується в Іпатіївському літописі від 1140р. В 1141р., (за ін. даними – 1144р.) Галич став столицею Галицького князівства, з 1199р. - Галицько-Волинської держави. Галич був одним з найбільших центрів Київської Русі. Він став осередком для українців, євреїв, росіян, білорусів, поляків, караїмів та інших народів.

Після занепаду в XI ст. Хазарського каганату кримські караїми зберегли самостійність в окрузі Кирк-Йер неподалік від м.Бахчисарай. У 1246 р. частина караїмів перебралася із Криму в Галичину. Так караїзм став відомим у Західній Україні. Етно-конфесійні громади кримських караїмів появилися у Галичі, Львові, Луцьку та в інших містах цього краю.

Перша документальна згадка про галицьку караїмську громаду датується 1578 роком. Тоді король Стефан Баторій підтвердив локаційний привілей галицьких караїмів і гарантував їм збереження давніх прав та звичаїв, (мали право вільної торгівлі нарівні з іншими мешканцями міста).

Караїмська традиція стверджує, що караїми поселились у Галичі ще в середині ХІІІст. (1246р). Про це свідчив запис у старій релігійній книзі, яка згоріла під час пожежі 1830р. Копію запису у 1813р. зробив для галицько-львівського митрополита Ангеловича газан Абрагам Леонович. Запис той повідомляв, що за умовами договору, який уклали між собою хан Батий і галицький князь Данило, хан дозволяв сотні караїмських сімей, які проживали в Криму, переселитись до Галича для ведення торгівлі між Сходом і Даниловим князівством. Галицькі караїми протягом століть підтримували досить активні економічні та культурні контакти з кримськими караїмами.

Оселились караїми у Галичі біля Ринкової площі. Вулиця має дуже зручне розташування: тягнеться вздовж правого берега Дністра і виходить на головну ринкову площу міста – майдан Різдва. З цього випливає, що караїми були досить впливовими у міському середовищі галичан. Історію галицьких караїмів детально почали фіксувати з поч. ХVIIIст. В люстрації королівщини за 1747р. згадується у Галичі вулиця Караїмська, на якій проживало тоді 19 караїмських родин, а один з них -  Нухін, займався гончарством.

У Галичі переважно проживало не більше 2-3-ох сотень караїмів.

Хочемо детально ознайомити Вас, дорогий читачу, із створенням і відкриттям Музею караїмської історії та культури. Діялося це 2004 року.

 4 листопада до 10-ї річниці створення Національного заповідника «Давній Галич» відбулося урочисте відкриття музею Караїмської історії та культури. Після перерізання блакитної стрічки запрошені мали змогу поринути у світ караїмської культури, оглянувши експозицію та послухавши екскурсію. Музей розпочав офіційно функціонувати, збираючи все нових і нових цікавих і допитливих людей. А передувала відкриттю музею велика і клопітка праця представників галицьких караїмів та науковців Національного заповідника «Давній Галич».

У 2002 році Національний заповідник «Давній Галич» в особі Івана Юрченко ініціював проведення наукової конференції «Караїми Галича: історія та культура». На той час у Галичі проживало семеро караїмів – Сабіна Зайончковська, Ада Зарахович, Амалія (Зарахович) Дурнєва, Людмила Шугурова (Єшвович), Яніна Львівна Єшвович, Яніна Йосифівна Єшвович, Шимон Марткович.
«Не треба було мати дар провидця, — казав перший директор музею
Іван Юрченко, — щоб збагнути: караїмська громада Галича зникає назавжди, а зникнення носіїв культури тягне за собою проблему зникнення їх культурної спадщини. Виникла нагальна потреба створити музей — не так для експонування, як для збереження предметів матеріальної культури караїмів.

Протягом кількох дясетиліть караїмські родини дбайливо зберігали вдома тисячі артефактів. Після того, як у 1997 році дослідженням караїмської спадщини зайнялися науковці заповідника, передали понад три тисячі предметів матеріальної культури та дві тисячі документів до фондів майбутнього музею. 2000 р. було досягнуто згоди щодо придбання житлового караїмського будинку кінця XIX ст., розташованого у центрі міста, на майдані Різдва Христового.
2001 р. розроблено концепцію та ескізи реставрації, пристосування даної споруди для музейних потреб (автори І. Юрченко, О. Береговський), замовлено виготовлення проектно-кошторисної документації в Івано-Франківській філії УРСНРІ «Укрзахідпроектреставрація».
Після завершення проектних робіт у 2001 р. розпочато реставраційно-ремонтні роботи, які через недостатнє фінансування вдалося закінчити лише на початку 2004 р.
Увесь цей час при безпосередній активній участі членів громади, особливо її тодішньої голови Я. Єшвович, велися пошук та придбання речей для музейних фондів. Значну частину речей, серед яких – пергаментний сувій Тори, молитовні рукописні книги, деталі інтер’єру галицької кенаси (караїмського храму), караїмську періодику, багаті архівні матеріали, Я. Єшвович та А. Зарахович передали до музею безкоштовно. Сьогодні колекція караїмського фонду налічує близько 3000 експонатів, які зберігаються у фондосховищі та експонуються у музеї.
Тематико-експозиційний план розроблено молодшим науковим співробітником музею Наталією Василівною Юрченко.

