Три запитання для інтелектуальної рефлексії (про шедеври в наших музеях)

Чого прагнемо?

Ми звикли емоційно реагувати на інформацію про твори Тінторетто, Мікель-Анжело, Доржа Де Ла Тура, що експонуються в наших музеях, та чомусь дещо применшено ставимось до такого ж рівня своїх – Луки Долинського, Івана-Георга Пінзеля та Йова Кондзелевича. Ми здатні у тривалих чергах добиватися огляду (не завжди першорядних) привезених до Львова і Києва творів Клода Моне, Гюстава Курбе; проте не завжди помічаємо епохальні полотна Івана Труша, Сергія Васильківського та Миколи Бурачека.

Причиною є аж надто тривалий період інформаційного вакууму «про своє», поміркованого інформаційного пульсування «про  всесвітньо відоме» та інколи агресивного засилля «про чуже»… .  Якщо твори згаданих вище класиків мистецтва легко вписати в сюжети вербальної культури, створити навколо них багатоступеневі маркетингові ходи для популяризації, то авангардне мистецтво  - галузь специфічної категорії музейних відвідувачів. Їх важко захопити ліричною оповіддю,  цікавим фактом біографії, романтичним відступом від теми ...

 Ті, що перманентно потребують «кістку дилеми», та «іншого», не типового розв’язання теми в мистецтві, хотіли б оглядати в українських музеях твори  типу  Фернана Лєже та Пабло Пікасо. Після тривалого періоду замовчування світових процесів авангардної культури, я думаю, вони хотіли б відчути, що таке   елітарне мистецтво «естетичних маніфестів» першої третини ХХ ст. І такого в українських музеях не мало, ще й зазвичай високого рівня.

Чи є те, що шукаємо?

Так на нещодавно відкритій оновленій експозиції Національного музею у Львові ім. А.Шептицького «Українське мистецтво ХХ ст.» (за адресою вул. Драгоманова 42) можна зустріти  кілька творів сучасника та приятеля Поля Сіньяка і Пабло Пікасо,  художника-інтелектуала, мистецтвознавця та мемуариста Олекси Грищенка (1883-1977). Один із них «Морське узбережжя» 1930-ті рр. (картон, олія), був подарований до збірки музею ще у 1971 році  академіком Андрієм Лазаренком та експонувався від того часу серед визначних полотен українського живопису ХХ сторіччя у постійній експозиції (тоді ще Львівського музею українського мистецтва), зрозуміло, поза контекстом  українського авангардного руху, як «ідеологічно-шкідливого» явища.

 «Морське узбережжя» – один з пленерних пейзажів Бретані (півострів на північному заході Франції), живописного циклу Олекси Грищенка, що приніс йому світову славу. Відомо, що тільки після того, як Грищенко показав світові свою «Бретань», знавці мистецтва почали розуміти його авторську живописну теорію «Кольоро-рух» (в оригіналі:«Цветодинамос»). Саме в пленерних роботах з Бретані картина стає « живописним  виразом  духу художника, його відчуттям і тактом.» (цит. за О.Грищенком: «Цветодинамос и «тектонический примитивизм»1917р.) Живописна поверхня маніпулює увагою глядача та його настроєм: око шукає рух променя на морській хвилі, потім увагу привертають людські постаті на узбережжі ….і далі ти вже не можеш відірватися, розумієш, що це поезія в барві.

Обидві його виставки цього циклу в Парижі відвідали світові знаменитості: Пабло Пікасо, Поль Сіньяк та Фернан Лєже.  Так згадує про це сам Грищенко:  “ ...У травні 1933 року  відбулася друга виставка моїх олій  з Бретані. Одного ранку  зайшли туди двоє відвідувачів. Зупинилися і зблизька розглядають «Порт Одьєрн», що пізніше ввійшов у колекцію модерного мистецтва в Парижі. Один огрядний, у широкій картатій, ясній паризькій халамиді-пальті, голова сиво-срібляста з ріденьким волоссям, рум’яне лице усміхнене, завітрене подихом моря. Ззаду в руці тримав капелюх берсоліно. Другий – справжній лондонський денді: чорне пальто, туго стягнуте в стані, густа, біла, ще молода чуприна, біла, як голуб білий, бездоганно накрохмалена сорочка, краватка, лискучі, тонкої шкіри черевики. Стоїть, наче проковтнув палицю. То були Поль Сіньяк і Жорж Бесон, директор найбільшого в Парижі дому кольорових репродукцій картин Брун (або Бравн). Сіньяк привітно подивився на мене і сказав Бесону: “Треба мати не абиякий хист, щоб так зобразити цей рибальський човен у перспективі”. …» (мовою оригіналу: О.Грищенко “Мої зустрічі і розмови з французькими митцями”, 1962),

Колись, у далекому 1931 році твори Грищенка вже експонувались у Львові на І-й Виставці АНУМу, кілька творів з цієї виставки було подаровано до збірки самим автором, ще кілька закуплено до музею громадськими організаціями у 1937 році після з виставки парижан-українців в галереї Марсей в Парижі. Саме з тої виставки був привезений до Львова відомим львівським колекціонером, аптекарем М.Терлецьким живописний шедевр з Бретані «Кап Мартен» (у 1940-му році закуплений до музею).



У між-часі  названих виставок  у авторстві відомого графіка та мистецького критика Павла Ковжуна 1934 року у Львові навіть вийшла друком про О.Грищенка монографія. Потім був трагічний 1952 рік, коли у подвір’ї Львівської  наукової бібліотеки згоріло чимало шедеврів, серед них і всі твори О.Грищенка, закуплені чи подаровані самим автором (Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові. Автори-упорядники В.Арофікін, Д.Посацька. Київ-Львів: РВА Тріумф, 1996.)

В чому інтрига?

«Морське узбережжя» Олекси Грищенка у львівському музеї  – як свіжий подих для тих, хто любить «мислити оглядаючи» та можливість зрозуміти одну зі знаменитих естетичних теорій початку ХХ ст. А ще, дуже інтригують слова Поля Сіньяка.

Пробую себе уявити на місці читача цих рядків, відразу виникає ряд запитань:

1. А хто такий цей Поль Сіньяк, що автор статті «носиться з ним  як з писаним яйцем»?
2. (Вже після вияснення понять та персоналій в історії світового мистецтва) То, врешті, чим так вразили Поля Сіньяка твори Олекси Грищенка?
3. Цікаво, невже той Грищенко такий цікавий та знаменитий, що аптекар Терлецький віз до Львова його роботу аж з Парижу? (міг за ті гроші ж привести роботу самого Поля Сіньяка)
4. А може зблизька ця живописна манера українського парижанина дійсно така емоційно-насичена, що давало підстави критикам свого часу говорити про «ілюзію руху» в його творах?
5. А що ще є цікавого в тому музеї?

Всі відповіді  - на експозиції Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького за адресою вул. Драгоманова 42. А може варто приїхати до Львова і оглянути шедевр?

Богдан Мисюга,
кандидат мистецтвознавства

1. Олекса Грищенко «Морське узбережжя» (картон, олія) 60,5х50 см.
2. Знищений твір «Кап Мартен», ( фанера, олія) 87х72см. НМ-31578