Є тема. Запрошуємо до обговорення

Міжнародна рада музеїв анонсувала 2008 рік під гаслом „Музеї як чинник соціальних змін та розвитку”. Проте й сьогодні в умовах сучасної української дійсності ця тема залишається актуальною.

Передача духовного досвіду людства йде від покоління до покоління, здійснюється різними шляхами, починаючи з сім'ї, оточення, школи. Важливу роль відіграють в цьому процесі наука і мистецтво.

Мистецтво, створюючи світи ілюзорні, розширює межі видимої реальності, дарує людині ні з чим незрівнянне  відчуття співучасті в акті творення.

Наука зберігає, впорядковує, розвиває знання людини про навколишній світ.

Музей, як інститут соціальної пам’яті, безумовно, належить до наукових установ. Але в той же час, вплив на відвідувача музейної експозиції (причому будь-якої, а не тільки художнього музею) повинен бути емоційно насиченим, спорідненим впливу мистецтва, тобто, цитуючи Володимира Набокова, викликати той «особливий стан, при якому відчуваєш себе – якось, десь, чимось - пов'язаним з іншими формами буття, де мистецтво (тобто цікавість, ніжність, доброта , стрункість, захват) є нормою».

У сучасному культурному просторі дедалі більшої актуальності набуває проблема  інтеграції музеїв у суспільне життя, їх здатності надавати суспільству історичну та ідеологічну платформи для усвідомлення своєї національної ідентичності. Традиційно музеї репрезентують надбання культури та історії, поєднують минуле, сучасне і майбутнє. Тому вони відіграють ключову роль у формуванні історичної пам’яті народу, духовних цінностей, виконують потужну просвітницьку місію.

Але яким чином має проходити діалог музеїв з соціумом?

Останнім часом одним з перших кроків у цьому напрямку визначають форму роботи «відкритий музей». Але сам термін «відкритості» викликає певні запитання: в чому має полягати наближення до культурних цінностей, які репрезентує музей? Багато хто розуміє «відкритість» надто прямолінійно: як можливість безпосереднього контакту з музейними експонатами, вільного й інтерактивного існування відвідувача в експозиції. Окремі фахівці наголошують на необхідності відмовитися від донедавна традиційної форми подачі експонатів з обмеженим доступом до них відвідувачів. Мовляв, презентація експозиції на популярному, доступному для широких кіл відвідувачів рівні,  можливість «потримати експонат у руках», має зацікавити, пробудити емоційне сприйняття. Втім, на нашу думку, це шлях хибний. Такий «полегшений доступ» вступає в непримириме протиріччя з головним завданням музею – зберегти і передати наступним поколінням матеріальні свідчення культури минулих епох. Тому передусім, важливо створити умови не для фізичного контакту відвідувач-експозиція, а розкрити сутність представленого експонату, донести до відвідувача, яку функцію певна річ виконувала, яким чином нею користувались, кому вона належала. Власне, мова йде про фахову подачу матеріалу.

Теза «відкрита експозиція» може бути реалізована через проведення музеєм низки заходів, що наближають сприйняття відвідувачів до особливостей культурної, мистецької та побутової атмосфери минулих поколінь. А окремі елементи минулого фактично виводять у сучасну традицію.  

Видається важливим знайти адекватну форму існування музею, як відкритого простору для здійснення його культурологічної, просвітницької функції. Вважаємо, що вірне рішення полягає в інтеграції у різні сфери суспільного життя: у наукове та освітнє середовище, різні соціальні та національні групи. Реалізація цього може бути проведена через проекти різного спрямування: наукові конференції та семінари, мистецькі конкурси, організацію виставок, дискусійних клубів, об'єднань, круглих столів, проведення майстер-класів, тематичних вечорів, концертів, участь у благодійних та соціальних акціях тощо.

Не можна нехтувати сьогодні й популяризацією музеїв через соціальні мережі, що також є важливим аспектом у створенні відкритого музейного простору.