Найбільшим сподвижником створення музею була Яніна Єшвович (15.09.1930 – 24.10.2003). Батько Леон (21.01.1875 – 3.03.1953) – інженер-будівельник, мати Гелена(Рахель) (6.09.1894 – 22.12.1970) – дочка Мойсея та Амалії Єшвович. Яніна Львівна закінчила Галицьку середню школу у 1946 році. Продовжувала навчання у Московському фінансово-економічному інституті. З 1946-1989рр. працювала у Галицькому відділенні аграрно-промислового банку, пройшовши шлях від друкарки до заступника керуючого. Після виходу на пенсію Яну Львівну як фахівця високого класу запросили працювати до регіонального управління Національного банку України в Івано-Франківську. Попри роботу приділяла активну увагу і культурі караїмського народу. Очолювала галицьку караїмську громаду. У березні 1995р. громада увійшла до Всеукраїнської асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар». А 25 липня 2000 р. Галицька територіальна караїмська община офіційно зареєстрована в державних органах. За все існування караїмської громади в Галичі найбільше приклалася до її нищення радянська влада. Був завданий нищівний удар по караїмській культурі спочатку закриттям (1959р.), а згодом руйнуванням у 1985році духовного осередку – кенаси – храму ХІХст., виконаного у мавританському стилі. Та попри вcе знайшлися добродії, які вважали за обовязок допомогти галицьким караїмам. Так тодішній голова райвиконкому Іван Галущак, завчасно попередив про плани зруйнувати кенасу, хоча розумів, чим це для нього могло закінчитися. Мав за обов’язок зберегти цінності, каже сам Іван Галущак: «Бачите, світ розходиться, а цінність залишається для згадки тих людей, які жили, які мали добрі ремесла. Я їх застав ще багато». Врятовані речі з кенаси зберігали галицькі караїми у домівках, берегли як данину предкам і для прийдешніх поколінь. Незважаючи на знищення кенаси щосуботи громада збиралась послухати записані на магнітофон караїмські пісні та молитви, говорили про наболіле. Та найбільшим зі всіх запитань і проблем було створення музею чи навіть музейного комплексу приуроченого їхній самобутній історії та культурі. Було нездійсненне і до сьогодні бажання встановити пам’ятний знак на місці зруйнованої у 1985 році кенаси та рятування ще однієї народної святині – караїмського кладовища. Виникала нагальна потреба зберегти культурну спадщину галицьких караїмів, якщо вже фізично неможливо зупинити вимирання громади. І тут потрібно віддати належне колективу Національного заповідника «Давній Галич», а саме Олександру Береговському, Івану Юрченко, Наталії Юрченко. Ці люди зробили все можливе і неможливе для того, щоб реалізувати думки про збереження культури галицьких караїмів. Працівники заповідника інвентаризували та каталогізували караїмське кладовище, зорганізували у 2002 році Міжнародну конференцію «Караїми Галича: історія та культура», яка породила у галицьких караїмів надію та сподівання і підкреслила їхній вагомий внесок у культурне надбання людства. Попри все це збиралися та вивчалися матеріали для музею. Яніна Львівна передала культові речі з кенаси, стародруки, документи, що належали караїмській громаді Галича, які вдалося зберегти і донести до сьогодення. Наукові праці - A. Zajączkowski. Krótki wykład gramatyki języka zachodnio-karaimskiego (narzecze łucko-halickie). – Łuck, 1931; B. Janusz. Karaici w Polsce. – Kraków, 1927; A. Zającykowski. Na marginesie studjum Bałabana “Karaici w Polsce”. – Wilno, 1928. (додаток до “М.k.” T. I, Z. IV-V, 1928); S. Szapszał. Karaimi w służbie u chanów krymskich. – Wilno, 1929. (додаток до “М.k.” T. II, Z. I, 1929); A. Zającykowski. Wróżby z drgania cyęści ciała. – Wilno, 1929. (додаток до “М.k.” T. II, Z. I, 1929); H. S. Szapszał. Przeszłość i terazhiejszóść karaimów. Додаток до ж-лу „Wiedzy i życie”, № 3, 1934; B. Janusz. Karaici w Polsce. – Kraków, 1927; A. Mardkowicz. Synowie Zakonu. – Łuck, 1930; A. Mardkowicz. Ogniska karaimskie. – Łuck, 1934; A. Mardkowicz. Karaim. Jego życie i zwyzaje w przysłowiach ludowych. – Łuck, 1935; A. Mardkowicz. Szełomit. – Łuckada. 1938; Sz. Firkowicz. Kołtchałar. Krótkie modlitwy karaimskia. – Wilno, 1935; S. Rudkowski. Tutuwłanmahy Karajłarnyn Łuckada. - Łuck, 1933; M. Bałaban. Studija historychne. – Warszawa, 1927; К. М. Мусаев. Грамматика караимского языка. Фонетика и морфология. – Москва, 1964; К. М. Мусаев. Строй караимского языка. Автореферат диссертации. – Баку, 1968; Karaj łuwachłary (5699/5700). – Wilno, 1839; Kalendary karaimski na lata 5687, 5688, 5689, 5690. – Wilno, 1926; Караимский календарь на пять лет отъ 5682 по 5686. – Вильно, 1921 та ін.

 Рік не дожила до відкриття музею остання хранителька цієї багатющої спадщини Яніна Львівна Єшвович, цілком сповнивши свою місію перед предками.

Та все-таки двом представникам караїмського етносу вдалося побувати на відкритті Музею караїмської ісотрії та культури – Аді Зарахович та Людмилі Шугуровій(Єшвович). Людмилі Шугуровій випала честь вітати усіх присутніх на урочистому відкритті музею, радіти з нагоди цієї визначної події і місії, яка покладена на неї перед галицькими караїмами та небайдужими до них людей.

Ада Зарахович : "Як Данило Галицький нас сюди спровадив, то наділив нас вулицею і землею. У нас кожен караїм мав поле. Не те, що я караїмка, тому хвалюся. Дуже трудолюбивий народ. Скільки історія знає, жоден караїм не був суджений". Ада Зарахович(1.07.1921 – 19.03.2013) – дочка Зараха Зараховича та Яніни(Рухами) Зарахович. Батько був громадським діячем, секретарем караїмської громади. До другої світової війни працював секретарем суду. Був активним дописувачем журналів «Karaj awazy» і « Mysl karaimska». Ада Зарахович була високоосвіченою, інтелігентною людиною. Працювала у сфері бухгалтерії. Володіла караїмською, українською та польською мовами.

Ада Зарахович передала для створення музею велику епістолярну спадщину свого батька. Це насамперед листування із караїмами Криму, Литви, Польщі. А також караїмську періодику: «Известия караимского духовного правления», «Mysl karaimska», «Karaj awazy», «Караимская жизнь», «Sabah», «Dostu karajnyn», «Karaj kotchalary», «Караимское слово», «Awazymyz», «Onarmach», релігійні книги староєврейською та ін.

Караїмська община Галича — унікальна етнокультурна спільнота, що проіснувала тут сім з половиною віків та залишила багату спадщину. До створення музею караїмської історії та культури приклалося багато ентузіастів, творчих, ідейних і нескорених особистостей. Час невблаганний і швидкоплинний. Не дав Яніні Єшвович ступити на поріг музею, поринути у світ унікальної культури предків. Та не зникнуть галицькі караїми, навіть по смерті пишаються їхніми здобутками теперішні та нові покоління. Музей караїмської історі та культури закумулював у собі духовне і матеріальне караїмів Галича. Тут можна побачити пергаментний рукописний сувій Тори на староєврейській, хатаси, які прикрашали Тору, яд – указку для читання Тори, менори – семисвічники, молитовники, караїмські календарі. Відвідувачі мають змогу ознайомитися із історією караїмської громади Галича у ХХст. Оглянути унікальні світлини, на яких вирує життя. Проходять у стінах музею екскурсії, діалоги, обмін інформацією із тими, кому цікавий світ караїмської історії і культури. Завдячуємо галицьким караїмам за їхнє спонукання і долучення до створення музею. Вони зуміли у різних ісоричних умовах зберегти і примножити культуру предків. Не опускали рук при тому, що цілком імовірне вимирання громади, ішли вперед із запалом до кращого. Духовність галицьких караїмів і матеріальні цінності гідно зберігає, досліджує і популяризує Музей караїмської історії і культури.



Надія Васильчук

Молодший науковий співробітник Музею Караїмської історії та культури

Національного заповідника «Давній Галич»

Яніна Єшвович (15.09.1930-24.10.2003) - ініціатор створення Музею Караїмської історії та культури

Музей Караїмської історії та культури Національного заповідника "Давній Галич"

 

 

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Листопад 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Жовтень | Грудень